foto


foto 61002, Україна, м. Харків, вул. Пушкінська 62 foto +380 (57) 700-26-62  foto info@cultura.kh.ua foto www.cultura.kh.ua


Article rating:
( 2 Votes )

Харківські фольклористи досліджували традиційну культуру етнічних українців на Бєлгородщині

Wednesday, September 12, 2012 Comments: 0

с. Березівка, гармоніст Алєйнік Микола Іванович (1949 р. н.), самоучка, непогано грає всі місцеві танки, популярні мелодіїФольклорно-етнографічну експедицію „Стежками Слобожанщини" у складі харківських культурологів та фольклористів було відряджено до Борисівського району Бєлгородської області. У пошуках залишків традиційної культури етнічних українців на російських теренах наші дослідники провели майже чотири доби. Етнічних українців знайшли, і досить багато, але носіїв стародавніх музичних традицій майже не збереглося.

Віднайшли напрочуд повний варіант традиційної полтавської пісні

Галина Лук'янець (зліва) та Наталія Олійник спілкуються з Борисенко Лідією Семенівною (1927 р. н.), с. Березівка, добре пам’ятає та цікаво розповідаєЕкспедиція „Стежками Слобожанщини" по населеним пунктам Бєлгородської області вже відбувається не вперше. Попередні експедиції здійснені у 2003-2004 рр. до Шебекінського району, у 2007 р. до Грайворонського району, у 2008 р. до Борисівського району.

Цього разу до складу дослідницької групи увійшли голова Спілки етнологів та фольклористів м. Харкова Наталія Олійник, поет, голова Харківського обласного відділення Всеукраїнського фонду культури Віктор Бойко та завідувач лабораторії досліджень нематеріальної культурної спадщини Харківського обласного центру культури та мистецтва Галина Лук'янець.

Віктор Бойко та Наталія Олійник спілкуються з Пілюк Тамарою Іванівною (1936 р.н.), с. Стригуни, жіночка із подругами співає на похоронах псальми та фрагменти церковних канонічних творів„За 3,5 дні ми обстежили села Березівка, Хотмизьк, Порубєжноє, Стригуни, Грузьке, Зибіно, - розповідає Галина Лук'янець. – Зробили 15 сеансів аудіо-записів, фотознімки. Записали розповідь про календарні, сімейні обряди (колядування, Купала, весілля), наспіви колядок, щедрівок, популярних ліричних пісень, відомості про танці. Одна бабуся навіть подарувала нам свій зошит з текстами пісень, складений нею для онуки. Цікаво, що там пісні занотовано у російській транскрипції, але вони явно українські, у цьому зошиті я із подивом знайшла навіть у повному обсязі пісню з Полтавщини „Ой, дощик іде ще й дуба колише", яку я мріяла записати у нас на Слобожанщині, але знаходилися лише уривки, а тут більш повний варіант".

Традиційне багатоголосся не вдалося зафіксувати

Співи та частування у ХотмизькуМатеріал, що вдалося записати у ході експедиції – це останні крихти цінної інформації покоління усної традиції. Традиційною фахівці вважають культуру, що існувала до епохи радіо, телебачення та клубної системи.

Традиційні маківники з Хотмизька„Розвиток цих явищ, особливо клубної системи із нав'язаними штампами та правилами ставить під сумнів достовірність та автентичність отриманої нами інформації, - зізнається Галина Лук'янець. – Багато наших інформантів демонстрували вже пасивну пам'ять щодо традиційних елементів обрядової культури, тобто не сам робив, а тільки бачив або чув, як про це розповідали. Дався взнаки і катастрофічний вплив Великої Вітчизняної війни, періодів масового голоду на культурні потреби та вияви традиційного життя воєнних та повоєнних часів. Мене особисто більш цікавила вокальна культура, і от Маківники з Хотмизька саме вона майже втрачена: співають по одному, в кращому випадку вдвох, і традиційне багатоголосся вже не можна зафіксувати. Єдиний колектив, що нам довелося записати – клубний з Хотмизьку, збірний з учасників з усіх країв, та й той демонстрував лише двоголосся, дуже рідко три голоси. Майже повна відсутність складності розспіву, оскільки виконувались найпопулярніші, пізні за походженням ліричні пісні. Але й сольні наспіви звучали частково, неточно, не на повний голос, бо виконавицям, які ще щось цікаве могли згадати, вже за 80 років".

Гармонь виготовлена місцевим майстром з БорисівкиТе саме і з інструментальною культурою, і з танцями, і з національними костюмами: з інструментів мешканці Борисівського району пам'ятають лише гармошку та балалайку, танцювальні елементи не збереглися у пам'яті, лише назви танців, а вже їх малюнок, за виключенням одного-двох, забутий, не змогли знайти фото у традиційному костюмі, тільки згадки про те, що були свитки, кожухи, чепчик (очіпок).

Виявили „хохлів", „москалів" та „кацапів"

Загалом, каже Галина Лук'янець, можна зробити висновки, що присутність українського етносу в цьому районі очевидна, хоча на відміну від сусіднього Грайворонського району, на сторінці якого у Вікіпедії позначено, що серед населення є українці, Борисівський район, за офіційними даними, населяють виключно росіяни.

Фольклорний колектив з с. Хотмизьк„В селах, де ми були, люди легко відповідали на обох мовах, залежно від того, на якій до них зверталися, - розповідає Галина Лук'янець. – Місцеві мешканці чітко розподіляють себе на „хохлів" та „москалів", тих, хто „балакає по-хохляцькому" та „по-руськи". Ці терміни вживають не як лайливі, а цілком прийнятні. Розподіл йде по селам, мешканці яких розділяють: „ у хохлів" так, а „у москалів" по-іншому. В „хохляцьких" селах між собою люди спілкуються доволі гарною українською, вимова цілком схожа з традиційними діалектами лівобережної України. Розповсюджені прізвища: Борисенко, Кузьменко, Цибульник, Падалко, Вервейко, Хомяченко. Належність до українського етносу підтверджують і отримані нами відомості про типові для українського населення Слобідської України звичаї, обряди, особливо така тотожність проглядає у весільному обряді, де хоча і є взаємовплив та запозичення обрядових елементів з російських сіл, але й очевидні відмінності пісенних формул, виконання специфічних для кожного етносу обрядових дій".

Клуб у с. ГрузькеПрисутнє у лексиконі мешканців Борисівського району й слово „кацап", на відміну від „москалів" так називають росіян, що живуть разом з „хохлами" в одному населеному пункті. Так, наприклад, нам себе характеризували російськомовні мешканці стародавнього Хотмизька. А ось поняття „українці" в Борисівському районі – це лише ті, що живуть на Україні. Звідси й сумні наслідки культурно-освітньої стратегії - в районі немає шкіл чи класів, що викладають українську мову, немає творчих українських колективів.

Клуб у с. Грузьке„Хоча одна з жінок згадала що, наприклад, у селі Стригуни у сталінські часи була українська школа. Кумедно при цьому, що місцевий гармоніст з „хохляцького" села в цьому році переміг на районному конкурсі „Играй, гармонь" з відомою українською піснею про приймака „Цвіте, цвіте черемшина", - всміхається Галина Лук'янець. – Мимоволі порівнюю це із нашою культурною ситуацією на Харківщині, де в багатьох районах шануються культурні традиції російських поселень. У нас добре відомі фольклорні колективи російської пісні: „Слобода" з села Руська Лозова Дергачівського району, „Берестяночка" з села Берестовенька Красноградського району, „Лозовенчанка" (село Лозовенька), з сел Завгороднєє та Петровське Балаклійського району, „Дубравушка" (село Старовєровка Нововодолазького району), „Таліца" з селища Покотилівка Харківського району, з села Картамиш Первомайського району. Майже всі вони мають почесне звання „народний". А ще й багато менш відомих ансамблів та гуртів, що зберігають традиційну культуру російських поселень у Балаклійському, Дергачівському, Золочівському, Великобурлуцькому районах. Правда, це хіба що не єдиний момент, в якому культурне адміністрування на Клуб у с. Грузьке5Слобожанщині можна вважати більш успішним, ніж на Бєлгородщиниі. Тому що, якщо згадати про матеріальне забезпечення сфери культури, то стан, кадрове та технічне забезпечення борисовських клубів викликали наше щире захоплення та здорову заздрість. Сільські клуби, де нам довелося побувати, навіть у невеличких селах дійсно є палацами культури з широким спектром послуг, новенькими ремонтами, апаратурою, ефективним опаленням та іншими зручностями. А кімната відпочинку у будинку культури села Березівка, де нам надали притулок на час експедиції, більш нагадувала номер „люкс" у гарному готелі. Нам про таке поки що лише мріяти".

Школа у с. БерезівкаВ цілому експедиція пройшла за напруженим графіком роботи, яку харківські фахівці ніяк не змогли б провести самостійно, без допомоги місцевої влади. Учасники експедиції висловлюють щиру вдячність адміністрації Борисівського району, особисто начальнику управління культури Ірині В'ячеславівні Говорищевій, іншим місцевим представникам влади, керівникам культурних закладів, що влаштували дуже теплий прийом, забезпечили транспортом, житлом та допомогли у пошуках.

Зараз готується ще одна експедиція до Бєлгородщини. Цього разу харківські фахівці з 18 по 22 вересня відвідають Бєлгородський район.

З результатами експедицій можна знайомитись на сторінці лабораторії досліджень нематеріальної культурної спадщини.

Будинок культури у с. БерезівкаБудинок культури у с. БерезівкаБудинок культури у с. Березівка