Художники з США, Франції, Швеції та України вирішили об'єднатися на виставці у Харкові. Міжнародний проект під назвою «Вікна» стартує 27 серпня 2013 в галереї «Мистецтво Слобожанщини» центру культури і мистецтва. Імена авторів сьогодні широко відомі в світі: Лара Симонова, Євгенія Міро, Євген Сегал, Костянтин Колобов, Ігор Ільїнський, Дмитро Даниш, Влад Мілявський. Вони працюють в різних напрямках і жанрах. Але у них спільнаарт-школа.
30 років тому всі вони, талановиті дівчата і хлопці, вступили до Харківського художнього училища. Їх об'єднувала не лише одна художня школа, а й міцна дружба, яка буває тільки в юності, і їй, здавалося, не буде кінця. Але доросле життя розкидало: хтось залишився в Україні, хтось поїхав закордон. Всі вони відбулися як художники, люди творчості, сьогодні живуть і працюють в різних точках світу, експериментують у різних техніках і напрямках.
Після багатьох років одногрупники знайшли один одного в соціальних мережах. І відразу ж з'явилася ідея організувати спільний виставковий проект «Вікна». Символічно, що він відкривається в Харкові – до Дня міста. Але це лише старт, далі організатори проекту мають намір провезти його по різних країнах. Сам факт, що через 30 років друзі збираються разом у спільному творчому проекті, дає можливість наочно показати, наскільки змінилося їх художнє сприйняття в розрізі часу і географії ...
У цій експозиції будуть представлені картини-вікна в різні світи, в які глядачі зможуть зазирнути. Це інші світи як в сенсі способу життя, пейзажів, архітектури, так і внутрішні світи, на які вплинули, в тому числі, і ті обставини, в яких опинився кожен з учасників виставки.
А світи, дійсно, унікальні, неповторні, витончені. Заглянути в них можна за адресою: м. Харків, пл. Свободи, 5, Держпром, 4-й під'їзд, 1-й поверх (вхід з боку площі).
Представляємо авторів Міжнародного проекту «Вікна»
Лара Сімонова зараз живе у Швеції, але її живопис пройнятий диханням Середземномор'я і одночасно театральної камерністю «малих голландців» – художників 17-го століття, майстрів побутового, пейзажного жанру і натюрморту, яскраво висловивших своєрідність національного живопису того періоду. Художниця тяжіє до постімпресіонізму. Граціозні лінії в картинах Лари нагадують виноградні лози, орнаментальні мотиви і екзотичні символи перських, індійських килимів та кераміки. На її полотнах жінки часто одягнені в ренесансний одяг. Вони дивляться на нас, загадково посміхаючись, завмерши в середині руху, як якщо б обернулися до нас, театрально завмерши. Театральна тематика отримала незвичайне продовження у творчості Лари Симонової. Якось їй запропонували в якості дизайнера зробити художню колекцію аксесуарів для Королівського театру в Дротнінгхолме, присвячену засновникові театру королю Густаву ІІІ, людині творчій, який і сам не гребував писати п'єси і навіть оперу. Це унікальна будівля споруди 18-го століття внесено до списку ЮНЕСКО «Світова спадщина» як зразок ідеально збереженого шедевра архітектури, де все – від меблів, килимів і годин до шпалер, фресок і ліплення,– зберігає дух того часу, коли з північних гаваней судна відпливали в екзотичні країни в пошуках дорогих тканин, порцеляни та інших товарів, яких жадала ненажерлива еліта європейських монархій. Щоб глибше відчути всі нюанси переплетення смаків і віянь у мистецтві тієї епохи, для створення своєї колекції Лара серйозно вивчала історію костюмів Османської імперії 15-19-го століть, і навіть їздила з цією метою в Стамбул. Адже Османська імперія, що тягнулася на три континенти, являла собою своєрідне потужне культурний простір. У результаті вийшла унікальна колекція стильних шарфів, запонок, краваток, брошок, брелоків і так далі: кожен експонат – справжній витвір мистецтва. Один з них, помаранчева хустка, була піднесена в дар присутньої на презентації колекції королеві Швеції Сільвії.
Ще одну учасницю проекту Євгенію Міро називають найвідомішим російським дизайнером сучасності. Після Харківського училища вона навчалася в Санкт-Петербурзької Академії Мистецтв, потім в Англії в моду Shool Девіда Джонса, за участю якого був реалізований її перший самостійний проект «Час» (елементи годинникового механізму – одна з улюблених її тем). Євгенія працювала в різних техніках. Її графіка, панно, вітражі, мозаїки, розпис по порцеляні й шовку, пап'є-маше виставлялися в Росії, Англії, Франції, Німеччини, Швеції, США. Нею створено близько 300 колекцій дизайнів, як авторських, так і спільних, з такими брендами, як Hermès, Pierre Frey, Emaux де Лонгі, Бовіль, J.Seignolles, Provasi. Вона створювала театральні декорації (у тому числі для Маріїнського театру і Великого Симфонічного Оркестру ім. Чайковського), дизайн для Будинків Мод, магазинів, для всіх видів аксесуарів і тканин, стилістику дизайну для інтер'єрів. Перший російський художник Будинку Hermès Євгена Міро при створенні хусток, текстилю, посуду, браслетів, дитячих іграшок прагнула передати всю глибину символізму обрядів російської культури. Більш ніж у 60-ти декорах для Будинки Hermès вона вперше відкрила світові унікальні російські народні іграшки, відбила захоплююче натхнення Дягилевська балетних сезонів, показала магнетизм барвистої палітри і стрімку графіком російського конструктивізму. Рідна Україна стала для неї невичерпним джерелом любові до кольору, декоративності, ритму і пластиці – всього того, що робить її роботи впізнаваними і унікальними з художньої точки зору. Її візерунки можна розглядати годинами, знаходячи все нові деталі, смисли. Символізм – ще одна впізнавана риса художниці. Символіка як зашифрована система знаків притягує сучасної людини, і він сподівається розкрити мудрість стародавнього символу, використовувати його як талісман захисту будинку, як щось, що приносить удачу, як запорука кохання, щастя, мудрості, сили, що знаходить відображення в сонячних знаках. Зараз дизайнер працює з провідними брендами Франції та Італії, її дизайни продаються у всіх країнах світу.
Дмитро Даниш сьогодні живе в Америці. Він – представник реалістичної школи живопису. Працює переважно в жанрі міського пейзажу. Після художнього училища закінчив факультет інтер'єр-дизайну Харківського художньо-промислового інституту (зараз – держакадемію дизайну і мистецтв). Самостійну творчу діяльність веде з 1990 року. Перша персональна виставка була в 1997 році в галереї «Вернісаж» у м. Харкові. У 1990-х роках брав участь у численних групових виставках в Україні, Росії, Німеччині та США. З 2003 року активно працює з галереями Сполучених Штатів Америки. Його картини знаходяться в колекціях Харківського художнього музею, Харківської муніципальної художньої галереї, в Музеї Російського Мистецтва в Джерсі Сіті (Музей російського мистецтва, Джерсі-Сіті) та у приватних колекціях України, Росії, Європи, США і Канади.
Багато картин Костянтина Колобова самі по собі нагадують вікна: множинність світів і їх трактувань автор буквально показує в повторах своїх композицій і різних абстрактно-колористичних варіантах на одному полотні, зберігаючи один і той же предметно впізнаваний образ. Його живопис відрізняється яскравістю палітри, декоративністю, деякою іронією. А ось в техніці до абстракціонізму домішуються елементи постмодернізму. Тут вгадуються реалістичні образи, але вони, швидше, стилізовані. Це експресивне бачення реальності. Навіть у передачі ностальгічних, відверто негативних або побутових речей автор показує своє позитивне світосприйняття. У його зображеннях можна прочитати, як формувалася особистість самого живописця, його спогади, спостереження, філософські роздуми про устрій цього надскладного хаотичного світу, про його примарності. Розмитість фарб у його картинах посилює автентичність загадкового і неймовірність буденного. Як тільки підсвідоме знаходить предметну форму, воно одразу ж спотворюється. У роботах Костянтина Колобова, як і в роботах багатьох абстракціоністів, розум виключається з процесу сприйняття. Він як справжній автор не намагається зашифрувати універсальність світу в впізнаваних предметах, а напряму транслює свою версію істини для душі глядача. Недбало промальовані поверх абстрактних композицій осколки реальності у вигляді півника на паличці або ведмедя з дитячої іграшки надають глядачеві можливість компонувати своє світосприйняття і залишають множинне поле для інтерпретацій. Колір, композиція і мальовнича форма повинні мати абстрактне вираження, щоб найбільш повно розкривати внутрішнє звучання і, таким чином, вирішити головне завдання: збагатити душу, розширити і поглибити її світ, передати переживання та емоції. Хтось із мистецтвознавців порівнює його художні ідеї з ідеями Енді Уорхола, хтось наполягає на самобутності харківського живописця, який також з успіхом виставлявся в Росії, США, Німеччини, Великобританії.
Діапазон Євгена Сегала – від реалізму до абстракції, а часом і те, і інше сплітається на його картинах, він постійно експериментує. Його роботи – це спроба зрозуміти внутрішню сутність речей, передати особисті переживання, емоції. Поступово колір у його композиціях починає виходити на перший план, в них з'являються яскравий колорит і вражаюче сюжетне рішення. Абстрактна мова дає можливість Євгену експериментувати з кольором, фактурою, досліджувати і змішувати смислові варіанти. Він атакує кольором, грає зі світлом, він не стримує почуттів, вражає нас силою своєї експресії. Ці роботи наповнені містичним уявою, уривками з сновидінь. Компоненти реального сплітаються в абстрактні мазки, народжуючи в збудованому художником просторі то спалах образу, то певний стан душі.
Ігоря Ільїнського називають харківським або українським імпресіоністом. Його реалістичні сюжети немов випливають з інших епох, з якихось внутрішніх світів, занурюючи глядача у певну атмосферу. Головне в його картинах – це передача настрою. Будь-то хандра в дощову погоду, яку відчуває житель європейського містечка, або милостивий настрій під час вечірньої прогулянки по харківським вуличках. Дивлячись на його ретро-сюжети, почуття проникають в саму душу, перекидаючи, немов у машині часу, позаминулого сторіччя. У 1995 році він зробив серію робіт у стилі кіно до 100-річчя Люм'єр, з якими художника запросили на виставку в Париж. З тих пір його картини, на яких зображені люди, кафе, музиканти, міські пейзажі, гідно оцінили на багатьох виставкових майданчиках в Україні, Франції, Німеччині, Росії, Естонії, Фінляндії.
Владислав Мілявський займається дизайном і travel-фотографією. Він – один із засновників музичного незалежного лейбла в Нью-Йорку (продюсерство і видання дисків світової рокової та психоделічної музики), відомого в Європі і США як «Trail Records». Техніку своїх робіт як фотохудожник він умовно визначає якфото-графіка. Свої враження від різних країн він передає в моменти затишшя: це безлюдні місця такого мегаполісу як Нью-Йорк, тиша після великого шторму, прислухаючись до якої, приходить відчуття пізнання чогось важливого. Цьому сприяє і техніка, в якій виконані фотографії. Швидше, це фото-картини – мимоволі вдивляєшся: це акварель? Владислав зізнається: перед тим, як натиснути на кнопку фотоапарата, у нього підсвідомо спрацьовує погляд художника, і він знімає так, як би він намалював це як графік. Плюс – певний вид німецького паперу, що створює ефект акварелі. Особливим помічником у своїх графічних «фотохудожествах» Влад вважає туман, він дає ефект розмиття заднього плану. Як дизайнеру йому подобається мінімалізм, тому підсвідомо він відсікає зайве, залишаючи головне. Туман закриває всі зайві речі, залишається передній план, який як би зливається з заднім, це дає простір, глибину. У цьому є якась загадка. Чимало в його роботах і символізму. Наприклад, однією із знакових своїх робіт Влад вважає зображення будинку без вікон і дверей: це місце, куди можуть зайти всі, як у храм, це символ свободи. Свою першу персональну виставку Влад Мілявський свідомо зробив саме в Харкові минулого року. І ось тепер він бере участь у новому проекті – у місті дитинства і юності.