14 серпня на Слобожанщині, як і по всій Україні, святкували Маковія, за церковним календарем – винесення чесних древ Животворящего Хреста Господнього. Цей празник називали також Першим Спасом, Спасом на воді, Медовим Спасом.

У цей день господині пекли коржі з маком, замішані на воді, адже сьогодні вже починався піст – не годилося вживати молока та іншого скоромного харчу. Називали їх маківчани, маковники. Частували родину також пирогами, бубликами, медовиками. Все це печиво їли з медом та м'ятим маком. В селі Бидило Краснокутського району такі пісні коржі називали шулики, до них готувалося особливе частування – юшка з маком. «Йди шулики кришити!», – гукали малечу до столу.

У Валківському районі пекли круглі макові коржі, з трьома рисочками від центру, і роздавали їх односельчанам «за царство небесне».

І, звісно, йшов люд на Маковія до церкви святити мак, мед, воду, а також квіти – майори, чорнобривці і васильки, з яких робили кропило. Освячена «маковійська квітка» зберігалася увесь рік під образами та слугувала оберегом родини. Так, до неї зверталися, коли хворіла дитина: з васильків робили купіль, з чорнобривців та майорів готували цілющій чай. А освячений разом з квітами полин оберігав садибу від усякої нечисті – його клали в сараях, у коморі, у хаті.

На 19 серпня припадає один з найбільших серед дванадцяти річних празників християнського календарного циклу – Преображення Господнє, або як у народі найчастіше називають – Спас, Великий спас або Яблучний спас.

І хоч на цей час у селянських садках гілки вже ломилися від стиглої садовини, до цього дня не можна було куштувати яблук жінкам, у яких мерли діти. Бо, як говорили жінки в Нововодолазькому районі, якщо з'їм до Спасу яблук, то на тім світі не дадуть моїм дітям яблучка. У цей день у церкві можна було побачити молодиць з повними кошиками яблук. Лише після того, як вони були освячені, дозволялося вживати плоди в їжу. Разом з яблуками несли до служби овочі, фрукти, мед, збіжжя, трави.

Спас уважався своєрідним завершенням літа. «Спас – готуй рукавички про запас», – часто можна було почути в слобожанських селах.