Володимир Тарасов: Традиційний костюм втратив функціональне значення, але його потрібно зрозуміти | Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва

Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва

Всі матеріали на даному сайті призначені виключно для ознайомлення без цілей комерційного використання.
Розробка та супровід сайту: AnisLogo
Передрук публікацій дозволяється тільки при розміщенні прямого посилання на сайт https://www.cultura.kh.ua

Українська моваEnglish (UK)

Відділ дослідження та відродження декоративно-ужиткового мистецтва та виставкової діяльності

A+ R A-
Рейтинг статті:
( 5 шт. )

Володимир Тарасов: Традиційний костюм втратив функціональне значення, але його потрібно зрозуміти


Володимир ТарасовВиставка народного українського костюму «Етноеволюція» відкрито 22 серпня 2013 року в Обласному центрі культури і мистецтва. Про те, як можна простежити процес етноеволюції на прикладі трансформації українського костюму, розповів кандидат історичних наук Харківської державної академії дизайну і мистецтв Володимир Тарасов.

«Елементи українського національного костюму умовно ділять на дві групи за ассамбляжем - це базисна частина і аксесуарна, - розповідає Володимир Тарасов. - Базисні елементи - це те, в чому мінімально людина могла вийти на двір. Базисна частина для жіночого костюму - це сорочка, плахта (одна або дві), керсетка (або юпка) і головний убір (для дівчини - вінок, для заміжньої жінки - очіпок , або хоча б хустку чи косинку у пізніші часи). Жінка в давнину могла бути і босою, але якщо ти дівчина на виданні, значить, повинна танцювати, бажано, щоб були чобітки хорошої якості, щоб тебе помітили. Якщо молодиця - теж взуття повинно бути відповідно статусу. Все інше - це аксесуарна частина, яка доповнювала цей комплекс, залежно від пори року, події, матеріального достатку, положення. Дукачі супроводжували всю жіночу культуру від народження до смерті, і їх не можна розглядати окремо від костюму і сорочки. Були нагрудні, нашийні, скроневі прикраси, колечка, сережки (кліпси - пізніша річ, але один мій колега розповідав, що йому попадалися польські колекції з українськими прикрасами із засувками на вушка маленьким дівчаткам)».

Недарма кажуть, «розпоясався»

Базисними елементами для чоловічого костюму були полотняна коротка сорочка, полотняні штани, пояс і головний убір.

«Цікаво, що саме головний убір для жінки і пояс для чоловіка служили символами благонадійності і соціальної адаптованості. Недарма кажуть, «розпоясався», коли людина перестала дотримуватися традиційних норм. Тобто якщо чоловік був підперезаний, на ньому були інші традиційні елементи костюму, значить, йому можна довіряти, від нього зрозуміло, що очікувати. Чоловічий костюм в плані заборон простіший, ніж жіночий, але і він нормувався щодо правил носіння, що можна одягати і коли, - розповідає історик. - Пам'ятаєте, радянський провінційний міський атавізм, коли хлопчаки без кепки на вулицю не виходили. Це саме відгомони того часу, коли вважалося непристойним виходити з непокритою головою. І в літературі, і в спогадах старшого покоління часто зустрічаються описи, як хлопчаки чекали, коли їм батько подарує чоботи і кашкет як символи переходу з дитинства у доросле життя».

Відчуття «запаковування» з ніг до голови

У наші дні традиційний український костюм втратив своє функціональне призначення, тому і відтворити його у всіх подробицях для сучасних майстринь - справа практично неможлива, каже Володимир Тарасов.

«Будь-яка автентична річ, яка вишивалися в конкретних обставинах, яку носили, складали в скриню, - це одне, а будь-які стилізації, будь-які сучасні роздуми на цю тему - це абсолютно інше. І елементи крою інші, і способи вишивки, але найголовніше, що цей предмет не адресований в реальне життя, в своє середовище. Тому традиційний український костюм у наш час - це така велика умовність, - вважає Володимир Тарасов. - Можна спробувати походити в ньому якийсь час, з таким посилом: походжу у справжньому одязі. Але місця, куди можна в ньому піти, вкрай обмежені. Та й спробуйте поносити автентичну сорочку. В однієї моєї знайомої вишивальниці, коли вона надягає старовинні сорочки, починається алергія. Чи то на рослинний склад (лляна або конопляна), чи то через те, що їй не підходить грубість цієї тканини, особливо на зламах. Ми якось нарядили одну студентку в грубу конопляну сорочку, причому, вона її одягла навіть зверху на свій одяг, і то, походивши пару годин, констатувала: так, нелегко було жити українській селянці».

З іншого боку, в одязі під воріт, з довгим подолом і рукавами наші пращури почувалися захищеними.

«Це було таке відчуття запаковування з голови до п'ят. Тобто костюми носили функції оберегів від усіх бід та напастей, зокрема, і від хвороб. У тому середовищі це була необхідність: всі входи в тіло повинні бути закриті. Сьогодні немає такого відчуття незахищеності, можливо, тому що зараз інша медицина, вакцини, антибіотики. Тоді ж, уявіть, пологи приймали вдома, це було дуже хвилююче, до цієї події потрібно було ретельно готуватися. Весь фольклор був спрямований на те, щоб був посил максимального позитиву, який закладався і в сорочку, і в рушники, і на будинок, - щоб все було добре», - пояснює дослідник.

На Слобожанщині синьо-жовтим не вишивали

Історик зазначає: чим давніша вишивка, тим її символіка більш зашифрована.

«Найдавніша орнаментальна система - завжди геометрична, така, що не містить зрозумілих нам безпосередніх візуальних відчуттів (квітів, антропоморфних сюжетів). Тому в атрибуції рушника або сорочки фахівці відразу дивляться на те, чи є геометрія. Але саме чисто геометричні автентичні вишивки мені особисто попадаються рідко, в основному стилізація», - пояснює фахівець.

Українська вишивка як масове явище почалося тільки в 17-му столітті. До цього вишитий одяг був привілеєм багатих, заможних людей.

«У селянському середовищі вишитого одягу не було. Але вишивали селяни, які служили у заможних господарів, і поступово вони почали вишивати і собі, правда, використовуючи менш дорогі матеріали і нитки. Проте, традиція зародилася. Її розквіт припав на 17-18 століття - це золотий вік української вишивки. У цей час і формуються основні орнаментальні системи. Найпоширеніші орнаменти - рослинні. Це такий потужний пласт, який, по суті, є головною атрибуційною одиницею, тому що саме регіональну вишивку, в першу чергу, розуміють при аналізі регіональної флори. Наприклад, на подільських рушниках зображувалися великі яскраві квіти, тобто те, що росте на Поділлі. Якщо це Таврія або степ - це, швидше за все, буде біла тканина, на якій вишивка накладена великими плямами, але не повністю закрита візерунком. На Волині повністю прошиті рукава. У цьому відображається специфіка регіону. Але, оскільки ми всі українці, і система мислення більш-менш ідентична, то символіка має властивості певної спільноти. Наприклад, листя дуба, листя винограду - це чоловічі символи, символи молодості, «парубоцтва». Жіноча символіка - це квіти, троянди, верба, калина. А регіональна специфіка - це комбінаторика цих елементів, ступінь повторюваності якихось стійких емблематик, колірна гама», - пояснює фахівець.

Приміром, на Слобожанщині не використовували синю і жовту нитку, а гуцули і подоляни застосовували скрізь ці кольори.

«Це абсолютно інша колористика, інша колірна гама, яка відразу вистрілює, і ти розумієш, звідки це, - говорить Володимир Тарасов. - Тому що в різних регіонах різні барвники, різна рослинність. У слобідській Україні в ті часи був більш суворий клімат, позначалася близькість до Русі, до степу, а центральна Україна мала польський вплив, змішування релігій», - каже історик.

Для того щоб зрозуміти, яке функціональне навантаження ніс костюм, вишивка, інші традиції Володимир Тарасов радить читати класичну літературу кінця 19-го-початку 20-го століття:

«Михайло Стельмах, Марко Вовчок, інші письменники, які використовували у своїх творах побутописання, - це хороше джерело для занурення в те середовище, в атмосферу тих часів. Адже традиції властиво обростати міфологією, утримувати відстань від оригіналу, така от утворюється історична повітряна подушка, і вона часто не дає нам впустити в себе ряд сенсів, які нам незрозумілі, не потрібні. Ну, немає зараз цього і немає. А ти річ отримав з того часу, ну, і як її зрозуміти? Нажаль, і фахівців у цій сфері сьогодні небагато. От у нас в Харківській академії дизайну і мистецтв щорічно випускаються мистецтвознавці, однак з них лише кілька людей працюють з предметними колекціями, решта займаються теоретичною частиною, будь то науковою чи популярною».

Виставки

Немає звітів для показу

Сховати метелика