11 вересня 2014 року в галереї «Мистецтво Слобожанщини» обласного центру культури і мистецтва пройшла творча зустріч з авторами фотовиставки-акції «Який тендітний світ...» Ігорем Лаптєвим та Інною Можейко. Вони поділилися своїм досвідом фото-подорожей і розвінчали стереотипи про недостатньо високому культурному рівні жителів міста Слов'янська, його околиць та Донбасу в цілому.
Сьогодні фотографія є поширеною формою творчої та комерційної діяльності. Фотохудожник Ігор Лаптєв відноситься до плеяди майстрів, які сприймають фото як форму мистецтва і спосіб пізнання світу. Його роботу з журналісткою та істориком Інною Можейко можна назвати не просто творчим процесом, а багатогранною дослідницькою роботою з вивчення природи та історії.
Ця виставка - лише сота, а то і тисячна частина відзнятого матеріалу
«Перше питання, яке нам традиційно задають журналісти, як народилася ідея цієї виставки? Відразу розповім, що ми знімали зовсім інший проект під назвою «Від Десни до Каяла: слідами князя Ігоря». Історичні події, пов'язані з Новгород-Сіверським князем Ігорем і його дружиною розгорталися, в тому числі, поблизу території сучасного Слов'янська. І ми вирішили з фотоапаратом пройти пішки і досліджувати ділянку від Ізюма до Каяла. Проект знімався дуже довго, він ще не закінчений, він величезний. Поки ми не знаємо, де він може бути виставлений. Те, що ви бачите в галереї, це мала частина, сота, якщо не тисячна частка всього того, що було відзнято, - розповідає Інна Можейко. - Мимоволі ми відволікалися на Слов'янськ. І майже не один приїзд в цю місцевість не обходився без того, щоб не потрапити в крейдяну долину, бо для фотографа там дійсно Клондайк. Сама місцевість настільки незвичайна, що мене постійно переповнювало відчуття вічності. Це нескінченна гра форми, світла, кольору, тіней, в залежності від періоду доби, року».
Виставка «Який тендітний світ ... » стала реакцією авторів на події, які спіткали цю місцевість і людей, що проживають на ній
«У нас боліло, ми почали думати про цю виставку ще в той період, коли Слов'янськ ні звільнений українськими військами, коли там стріляли, коли люди, серед яких багато наших друзів, сиділи в підвалах. Нам хотілося щось для них зробити, надати якусь допомогу, хоча б моральну. Крім того, ми хотіли показати тим людям, які були змушені виїхати зі Слов'янська та інших міст зони АТО, що ми не просто знаємо і любимо цей регіон, а й хочемо їм допомогти. Тому виставка замислювалася як акція, в рамках якої люди приносили речі в стіни галереї. Якщо комусь стало тепліше від цього не тільки морально, а й фізично, значить, щось хороше ми зробили», - говорить Ігор Лаптєв.
В рамках експозиції представлені роботи виключно мирного Слов'янська, що є принципово важливим для її творців. Вони прагнули зробити акцент на необхідності збереження миру.
«У нас пішло 7 років на зйомку фотографій, які сьогодні ви можете бачити. Зараз багато журналістів їздять в Слов'янськ, роблять репортажні зйомки, але для нас це не той матеріал, який можна «відбомбилися» з наскоку. Ми не працюємо в лоб, а розраховуємо на уважного, людину, яка знайде час для того, щоб почитати тексти до фотографій, подумати», - зазначає Інна Можейко.
Слов'янськ «невідомий»
Для багатьох відвідувачів галереї фотовиставка стала відкриттям міста Слов'янська. Мало хто мав уявлення про глибоке історичне минуле цього регіону, яке послужило основою для початку зйомок Ігоря Лаптєва та історичного дослідження Інни Можейко. Самі жителі Слов'янська побачили і здивувалися, наскільки красиве їх місто, та місцевість, яка їх оточує. Зараз гостро проявилася проблема міфологізації уявлень про різних регіонах внаслідок незнання реальних фактів про життя та історії нашої країни, відсутності можливості подорожувати і часто через небажання отримувати новий досвід і знання, які розходяться зі сталими помилковими уявленнями.
«У Слов'янську я бачила людей творчих і людей, які цікавляться. Я не можу судити про весь Донбас, оскільки треба пожити там якийсь час в різних містах, щоб судити про них, можу з упевненістю говорити тільки про Слов'янськ. Там я бачила людей, які в районному центрі натовпами ходять на виставки. Я бачила дитячі екскурсії та дітей, які не просто дивляться, а теж малюють, намагаються фотографувати, очевидна робота духу. Ми знайомі з майстрами керамістами зі Слов'янська. Це цікаві люди: художники, поети. Це дуже самобутній народ. Одна з думок, яка мені часто не давала спокою, це думка про те, чому більшість вважає що на Донбасі крім териконів і шахтарів більше нікого й нічого немає. Це зовсім не так! Люди настільки творчі, настільки відкриті, незважаючи на те, що їм важко доводиться в маленькому місті, де складно знайти роботу і своє місце в житті. Я як колишній історик часто суджу про місто по його музеям. Ставлення міської влади і самих людей до своєї історії на досить високому рівні», - ділиться своїми враженнями Інна Можейко.
Виставки про Харківщину поки тільки в проекті
Погляд художника допомагає по-новому відчути і оцінити ту місцевість, яка стала частиною повсякденності. За відчуттям буденності стирається вміння бачити прекрасне в близькому. Фотограф, пропускаючи через об'єктив фотоапарата добре знайомі пейзажі, налаштовує оптику бачення глядача, роблячи відкриття для себе й інших навіть не виїжджаючи далеко за межі свого постійного місця проживання.
«У нас прекрасно відзнятий Чугуїв, Балаклея, Люботин, але поки ми не можемо фінансово осилити все це показати. Якби знайшлося бажання посприяти проекту, який спрямований на важливе для нас розширення уявлення про Харківщину, Слобожанщині, то не питання, були б виставки, матеріалу у нас накопичилося багато - і архітектурна зйомка, і пейзажна. Можна було б продемонструвати історичний зріз, допустимо, виставити об'єкти, яких вже немає. Але поки це все на папері і не знаходить особливого відгуку», - нарікає Інна Можейко.
А поки в найближчих планах Ігоря Лаптєва та Інни Можейко відправити виставку «Який тендітний світ ...» на історичну батьківщину - в Слов'янськ.
текст: Аліна Шелковіна
фото: Валентина Білоусова