Чергова лекція мистецтвознавця, культуролога Олега Коваля на тему «Заповіти Вінкельмана» пройшла 21 березня 2014 року в галереї «Мистецтво Слобожанщини» Обласного центру культури і мистецтва.
Саме німецькому мистецтвознавцю 18-го століття, який систематизував історію класичного давньогрецького мистецтва, вирішив присвятити лекцію харківський культуролог, оскільки Йогану Йохиму Вінкельману вдалося об'єктивувати знання про античне мистецтво, зняти міфологізм, властивий мистецтвознавчому дискурсу того часу, і, відмовившись від біографічного методу Вазарі на користь історизму, стати засновником теоретичного мистецтвознавства.
Оригінальність Винкельмана, як вважає Олег Коваль, полягає в його індивідуальному підході до класифікації та манери опису, особливій метафоричності, використовуваної для вербалізації творів давньогрецьких скульпторів.
«Для класифікації давньогрецького мистецтва Вінкельман вибирає не просто історичну лінію, а особливий камертон краси, - розповів Олег Коваль. - Він виділяє 4 стиля: найдавніший або архаїчний, високий, витончений і наслідувальний, з яких вершиною, на його думку, є саме витончений стиль, представлений творами скульпторів Праксителя, Лізіппа і Аппеллеса, а також їхніх учнів. Примітно, що мистецтвознавець звертає увагу не на живописну двовимірну красу, а саме на скульптурну тривимірність».
«Слово про мистецтво» Вінкельмана, на думку Олега Коваля, являє собою «отілеснення» логосу і вербалізацію тіла ідеальної краси. Це означає, що описові можливості мови мистецтвознавця прагнуть гранично візуалізувати витвір мистецтва. Для ілюстрації вінкельмановского багатства опису художньої пластики Олег Коваль навів цитату про торс Поліфема або Марсія з Ватиканського зібрання I століття до н.е.: «Я бачу тут найблагороднішу будову кістяка цього тіла, джерело мускулів і основу їх положення і рухів, і все це розгортається, як видимий з висоти гори ландшафт, на якому природа розкинула різноманітні багатства своїх красот. Подібно до того, як його привітні висоти м'якими скатами губляться в низьких долинах, які то звужуються, то розширюються, так різноманітно, чудово і прекрасно виростають тут округлі пагорби його мускулів, навколо яких часто звиваються, подібно до потоку Меандру, непомітні поглиблення, менш доступні погляду, ніж дотику... Мені ввижається, що спина, удавана згорбленою від високих дум, завершується головою, зайнятою радісним спогадом про вражаючі подвиги. І в той час, як перед моїми поглядами виникає така голова, повна величі і мудрості, в думках моїх вже починають утворюватися й інші відсутні частини тіла: у присутніх частинах нагромаджується якийсь надлишок , який б'є через край та викликає як би раптове їх заповнення».
«Перед нами не просто історик мистецтва, а сучасник, що бачить безпосередньо пластику, яку він переживає як візуальну подію. Для нього метафори пластичного, природного, водного, повітряного середовища , земної поверхні виявляються не випадковими. Для Вінкельмана принадність давньогрецького мистецтва об'єктивується 2-ма факторами: чисте повітря і теплий клімат Середземномор'я, а також демократія, яка дозволяє художнику вільно розвиватися в рамках змагальної традиції. Ідея Genugsamkeit (нім. «самодостатність» - прим.) Вінкельмана - це певна форма, яку відображають твори античної пластики».
Унікальність робіт Винкельмана, на думку Олега Коваля, полягає саме в раціональному осмисленні мистецтва давнини в традиції неокласицизму 18-го століття. Недарма досі мистецтвознавців називають «перекладачами» творів мистецтва на раціональну мову. Традиції та певний напрям думки, закладений Вінкельманом, суттєво вплинули на шлях розвитку мистецтвознавства.
«Я не випадково намагаюся привернути увагу публіки до імен старих авторів, актуалізувати їх тексти, - зізнався Олег Коваль. - Безсумнівно, є безліч начитаних, розумних та досвідчених сучасних мистецтвознавців, але вони, в кращому випадку, дають просто готову методологію, спосіб осмислення творів мистецтва. У них немає почуття захоплення від мистецтва, і, на відміну від старих авторів, читач не відчуває задоволення від їхніх текстів».
Нагадуємо, що лекція «Заповіти Винкельмана» була вже п'ята з циклу просвітницьких бесід з історії мистецтва (попередня була присвячена історизму практичного мистецтвознавства Бориса Робертовича Віппера).