Фольклорна вітальня «Традиції одного села. Селище Польова» відкрила свої двері 4 жовтня 2014 року в Обласному організаційно-методичному центрі культури і мистецтва. Цей концерт автентики розпочав новий цикл, присвячений традиціям окремих сіл Слобожанщини (Харківщини та Полтавщини).
Вперше до селища Польова Дергачівського району Харківської області харківські дослідниці Мирослава Семенова та Галина Лук'янець завітали багато років тому, і розгорнулося велике дослідження, яке тривало понад 20 років.
У вітальні прозвучали пісні, що співали у 20-30-х роках ХХ століття
Польова було засновано як село у 1678 році, і лише згодом, вже у 20-му столітті воно стало селищем. У Польової завжди було особливе розташування: воно знаходиться неподалік від Харкова (всього 25 кілометрів від центральної площі Свободи) і в 5-6 кілометрах від Дергачів, але далеченько від залізниць, тому трошки ізольоване від зовнішнього світу, що дало можливість зберегти давні традиції, вважають дослідники.
У фольклорній вітальні, присвяченій селищу Польова, організатори вирішили провести гостей річним колом усного фольклору, починаючи з веснянок, через купальські, жнивні пісні і до різдвяних колядок. Композиції, які прозвучали у концерті, співалися у 20-30-ті роки ХХ століття.
Дитячий гурт «Мережка» виконав веселі веснянки «Ой, на горі хатка, під горою кладка...», «Веснянка-весняночка, де ти ночувала?» та забавлянки селища Польова. Фольклористичний дослідницько-виконавський гурт «Муравський шлях» обласного центру культури і мистецтва заспівав весільні приспівки, ліричні пісні, такі, наприклад, як «Та й за тучами, за хмарами», колядки та багато іншого. Співи чередувалися з цікавими розповідями Мирослави Семенової та Галини Лук'янець про традиції та історії, пов'язані з сільськіми жителями.
Дерево чорноклин у Польовій називали «Мариною»
Носіями народних традицій селища Польова, які розповіли фольклористам багато цінного етнографічного матеріалу, були Ганна Трохімівна Зей та Ганна Арсентіївна Лещенко.
У цьому році Ганні Трохимівні виповнилося б 101 рік. Вона пішла з життя три роки тому. Всього у неї було четверо дітей, і двоє її дочок, а також численні онуки та правнуки змогли приїхати на концерт.
Саме від Ганни Трохимівни Зей дослідниці отримали величезну інформацію: пісні, приказки, розповіді про обряди та й просто про життя:
«Колись давно я спитала Ганну Трохимівну: «Скажіть, будь-ласка, а що ви робили на Купалу?». «Як що? Марину ставили». «А що таке Марина?». «Та ти що, не знаєш, що таке Марина? Ану пішли, я тобі покажу». Хата Ганни Трохимівни знаходилась біля лісу: «Та оце», – каже вона і показує на дерево. «Та це ж клинок, чорноклин татарський», – кажу. «Та який це чорноклин? Це у нас Марина!». Дійсно на Купала в Польовій зрубували дерево «Марина», ставили посеред вулиці, водили хороводи, – розповіла Мирослава Семенова. – Прикрашали дерево і ягідками, і квітками штучними. Обов'язково на Купалу готували багато смачної їжі: і пиріжки, і куліш».
Реконструкція традиційної обрядовості може бути небезпечною
До народної культури та реконструкції традиційної обрядовості треба відноситися з великою пересторогою. У цьому на власному досвіді переконалися мешканці селища Польова, які пам'ятають таку історію:
«Цікаво, що коли у 1990-х роках почалося національне відродження, то у народі почали пригадувати, які були свята, згадали, що ми українці. В Польовій піднявся цілий рух за відродження народних традицій. В селі не було водоймища, де можна було вінки кидати, тому на Купалу селяни пішли до далекого ставка. І в одної дівчини вінок потонув. Після цього Купалу вже не святкували, бо через кілька місяців абсолютно здорова дівчина чомусь померла. Вирішили, що краще долю не випробовувати, бо на свято Купали пробуджуються не тільки добрі сили, а й відьми, яких у селі раніше було повно», – розповіла Мирослава Семенова.
«Було би Брежнєва, було б по-прежнєму»
У середині ХХ століття селище Польова було більш жваве, ніж тепер. Ганна Трохимівна, яка завжди переймалася та відгукувалася на усі події в країні, вважала, що найкраще життя було за часів Брежнєва, і говорила так: «Було би Брежнєва, було б по-прежнєму». Ще жителька Польової жалкувала, що внаслідок урбанізації дітей в селищі стає все менше.
Для маленьких онуків Ганна Трохимівна любила придумувати казки. Одну з таких оповідей вдалося записати дослідникам, і усі гості фольклорної вітальні почули живий голос Ганни Зей, її колоритну слобожанську вимову з експресивно-емоційним наголосом та чарівний сюжет однієї з казок.
В кінці програми організатори підготували подарунок гостям – перегляд фільму-реконструкції весільного обряду селища Польова, у зйомках якого брали участь і мешканці села, зокрема, й бабусі-виконавиці, і харківські дівчата з фольклорних ансамблів «Мережка» та «Стежка».
Наступну фольклорну вітальню, яка запланована на кінець грудня цього року, організатори обіцяють присвятити традиції селища Лиман Зміївського району Харківської області. Пісенні твори цього селища давно знають і співають усі фольклорні харківські гурти.