foto


foto 61002, Україна, м. Харків, вул. Пушкінська 62 foto +380 (57) 700-26-62  foto info@cultura.kh.ua foto www.cultura.kh.ua


Рейтинг статті:
( 1 шт. )

Борисівський район Бєлгородської області, 14-18 серпня 2012 р.

Фольклорно-етнографічна експедиція „Стежками Слобожанщини" по населеним пунктам Бєлгородської області з метою дослідження традиційної народної культури етнічних українців, організована Спілкою етнологів та фольклористів м. Харкова

Експедиція до Борисівського району Бєлгородської області 14-18 серпня 2012 р.

Попередні етапи експедиції здійснені:

у 2003-2004 р.р.  до Шебекінського району

у 2007 р. до  Грайворонеського району

у 2008 р. до Борисівського району

Склад експедиції:

Олійник Н.П. – голова Спілки етнологів та фольклористів м. Харкова;

Бойко В.С. – поет, Голова Харківського обласного відділення Всеукраїнського
фонду культури;

Лук'янець Г.В. – завідувач лабораторії досліджень нематеріальної культурної
спадщини ООМЦКМ.

Обстежені села: с. Березівка, с. Хотмизьк, с. Порубєжноє, с. Стригуни, с. Грузьке, с. Зибіно.

Матеріали Лук'янець Г.В.:

15 сеансів запису впродовж 3,5 днів.

Запис аудіо файлів здійснено на цифровий рекордер у форматі mp3.

Об'єм записаного (чорновий варіант) 709 МБ.

Фото інформантів та етнографічних об'єктів.

Подарований зошит однієї з інформанток з текстами пісень, складений для
онуки.

Щоденник експедиції.

хомяченко Р.І. та Чеканова В.М.14.08.2012 р. потягом Харків – Готня о 14.30 ми прибули до станції Новоборисівка Борисівського району, де учасників експедиції зустріла заступник начальника управління культури адміністрації Борисівського району Гнєдая Л.Л. та супроводила до місця нашого тимчасового мешкання – будинку культури с. Березівка. Там познайомилися з директором будинку культури, оглянули відремонтоване приміщення клубу, залишили речі у кімнаті відпочинку. Далі директор привів нас до двох жінок, з якими і відбувся перший сеанс запису. Від Чеканової Валентини Миколаївни (1940 р.н.) та Хомяченко Раїси Іванівни (1940 р.н.) ми записали розповідь про календарні, сімейні обряди (колядування, Купала, весілля), наспіви колядки, щедрівки, популярні ліричні пісні, відомості про танці.

клубний колектив14.08.2012 р.  – другий у цей день сеанс запису в сел. Хотмизьк, де ми вже були в попередню експедицію. Зустріч з місцевим клубним колективом, який співає як російські так і популярні українські пісні. Учасники колективу з різних сіл району (Хотмизька, Байцюрів, Зозулей) та поселенці з інших регіонів Росії, окрім співу розповідали про обрядові звичаї. Коли мова йшла про виконання більш старих пісень, виводчицею виступала 78-річна жінка, яка демонструвала чудову традиційну манеру співу.

Учасниці місцевого фольклорного колективу при центрі культури у складі:

Єлисеєва Раїса Петрівна (1947 р.н. з Вінницької області, проживає у Хотмизьку 20 років), Дєговцова Валентина Яківна (1934 р.н.), Мірошникова Надія Іванівна  (1941 р.н.,  народилася в Кіргизії, мати родом з Полтави), Круговая Ганна Іванівна (1942 р.н. з с. Байцюри), Тішакова Тетяна Миколаївна (1955 р.н. з с. Нікітскоє), Франц Альфія Кавєєвна (1961 р.н. з Башкирії), Чурілова Антоніна Степанівна (1940 р.н., місцева), Ломакіна Валентина Андріївна (1957 р.н., місцева), Сурженко Віра Володимирівна (1951 р.н., місцева), Поваляєва Лідія Степанівна (1938 р.н., місцева)

маківники з Хотмизька Оскільки запис відбувся у святковий день (Маковія), нас пригостили хотмизькими пампушками з медом.

14.08.2012 р. – с. Березівка. Другий сеанс ввечері. До Чеканової В.М. та Хомяченко Р.І., з якими ми спілкувалися вранці, приєдналася Вервейко Галина Іванівна (1951 р.н.) та Пєшко Анна Іванівна (1951 р.н.).

15.08.2012 р. - с. Порубєжноє, що знаходиться поряд із с. Стригуни. Спілкувалися спочатку із Шаповаловою Марію Петрівною (1926 р.н.), пізніше підійшла Прах Валентина Михайлівна (1940 р.н.). Обидві жінки, оскільки був ранок, не дуже охоче вели розмову.

15.08.2012 р. - с. Стригуни (1-й сеанс). Я записувала Казначеєву Лідію Петрівну (1923 р.н.), інформантка більше розповідала про традиції сусіднього російського села Тепле, з якого родом.

15.08.2012 р. - с. Стригуни (2-й сеанс). Сеанс розпочатий Н.П. Олійник та В.С. Бойко,  я підключилася до запису пізніше.

Дві жіночки: Шумєєва Катерина Іванівна (1929 р.н.), Цибульник Зінаїда Олександрівна (1941 р.н.) заспівали цікаву християнську колядку „ Ой на горі, горі, горіли огні...", повний варіант якої ми не змогли записати в 2008 р., коли були в цій же місцині. Раніше цю колядку записав на півночі Харківщини Олександр Ткаченко (у Козачій Лопані Дергачівського району).

На нашому сайті ви можете ознайомитися з аудіозаписом та нотами цієї колядки з Бєлгородщини.

  Спілкування з Пілюк Тамарою Іванівною  15.08.2012 р. - с. Стригуни (3-й сеанс). Пілюк Тамара Іванівна (1936 р.н.) – жіночка, яка разом із подругами співає на похоронах псальми та фрагменти церковних канонічних творів. Винесла цілий зошит із текстами псальмів, більшість з яких розповсюджується серед місцевої пастви.

Невисокої якості, невибагливі, одноманітні наспіви та вкрай примітивні тексти, переважно „страдатєльного" характеру, схоже, створені не так давно та активно мандрують по різних краях.

З Борисенко Лідієй Семенівною 1927 року народження 15.08.2012 р. - с. Березівка (частина села називається Красна Березівка). Запис від Борисенко Лідії Семенівни (1927 р.н.)

Представник найстаршого покоління, добре пам'ятає та цікаво розповідає. Співала дуже тихо, слабеньким голосом, спілкування з нею тривало майже 3 години, записано чимало матеріалу.

16.08.2012 р. - с. Грузьке. З ранку запис від Алєйнік (Олійник) Раїси Іванівни (1930 р.н.), Кальницької Олександри Василівни (1930 р.н.), пізніше підійшла колишня місцева вчителька.

Перші дві бабусі, хоча й поважні за віком, надали не дуже багато інформації.

Другий сеанс в  с. Грузьке. Н.П. Олійник пішла до жіночки, а я спілкувалася з сім'єю місцевого гармоніста: Кругова Ганна Борисівна (1937 р.н., родом з Цаповки) та гармоніст Круговий Дмитро Іванович (1940 р.н., родом з Казачьє-Рудченського того ж району).

гармоністЯк виявилося, гармоніст родом з поселення етнічних росіян, все, що знав, вивчив ще за молодих років. Наразі в нього травмована права рука і грати він практично не зміг. Дещо розповідала його жінка з українського поселення.

В обід у місцевому будинку культури відбулася зустріч з начальником управління культури адміністрації Борисівського району Говорищевою Іриною В'ячеславівною. І.В. максимально сприяла роботі експедиції, усі працівники культури в селах, де ми планували обстеження були проінформовані та готові допомагати,  надала машину з водієм, який за потреби возив нас до запланованих поселень, оселила нас у будинку культури в умовах, які більше нагадували номер люкс в гарному готелі, також виявляла доброзичливість та щиру  зацікавленість результатами експедиції. Домовилися, що всі отримані на території району матеріали будуть передані до управління після опрацювання.

16.08.2012 р. - с. Грузьке. Третій сеанс з Кузьменко Ганною Олексіївною (1938 р.н. з Цаповки), сусідкою Кругових. Цаповка як неперспективне село була ліквідована, мешканців переселили до Грузького. Жіночка надала чимало цікавої інформації, могла б і наспівати, але, на жаль, була в жалобі по сестрі.

16.08.2012 р. - с. Зибіно (1-й сеанс) Падалко Олена Іванівна (1934 р.н.). Представник місцевої інтелігенції (колишній соціальний працівник), хоча і місцева мешканка, принципово почала спілкування на російській мові, потім в процесі, розповідаючи про місцеві звичаї, переходила і на українську.

16.08.2012 р. - с. Зибіно (2-й сеанс) ?? Падалко (1927 р.н.), Молчан Лідія Яківна (1936 р.н., родом з с. Іщенки біля Грузького). Перша жіночка практично нічого розповіла, друга ділилася
інформацією більш активно.

16.08.2012 р. - с. Березівка. Продуктивне срілкування зі Щербак Наталією Олексіївною (1946 р.н.), колишнім завклубом. Керуючи місцевим художнім (фольклорним?) колективом, збирала матеріал, здійснювала постановки обрядів, зокрема весілля, тому немало пам'ятає.

Гарний гармоніст - Алєйнік Микола Іванович17.08.2012 р. - с. Березівка. Сеанс запису з гармоністом Алєйніком Миколою Івановичем (1949 р.н.). Самоучка, непогано грає всі місцеві танці, популярні мелодії. Розповів також і про весільні звичаї, оскільки багато грав на весіллях.

Попередні сумні й не дуже висновки.

Записаний матеріал – останні крихти цінної інформації покоління  усної традиції. Далі втручання радіо, телебачення, розвитку клубного системи із нав'язаними штампами та правилами ставлять достовірність та автентичність отриманої інформації під сумнів. Багато хто з наших інформантів демонстрував вже тільки пасивну пам'ять щодо традиційних елементів обрядової культури (тобто не сам
робив, а тільки бачив, або, ще гірше, чув, як про це розповідали у сім'ї чи ще десь). Наші інформанти постійно також підкреслювали (і з цим важко не погодитися) катастрофічний вплив Великої Вітчизняної війни, періодів масового голоду на культурні потреби та вияви традиційного життя воєнних та повоєнних часів.

Вокальна культура майже втрачена, співають по одному, в кращому випадку вдвох. Традиційне багатоголосся  вже не можна зафіксувати в таких умовах. Єдиний колектив, що нам довелося записувати – клубний з с. Хотмизьк, збірний з учасників з усіх країв, та й той демонстрував тільки двоголосся, дуже рідко три голоси, відсутність складності розспіву, мелізматики, оскільки виконувались тільки найпопулярніші, пізні за походженням ліричні пісні. Але й сольні наспіви звучали частково, неточно, не на повний голос, бо виконавиці, які ще щось цікаве могли згадати, мали вже дуже поважний вік.

Серед цього приємно вразила одна з виводчиць хотмизького гурту, яка демонструвала яскраву традиційну манеру співу (при цьому вона виводила в найдавніших піснях, більш популярні твори виконували інші співачки).

Збереглися наспіви колядок, щедрівок, трохи весільних та жартівливі, ліричні пісні. Багато частівок як наслідок потужного впливу сусідніх російських традицій.

Те ж саме із інструментальної культурою. Окрім гармоні, балалайки не пам'ятають ні про що більше. Не згадували ні про струнні, ні про ударні інструменти. Навіть і гармонь зараз також є сільським раритетом. Гармоністів граючих дуже мало, вони ще беруть інструмент у руки в сім'ях та інколи на весіллях, гулянках, але втрачають майстерність та давно вже не є конкурентами електронної музики. Танцювальні елементи також не збереглися, пам'ятають назви танців, а вже їх малюнок (за виключенням одного-двох) забутий.

Практично відсутні відомості і про народний костюм. Не змогли знайти фото у традиційному костюмі, тільки згадки про те, що були свитки, кожухи, чепчик (очіпок). Відповідно, немає системного  опису крою, оздоблення елементів костюму, способів його виготовлення.

Не можна не звернути увагу на той факт, що присутність українського етносу в Борисівському районі офіційно не визнають. Якщо в сусідньому Грайворонському районі на офіційній сторінці в Вікіпедії позначено, що серед населення є українці, то за офіційними даними Борисівський район населяють тільки росіяни. Місцеві мешканці, які говорять українською мовою, українцями вважають тільки тих, хто живе на Україні, а себе називають „хохлами". В селах, де ми були, люди легко відповідали на обох мовах, залежно від того, на якій до  них зверталися. Місцеві мешканці чітко розподіляють  себе на „хохлів" та „москалів",  тих, хто „балакає по-хохляцькому" та „по-руськи". Ці терміни вживають не як лайливі, а цілком прийнятні.  Розподіл цей йде по селам, відповідно де проживають представники різних етносів. Представники обох етносів добре усвідомлюють різницю традиційного способу життя один одного: „ у хохлів" так, а „у москалів" по-іншому. В „хохляцьких" селах між собою люди говорять доволі гарною українською, вимова окремих представників старшого покоління інколи нагадує м'який полтавський діалект. Розповсюджені типові українські прізвища: Борисенко, Кузьменко, Цибульник, Падалко, Вервейко, Хомяченко та інш. Належність до українського етносу підтверджують і отримані нами відомості та інформації про типові для українського населення Слобідської України звичаї, обряди, особливо така спорідненість проглядає у весільному обряді, де хоча і є взаємовплив та запозичення російських обрядових елементів, але й присутні чіткі відмінності пісенних формул, виконання обрядових дій та інш.

Використовують ще й слово „кацап" (як ми зрозуміли, так називають росіян, що живуть в одному населеному пункті з українцями). Стосовно підтримки української культури то, як кажуть: нема визнання етносу, нема проблеми. В районі відсутні школи й класи, що викладають українську мову, немає творчих українських колективів. Хоча одна з жінок згадала що, наприклад в с. Стригуни в сталінські часи була українська школа. Кумедно при цьому, що місцевий гармоніст з „хохляцького" села переміг на районному конкурсі „Играй гармонь" якраз з відомою української піснею про приймака „Цвіте, цвіте черемшина". Все це просто не можна порівняти із ситуацією на Харківщині, де в багатьох районах існують і шануються культурні традиції російських поселень. Харківським
шанувальникам фольклору добре відомі фольклорні колективи російської пісні з с. Руська Лозова Дергачівського району („Слобода"), с. Берестовенька Красноградського району („Берестяночка"), с. Лозовенька („Лозовенчанка"), Завгороднєє та Петровське Балаклійського району, с. Старовєровка Нововодолазького району („Дубравушка"), сел. Покотилівка Харківського району („Таліца"), с. Картамиш Первомайського району, майже всі вони ще й мають почесне звання „народний". А ще й багато менш відомих ансамблів та гуртів, що зберігають традиційну культуру російських поселень у тих ж Балаклійському, Дергачівському, Золочівського, Великобурлуцькому районах.