Народний календар: Петрівка | Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва

Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва

Всі матеріали на даному сайті призначені виключно для ознайомлення без цілей комерційного використання.
Розробка та супровід сайту: AnisLogo
Передрук публікацій дозволяється тільки при розміщенні прямого посилання на сайт https://www.cultura.kh.ua

Українська моваEnglish (UK)
A+ R A-
Рейтинг статті:
( 2 шт. )

Народний календар: Петрівка

Pymonenko Husy dodomy

Петрівкою здавна називали українці один з чотирьох православних постів, що розпочинався за тиждень після Трійці та завершувався 12 липня на празник Святих верховних апостолів Петра та Павла. Петрів піст, на відміну від попереднього Великого, вважався нестрогим: за винятком середи та п'ятниці, дозволялося вживати в їжу рибу, бо, мовляв, сам Петро рибалкою був.

   На Куп'янщині існувало повір'я, що то жіноцтво попросило апостолів започаткувати цей піст, адже чоловіки, наробившись під час сінокосу, поїдали всі молочні продукти, так що хазяйкам не лишалося нічого на продаж. Петро перейнявся жіночим проханням, але Павло тримався сторони чоловіків. Порадившись, апостоли знайшли рішення – встановили такий піст, тривалість якого змінюється з року в рік. Та й просто поласувати скоромним на петрівку не вважалося в народі таким уже тяжким гріхом.

   Не вельми зважали й на інші постові застороги: молодь продовжувала, ледь стемніє, збиратися на вулицю, де коротала дозвілля за жартами, піснями та танцями. Як уважається, основна мета таких посиденьок – пошук майбутнього шлюбного партнера. Особливо переймалися дівчата, чия роль в цьому процесі була радше пасивною. Їх хвилювання та очікування знаходили втілення в особливих піснях петрівчаного періоду – петрівках.

   Петрівки – суто дівочі календарні пісні. Здебільшого ліричні, вони присвячені темі кохання, шлюбу, стосунків зі свекрухою тощо:

Петрівочка – мала ніченька,

Не виспалась наша дівочка.

Череду гнала – задрімала,

Об пеньки ноги позбивала.

Об пеньки ноги позбивала,

Об суху грушу вийняла душу.

Об суху грушу вийняла душу,

А на льоночок роса впала.

А на льоночок роса впала,

Чом ти, льоночок, не стелисся?

Чом ти, Іванко, не женисся?

Чом ти, Іванко, не женисся?

А на кого ти надіїся?

А на кого ти надіїся?

– Я на батенька розсердився,

Я на матінку розгнівався.

А сам на себе надіявся.

(с. Мечникове Дворічанського району)

   За своїми структурою та настроєм петрівчані пісні майже ідентичні купальським (свято Івана Купала припадає на час Петрівського посту). На Слобожанщині їх і виконували зазвичай на одну й ту саму мелодію-формулу. Разом вони складають єдиний літній цикл, де в поетичному дзеркалі відображається нестримне і в чомусь навіть містичне буяння природи, що не дає спокою дівочому серцю навіть короткої червневої ночі.

   Між тим, петрівка для селянської родини – час напруженої праці, адже саме на цей період  припадає косовиця. До роботи ставали рано, ще до схід сонця, поки було не так спекотно. Косили гуртом, йдучи один за одним, «як білі лебеді», попереду – найбільш досвідчений та витривалий косар. Цікаво, що здатність молодого хлопця виконувати цю вкрай виснажливу роботу нарівні з дорослими чоловіками часто була ознакою його соціальної зрілості. «Та він косар уже», – казали схвально про юнака, що стояв на порозі дорослого життя повноправного члена сільської громади.

   Жінкам та дівчатам діставалася роль «гребців», а ще нестріляним парубкам – «копильщиків». «Там заразительно весело: песни, остроты, шутки, хохот наполняет воздух, – писав на початку ХХ ст. М. Скубак, вчитель з села Архипівка, змальовуючи процес сінокосу. – Вон «гребцы» – молодые девушки и бабы – острят и трунят над «копильщиками» – молодыми парнями, припевая им:Pymomemko Kosovycia

«Наші гребці – як гребці,

Копильщини ж – падлєці:

Копиць не кладуть –

Обідати йдуть;

Копиць не поклали –

Вила поламали,

Спать полягали».

   Пісні, що виконувалися під час сінокосу, вельми подібні до жнивних та буряшних. Коротенькі, бадьорі, летіли вони понад луками від одного гурту до іншого, перемежовуючись веселим молодечим сміхом.

   Петрів піст вважався найтеплішою порою року. «Поганому поросяті й на петрівку холодно» – цю усім відому приказку й досі можна почути в слобожанських селах. Та й недарма співали на Масляну: «Масляна, воротися, до самого Великодня простягнися, од Великодня до Петра, а од Петра – до тепла».

Аудіозапис: с. Мечникове «Петрівочка, мала нічка»

Сховати метелика