На семінарі-практикумі «Фольклорно-етнографічні програми як спосіб відродження традиції», що відбувся 27 жовтня 2014 року в Обласному організаційно-методичному центрі культури і мистецтва, для керівників фольклорних колективів, методистів, художніх керівників районних та сільських будинків культури Харківщини, які опікуються проблемами збереження музичного фольклору, прозвучали спеціальні доповіді та практичні поради, які для них підготували провідні фольклористи області, що мають унікальний досвід створення сценічних композицій на основі власноруч записаних етнографічних матеріалів.
Пішли шляхом створення народознавчих програм
«Впродовж багатьох років керівник Зразкового художнього фольклорно-етнографічного колективу «Мережка», заслужена артистка України, кандидат педагогічних наук Мирослава Семенова працює з маленькими харків'янами. Величезний досвід вчителя та фольклориста втілився в оригінальні етнографічні програми, присвячені не лише календарним святам, а й таким темам як «Птахи в народній культурі», «Музичні загадки», «Коло дзеркала». Програми розраховані на різних за підготовкою та рівнем зацікавленості дітей: і тих, що вже добре співають, і тих, що володіють лише «розмовним» жанром», – так представила одного з доповідачів організатор та ведуча семінару зав. лабораторією досліджень нематеріальної культурної спадщини організаційно-методичного центру культури і мистецтва заслужена артистка України Галина Лук'янець.
«Займаюсь фольклором з 1986 року, і знаєте, з того часу між фахівцями йдуть суперечки, а чи можна фольклор виносити на сцену, бо то таке наче інтимне, а чим взагалі фольклор відрізняється від народної творчості? А ті понад 600 пісень, що записував композитор Микола Лисенко, вони фольклорні чи народні, бо коли наприкінці 19-го століття він їх записував, то ще був фольклор, а тепер, коли вони стали популярними в народі, то це вже ніби народні? І багато міських колективів отримали назву фольклорних, а насправді це фольклористичні колективи, тому що фольклористичний – це вторинний відносно певних автентичних носіїв, а крім того, фольклористичний – це той, що займається фольклористикою, той, хто досліджує явище фольклору», – розмірковує Мирослава Семенова.
Вона розповіла, що їхній гурт пішов не шляхом відтворення фольклорно-етнографічних програм, а створювали народознавчі програми. Це не вистави, а народознавчі дійства.
«Наприклад, виявляється, що казка про рукавичку – це стародавній календар слов'ян. Ну хто з вас про це знав? Ніхто. От була ідея поставити цю казку для дітей 2-го класу. Це цілком логічно, начебто така дитяча казочка, і ось що вийшло: «У нас був дід, який загубив рукавицю. Раніше рукавиці робили з хутра, причому хутро було всередині рукавиці, щоб було тепло. Є такий вислів волосата рука. Ми знаємо, що є така традиція щедрувати на новий рік, витягаючи зерно з рукавиці. Волосата рука означає багатство. Тому раніше посівали саме з рукавиці волохатої. Дід її губить, значить починається весна, вона вже не потрібна, він уже позасівав. І перший, хто просинається і є для господаря загрозою, - це миша. Миша часто зустрічається у міфології, за давніми віруваннями слов'ян, які поділяли світ на наземний і небесний і світ підземний. В першій же калюжі, що виникла після зими, жабка-скрекотушка. Потім з'являється зайчик – це теж небезпека, перший виводок зайців – це погроза городині, лисиця намагається поцупити курочку, це вже літом, вовки небезпечні восени, і кабани так само, взимку ведмідь дуже небезпечний, коли його розбудити. Коли ми почали досліджувати, то виявилося, що у цій казочці зашифроване річне коло», – поділилася винаходом Мирослава Семенова.
Програма виступів на основі народних слобожанських псальм та апокрифічних казок
Переможець минулого Фестивалю традиційної народної культури для дітей та молоді «Кроковеє коло» у студентській номінації Фольклористичний гурт «Стежка» Харківського Національного університету мистецтв ім. І.П. Котляревського відзначився етнографічною програмою «І зійшов же сам Господь із неба» на основі народних слобожанських псальм та апокрифічних казок. Про таку незвичну для сценічної композиції тему та її втілення розповіла на семінарі керівник колективу Ірина Романюк, кандидат мистецтвознавства, завідувач навчальної лабораторії фольклору Харківського національного університету мистецтв імені І.П. Котляревського.
«Переважну більшість духовних народних пісень було створено у добу бароко. І з знакової праці початку 20-го століття Порфирія Демуцького «Ліра і її мотиви», що містить на сьогодні найбільшу антологію лірницьких псальмів (вона видана в 1903 році), і саме з занотованими зразками, ми запозичили бароковий твір «Адам і Єва» на всім відомий сюжет, текст якого є в Богогласнику, саме тому ми зважились його співати, - розповіла Ірина Романюк. – Особливістю даного зразка є збереженість історичного пласту тогочасної української мови 17-18-го століття , тобто органічне поєднання книжної і народної мови, а також наявність інонаціональних впливів, зокрема, полонізмів («Єва дала яблуко и сама ся завстидала»). І цілком органічним доповненням барокової духовної вірші став фрагмент відповідної народної казки із згаданої вже збірочки. Цікаво, що між текстами пісні і народної казки немає жодних смислових суперечностей. Більше того, ми порівнювали текст казки із відповідним євангельськими першоджерелами і можемо засвідчити його відповідність. Тобто ці народні казки передають , як в народній свідомості запам'ятовувалось те, що, наприклад, в неділю у храмі на проповіді батюшка з амвона казав, і от як люди це переймали. Ми навіть слідкували по Євангелію, то немає ніяких суперечностей».
Значною і визначною для фольклорного гурту «Стежка» є псальма «І зійшов же сам Господь із неба», що стала першоджерелом, з якого почалося зацікавлення саме цим жанром.
«Записана ця псальма була від автентичних виконавців у часи жорсткої заборони богоугодного репертуару, - підкреслює Ірина Романюк. – Саме вона стала для нас символом спадкоємності національної традиції, символом достоїнства її носіїв. Ми шукали, чим можна завершити цю етнографічну програму . І от із журналу «Родовід», із записів 20-х років на Чернигівщині Борисом Луговським «Матеріяли для ярмаркового репертуару та побуту старцівства в західній Чернигівщині» ми знайшли фрагмент псальми «У святий Єрусалим сто два ангели ішли» це смислова крапка нашої етнографічної програми».
Програми відтворення живого фольклору, навіть ще діючого
Ще один з доповідачів семінару – головний спеціаліст Відділу культури по Орджонікідзевському району Департаменту культури Харківської міської ради, голова Спілки етнологів та фольклористів м. Харкова Наталія Олійник. Наталія Петрівна, режисер за освітою, фольклорист-збирач за вподобанням, також має великий досвід з опрацьовування етнографічних даних для сценічних умов, створює сценарії як для відомих, так і для молодих фольклорних колективів, які ще не знають, як працювати з «сирим» фольклором.
«В кожному районі є фольклорні гурти. Коли настає час готувати програму на підтвердження звання народного колективу, то потрібно показати якийсь обряд хвилин на 30-40, заспівати пісні того села, де колектив працює. От, наприклад, у селі Гетьманівка, звідки я родом, щоб побудувати таку програму, ми створили сценарій, де немає жодного слова та жодного пісенного матеріалу, взятого з книжки, бо це матеріал власний, записаний саме в селі Гетьманівка. У сценарії збережені усі існуючі народні назви вулиць, місцевостей, прізвиська та імена діючих осіб – мешканців цього села, а також використовується власний пісенний матеріал, пісні, що побутували саме в цьому селі, - розповідає Наталія Олійник. – Костюми, атрибутика саме того обряду, який ви відтворюєте, діалекти, вимова, на якій говорять люди в селі, - усе зберігається незмінним. Більшість фольклорних програм – це літературний текст, а ми відтворюємо не зовсім літературною мовою. В кожному селі є прототипи, цікаві люди. От я ще з дитинства пам'ятаю, на перший день весілля мене мама завжди з собою брала, а на другий день – це ж ще цікавіше, але мама мене ніколи не брала, казала, це не для дітей. Було дуже образливо. А що ж там відбувалося? Хтось із місцевих мешканців був циганами, але то були здебільшого одні й ті самі люди, яких запрошували на усі весілля, тобто то були такі самодіяльні актори, які відповідально готувалися, до кожного нового весілля, готували якісь нові деталі в костюмі, нові жарти, нові витівки у програмі. Таких людей знало все село. І ось цих героїв можна включати до сценаріїв, програм виступів фольклорних колективів можна будувати саме шляхом детального відтворення тих дійств, які насправді відбувалися, а можливо ще й відбуваються в тому чи іншому селі. Наприклад, ті ж самі купальські свята: дуже цікаво спостерігати на регіональному фестивалі «Сьогодні Купала, а завтра Івана», які різні були Марени, інші купальські атрибути».
Особливості фольклорних програм дитячих колективів
Наталія Плотнік – керівник Народного Театру народної пісні «Таліца» Бабаївського СБК Харківського району, а зараз воона – начальник відділу культури, мистецтв та навчальних закладів Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації, розповіла про особливості паралельної роботи із фольклорними матеріалами різних етносів Харківщини – російського та українського. Дорослі й молодші учасники «Таліци» неодноразово демонстрували гармонійне поєднання різних традицій під час своїх виступів.
«Я приїхала до України з Казахстану, поїхала за чоловіком на його батьківщину, до Валківського району. В мене була освіта у сфері культури, але займатися фольклором я і не думала, до цієї справи мене залучила свекруха. Я працевлаштувалася худруком у місцевому сільському будинку культури. Там же свекруха ходила, займалась у відомому на той час народному аматорському фольклорному гурті «Садівниця». Тричі на тиждень вона бігала туди, як вона казала, «на спєвки». Завжди мене туди тягнула, і ось нарешті я туди пішла. Сільський будинок культури: одна кімнатка, затопили пічечку. Приїхав керівник гурту Микола Губський з баяном і почали співати. Я української мови не знала. Але мені так сподобалося..., - розповіла свою історію захоплення фольклором Наталія Плотнік. – У музичній школі мене навчали академічній манері співу, а тут же народне, тут треба звук дати. Почала з третього голосу, бо свекруха співала третім. Потім спробувала другим. Вийшло. Тут перші голоси захрипли щось. Мене попросили замінити на концерті. Звичайно, на першому виступі у Харкові в мене віночок ходуном ходив від хвилювання. Так я влилася у фольклор. Я вдячна долі, що довгий час була серед цих бабусь, навчалася в гущі народу, потім потрапила у гурт «Муравський шлях», тут вже більш складну програму потрібно було виконувати, і тоді вже схотілося щось своє створити. Так зявився у Валківському районі фольклорний ансамбль «Мерчаночка», де я з бабусями та дітками розучували ті твори, які наші відомі фольклористи, зокрема, Віра Осадча, збирали у експедиціях. Потім було створено фольклорний ансамбль «Таліца», а також дитячий гурт «Проталінка». Дітки до середнього шкільного віку проводять у грі. І ось народна творчість сприяє і розвитку моторики, і розвитку артикуляційного апарату, і ритміки, і рухової системи, і дихальної. Це все наші забавлянки, пестушки, колисанки, ігри, все, що можна взяти у дитячому фольклорі».
Наталія Плотнік радить не боятися брати до гурту діточок з 4-х рочків, з ними довго возитися, але якщо дитина з маленького живе у фольклорі, то вона виросте і вихованою, і впевненою в собі, і буде успішною людиною.
«Спочатку було складно досягти, щоб малеча співала в унісон, на це рік пішов, але на другий рік ми вже працювали над мелодіями. На 3-й рік вони вже знають, як виходити на сцену, вони вміють рухатися, вони розуміють, про що йдеться у творах, які вони виконують, а тому вони можуть передати емоцію глядачам», - ділиться успіхами Наталія Плотнік.
Вона розповіла, що у «Таліци» разом з «Проталінкою» існує три види народних програм, які готуються для виступів:
«Перша – це чисто сценічний варіант, який обумовлений тими завданнями, які ставить керівник, щоб показати конкретний фрагмент, тут акцентування робиться на мізансценуванні (як поставити юних артистів, щоб вони усі проглядалися, щоб і картинка була красива, щоб звук правильно йшов, щоб вони чули один одного, які повинні бути костюми та атрибутика). Другий варіант програми для виступів – більш пізнавального характеру для вулиці, коли доводиться виступати на фестивальних майданчиках, часто без мікрофонів, а потрібно, щоб чути було далеко. Третій вид програми – комплексний, який би ніс і функцію виховання на традиціях, і смислове, і інформаційне, і емоційне навантаження. Наприклад, це календарні програми в парку Горького на Різдво, на Масляну, на Купалу, на свято Жнив. Це живе спілкування зі слухачами. Ми йдемо алеєю парку з шумовими інструментами в руках, зупинилися, хоровод провели, навколо нас згуртувалися і діти, і дорослі, ми дали емоційний заряд, так потихеньку йдемо до сцени, а на сцені вже інша програма, але важливо, щоб люди не пішли, щоб можна було і інформацію почути, и тут же поспівати і потанцювати. Інтерактив з глядачем повинен бути обов'язково. І далі у нас або діти на сцені, а дорослі під сценою з глядачами, або навпаки. Звичайно, використовуємо і ігри, в які залучаємо відвідувачів парку».
Малеча з «Проталінки» займається і хореографією, де розучують народні танці, а також щоб вміти рухатися та бути витривалими під час довгих концертів та фольклорних експедицій, коли доводиться багато ходити пішки. Крім того, щоб краще розуміти традиції і вистроювати програми, не обходиться без атрибутики, тому керівник піклується, щоб діти не лише у пісенній творчості розбиралися, але і у декоративно-ужитковому мистецтві.
Дестяки програм, присвячених усім етапам народного життя, взяті з експедицій
І, звісно, найвідомішими фахівцями у Харківській області з постановки фольклорно-етнографічних програм є керівники народного фольклорно-етнографічного колективу «Вербиченька» Нововодолазького будинку дитячої та юнацької творчості Ольга та Тетяна Коваль. Яскраві та масштабні виступи, у яких задіяні десятки захоплених та талановитих дітей, є постійною окрасою святкових, фестивальних концертів у Харкові та інших регіонах України. В репертуарі колективу десятки таких програм, присвячених усім етапам народного життя. За останні роки керівники «Вербиченьки» видали декілька збірок етнографічних матеріалів, зокрема, і у вигляді сценаріїв.
«Наш колектив «Вербиченька» існує вже 23 роки. Це унікальне явище, і ми цим пишаємось, бо діти більше настроєні на сучасність. Привити дітям любов до української народної пісні. Це дуже важливо в наш час, щоб діти знали, пам'ятали і могли відтворити традиції народу, - каже Ольга Коваль. – Наші сценарії прожиті, взяті з наших фольклорних експедицій (це одна з форм роботи і навчання дітей, бо ми працюємо за певною програмою), в яких беруть участь діти різного віку – від 5 років і до студентів. Експедиції ми проводимо за власний рахунок, за рахунок батьків, також і участь у фестивалях, і літературу ми випускаємо за власний кошт. Але це коштує того, бо наша сфера благодатно впливає на наших дітей, тому що діти поглинають в себе народну мудрість традицій, звичаїв, багатих моральними настановами, саме такими, які батьки хочуть бачити в своїй дитині».
Усі виступи супроводжувалися демонстрацією відео та фото найкращих програм. Слухачі семінару могли придбати етнографічну, методичну літературу на тему семінару.
Відео семінару можна переглянути тут