Творчий вечір «Ходатай у справах століть» етнографа, культуролога і поета Михайла Красикова пройшов 16 вересня 2014 року в галереї «Мистецтво Слобожанщини». Захід, приурочений до 55-річного ювілею «харківського домовика», зібрав велику кількість його друзів і шанувальників таланту.
Звання «харківського домового» було дано Михайлу Михайловичу літературною громадськістю за великий внесок у збереження автентичного вигляду старого Харкова і пам'яті про видатних городян. Тому на ювілейному вечорі багато чого з прочитаного поетом було присвячено місту, його культурі та жителям.
«Крім експедицій та вивчення старих матеріалів в архівах мене завжди затягувало місто, його культурна антропологія. Сьогодні воно катастрофічно швидко втрачає своє обличчя. Хочеться щось зробити для Харкова. Пригнічує байдужість людей до цінностей міста. За допомогою поезії я намагаюся протистояти цій стихії»,– каже Михайло Красиков.
Вірші про місто і людину в ньому, про життя, контраст масової культури і великої історії, про образотворче мистецтво, філософію, вірші, присвячені книгам,– це не повний перелік тем, які зачіпає Михайло Красиков в своїй творчості. Воно одночасно пронизане романтикою й іронічністю. Особливе місце на заході зайняли вірші про друзів, деякі з яких також підготували свої вітання для поета. Так, викладачі Харківської академії дизайну та мистецтв Андрій Корнєв та Віра Осадча виконали українські народні пісні.
Михайло Красиков є також організатором Неформального товариства друзів відомої харківської художниці Зінаїди Серебрякової. У середовищі художників і фотографів набирають популярність пленери, організовані Красиковим в селі Нескучне на Батьківщині Серебрякової. До святкування 130-річчя з Дня народження художниці в грудні 2014 року в галереї «Мистецтво Слобожанщини» планується виставити частину робіт з цих пленерів.
Свій ювілейний поетичний вечір Михайло Красиков озаглавив рядком зі свого вірша – «Ходатай у справах століть». І дійсно, харківська громадськість, яка цікавиться історією і культурою свого міста, вважає його не лише «харківським домовиком», а й ходатаєм у справах століть минулих і майбутніх.
Вірш, який дав назву вечору, звучить так:
в метро, где скрипка
лезет в душу,
я столько раз себя терял,
в ущелья каменные рушась.
Фиглярством улиц
сыт вполне,
ходатай по делам
столетий,
я отдаюсь слепой волне
любви к недвижимым
соцветьям
домов, мостов
и площадей –
подмостков для дешёвой славы,
где даже лучший лицедей
достоин лишь улыбки
слабой.
текст: Аліна Шелковіна
фото: Валентина Білоусова