Народний календар: Вербна неділя | Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва

Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва

Всі матеріали на даному сайті призначені виключно для ознайомлення без цілей комерційного використання.
Розробка та супровід сайту: AnisLogo
Передрук публікацій дозволяється тільки при розміщенні прямого посилання на сайт https://www.cultura.kh.ua

Українська моваEnglish (UK)
A+ R A-
Рейтинг статті:
( 1 шт. )

Народний календар: Вербна неділя

verba

  Останню неділю перед Великоднем українці здавна називають Вербною. Вона завершувала шостий тиждень Великого посту, який за аналогією кличуть вербним або ж вербичем. «Прийшов вербич, два кожухи наріч, а третю свиту зверху» – так примічали старі люди, що на вербний тиждень часто вертаються холоди, а ще застерігали від садіння будь-якої огородини в цей період, «бо гірка буде».

  На Вербну неділю припадає велике християнське свято – Вхід Господній у Єрусалим. За біблійними переказами, цього дня Ісус Христос прибув до міста, де зраділий люд вітав його з пальмовим листям в руках. Так воно, кажуть, і повелося напередодні Великодня святити в церквах зелені пагони на згадку про цю подію. Лише пальмові рослини в наших краях не ростуть, тож український народ знайшов їм гідну заміну – ошатну, пишну вербицю, яка навіть пізньої та холодної весни, коли весь рослинний світ лишень прокидається несміло, вже рясно всипана характерними пухнастими суцвіттями, які в народі кличуть «котиками».

  Проте коріння цього свята значно глибше та розлогіше – міцно вросле ще в дохристиянський культурний пласт. Вважається, що в його основі лежить звичай вшанування Світового Дерева, який в тій чи іншій формі присутній в більшості народів світу, зокрема й українців: дендроморфні орнаменти набули широкого розповсюдження в українській вишивці, вони зустрічаються на рушниках, рукавах жіночих сорочок; образ древа незмінно присутній в обрядовому фольклорі – колядках, щедрівках, веснянках; справжнє живе деревце – центральний атрибут багатьох свят, таких як весілля та Купала. В народній уяві дерево асоціювалося з силою та здоров'ям, уособлює собою людський рід і безкінечність життя. А, власне, вербу, яка повсюди зростає на українських землях, можна назвати воістину народною рослиною: їй приписують цілющі лікувальні та магічні властивості, про неї згадують в піснях та казках, вона – невід'ємна частина світу природи, який оточує українського селянина з самого дитинства.

 verbna nedilya Напередодні свята, в суботу, гілля верби у великій кількості зносили до церкви. На Слобожанщині це часто робили діти. Взагалі, Вербна неділя – значною мірою дитяче свято. Коли недільного ранку вся родина вирушала до церкви, малеча вже була свідома своєї особливої місії: як кінчалася відправа і священик окроплював гілля свяченою водою, діти один з-поперед одного намагалися схопити собі гілочку і тут же проковтнути декілька «котиків», «щоб горло не боліло».

  А вже по дорозі додому всі, від старого до малого, хльостали свяченою вербою кожного зустрічного, примовляючи:

Не я б'ю, верба б'є,

Не вмирай, дожидай:

Через тиждень Великдень,

Ось недалечко червоне яєчко.

  Це, можливо, дещо незвичне для сучасної людини побажання зумовлене тим, що Вербна неділя – остання зупинка на шляху до довгоочікуваного празника Воскресіння Христового, Великодня, дата якого щороку прив'язується до такої надважливої в народному календарі дати, як день весіннього рівнодення. В традиційній культурі цей день знаменував остаточну перемогу світла над темрявою та життя над смертю. Проте чим ближчим він ставав, тим обачнішою треба було бути людині: наступний тиждень після Вербного – Страсний, Страшний або Білий – надзвичайно регламентований, пов'язаний з численними обрядодіями, які справно виконувалися в кожній родині.

  Гілочки свяченої верби весь рік зберігали в хаті, за іконами. Вважалося, що вони оберігають оселю від блискавки та пожежі, тому в селі Крисине Богодухівського району минулорічні різочки клали на горище. Вербові бруньки розкидали по городу, щоб був урожай. А як кому з родини траплялося занедужати на пропасницю, підпалювали освячені гілочки та окурювали хворого. Золою, що лишалася після цієї процедури, посипали капустяні грядки, аби, як згадують на Куп'янщині, «попелиця не нападала».

  Та особливо раділи нагоді побешкетувати Вербної неділі все ж діти, а ще молодь, якій тільки дай привід до жартів та пустощів! Варто зауважити, що всі молодіжні забави весняного періоду носили здебільшого парувальний характер. Хлопці та дівчата приглядалися один до одного, визначалися зі своїми симпатіями та набували досвіду міжстатевого спілкування, аби вже восени, дасть бог, запрошувати до хати сватів.

  Від самої Масляної, яка вважається першим святом весняного циклу, українськими селами лунали веснянки – дівочі пісні жартівливого або ліричного змісту, в яких йшлося все більше про сподівання щасливого одруження. На Вербний тиждень зачинали співати особливі веснянки – вербиці, які набули особливого поширення на Слобожанщині:

Вербице!

Да пора ж тобі, вербице, вої да розвиться!

Розвиться!

Дат пора ж тобі, Іванко, ожениться!

Жениться!

Да ще ж мені жениться, да ї не пора!

Не пора!

Да ще ж моя дівчина да ї молодая!

Молодая!

Да ще ж вона рушнички да ї не напряла!

Не напряла!

Да ще ж вона рушнички да ї не нашила!

Не нашила!

Да ще ж вона на вулицю вой да не ходила!

(с. Шелудьківка Зміївського району Харківської області)

 

Варіант веснянки-вербиці зі збірки "Обрядові пісні с. Яковенкове Балаклійського району Харківської області"

verbicya

 

 

 

 

 

 

 

 

Сховати метелика