Зал художньої галереї «Мистецтво Слобожанщини» ледь вмістив усіх бажаючих побачити унікальний світложивописний концерт, присвячений композитору Олександру Скрябіну. Ідеї синтезу мистецтв великого новатора в мистецтві 22 лютого в стінах галереї втілював театр-студія музичного світложивопису Харківського обласного Палацу дитячої та юнацької творчості. Художній керівник театру Наталія Крюківська, перед тим як показати власне трактування симфонічного твору Скрябіна, розповіла глядачам про таємницю його творчості.
«Взагалі для мистецтва світложивопису 2012 рік – суперювілейний,– зазначила Наталія Крюківська.– Цього року виповнюється 140 років від дня народження Олександра Скрябіна, рівно 50 років тому в Харкові Юрій Правдюк почав свої експерименти в області світложивопису, ось уже 50 років існує в Казані науково-дослідницький інститут експериментальної естетики «Прометей» та 100 років з дня виходу першого альманаху «Синій вершник», в якому було надруковано твір Василя Кандинського «Жовтий звук».
Музика стає видимою
Звичайно ж, якщо говорити про світломузичні експерименти ХХ століття, то всі вони нерозривно пов'язані з ім'ям Олександра Скрябіна. Спроби об'єднати музику та колір, музику та світло були і до нього. Наприклад, ще у ХVIII столітті Ньютон висловив гіпотезу про чітку відповідність тонової висоти звуку і тону кольору. У той час вважалося, що для створення «музики світу» достатньо знайти універсальний алгоритм перекладу певного звуку в певний колір.
«Спочатку і у Скрябіна були ідеї такого однозначного світломузичного трактування, – пояснює Наталія Крюківська. - Але так як він був більше, ніж просто композитор-новатор, він мріяв про рухомі лінії і форми, величезні «вогненні стовпи» у поєднанні з музикою. Але, на жаль, він раптово помер, так і не втіливши свій задум, а задум був дійсно грандіозний!»
Унікальне місце Скрябіна у російській та світовій історії музики визначається, перш за все, тим, що він розглядав власну творчість не як мету і результат, а як засіб досягнення набагато більшого Вселенського завдання. Один з останніх нездійснених задумів Скрябіна – «Містерія», повиннен був втілитися у грандіозне дійство – симфонію не тільки звуків, а й фарб, запахів, рухів, навіть «мінливої» архітектури, що звучить. Скрябін встиг написати тільки «Попередню дію» до «Містерії» – дві симфонічні поеми – «Поема Вогню» або «Прометей» та «Поема екстазу».
У партитуру «Прометею» Скрябін додав фантастичний інструмент – світлову клавіатуру. І записав світловий рядок – «Luce» звичайними нотами, забарвлення яких, на його думку, сприймається усіма людьми на тонкому плані однаково, наприклад, до – червоний, сіль – помаранчевий, ре – жовтий, ля – зелений, ми – блакитний, си – синій. Фізиком Мозером був спеціально сконструйований світловий апарат на замовлення і згідно ескізу Скрябіна для виконання «Прометею». Апарат уявляв собою дерев'яний круг з дванадцятьма кольоровими лампочками, яким відповідає квінтове музичне коло.
Скрябін мріяв про синтез музики і кольору у своєму «Прометеї». Він бажав наочно відтворити «образ полум'я» – такого собі очисного вогню, здатного привести людство до царства щастя і краси.
Ми всі бачимо музику!
«Здатність Скрябіна бачити музику – це не надможливості, - запевняє Наталія Крюківська,– ми всі бачимо музику. Ви чуєте мелодію, можете заплющити очі, і, я впевнена, багато хто з вас побачить якісь образи, картини, колірні плями. Вони можуть бути конкретні або абстрактні, але побачить кожен. Ця людська здатність називається синестезія, тобто співвідчуття».
На питання про те, чи кожен може займатися світложивописом, художній керівник театру відповідає так: «Якщо йдеться про особистісні фантазії конкретної людини, то вони зазвичай цікаві тільки їй самій, або, можливо, парі близьких друзів, а якщо мова йде про твір мистецтва – то у своїх фантазіях художник обов'язково повинен нести думку».
Разом з технічним прогресом ідея світломузичного синтезу стає все більш привабливою як для художників, так і для музикантів. Робиться безліч спроб втілити поему «Прометей» разом зі світловим супроводом. У галереї на великому екрані були представлені різні відеоверсії цих втілень. Іноді це механістичне оформлення мелодії, пов'язане лише з темпоритмічною структорою музики, іноді – лише кольорове підсвічування архітектури будівлі. Цікавий дослід був проведений в Казанському інституті експериментальної естетики. Тамтешні дослідники створили світломузичну установку «Прометей» і за її допомогою, використовуючи слайд-проекції картин Кандинського, виконали симфонічну поему Скрябіна, до речі, вперше в колишньому Радянському Союзі. Серед усього розмаїття варіантів у більшості випадків ці спроби – чисто механічне оформлення музики і вони зовсім не втілюють Скрябінську ідею синтезу мистецтв. І найголовніше – вони не відображають філософської програми «Поеми вогню», закладеної композитором у світломузичній містерії.
За допомогою свого головного твору, який мав носити назву «Містерія» Скрябін збирався завершити нинішній цикл існування світу. Він вірив у перетворюючу силу мистецтва, у творчу особистість, здатну створити новий, прекрасний світ.
Світложивопис вже не технічна новинка, а мистецтво
На сучасному етапі сам факт світломузики або світложивопису вже нікого не дивує. Технічні можливості зараз набагато випереджають художню думку в цьому напрямку мистецтва. Тому необхідний якісно інший підхід, ніж просто механічна трансформація музики у колір. Розуміння необхідності створення світломузики шляхом художньої творчості поступово і повсюдно витісняє цю ідею.
У власній композиції театр світложивопису не намагається сліпо слідувати ідеї Скрябіна. Світлохудожники створили власний самодостатній художній твір, їх задум Наталія Крюківська пояснює так: «Наша композиція називається «Поема вогню», мені дуже подобається саме такий літературний образ. З образом Прометея як міфологічного персонажа в нашому творі немає нічого спільного. Ми говоримо про створення світу з Хаосу, про виникнення космосу і про циклічність існування: світ народжується, існує і вмирає в очисному вогні для оновлення і відродження. Крім того, на сьогоднішній день прагнення виконувати «Luce» точно «за Скрябіним» виправдовує себе найчастіше лише в суто історичному значенні – як якась документальна реконструкція».
Перед глядачами народжувався і помирав світ
Свої картини учасники театру малюють на великому екрані, такому, який був встановлений прямо в галереї. Світложивописна композиція кожен раз виконується наживо, як піаніст виконує написаний композитором твір. «Поему вогню» виконували чотири художника: Олександр Гук, Олександра Овчіннік, Лілія Воробйова та Ксенія Чешко.
На екрані разом з музикою виникали як абстрактні, так і цілком конкретні картини. Перед глядачами народжувався і вмирав світ. З чорноти первісного Ніщо виникало спочатку сяйво, потім сонце, потім гори, гори здригалися і горіли в стародавньому вогні, вогонь був поглинений океаном. Ми були свідками народження сонця. Всі форми, що виникають на екрані, рухалися і перетікали разом з музикою Олександра Скрябіна.
Сама ідея синтезу всіх мистецтв в сучасному світі як ніколи стає актуальною. Вистави «Звук і світло», тотальний театр, тотальні інсталяції, світложивопис – все це конкретні практичні реалізації прагнень Олександра Скрябіна. Харківський театр світложивопису не тільки експериментує в цьому напрямку, але і вже заснував власну школу світлохудожників, де від самих юних років можна навчитися втілювати свої творчі задуми в такій незвичній формі, як світложивописна вистава.