Article without translation

Осінь в народному календарі – благословенний час. Вже позаду виснажливі польові роботи, комори повняться новим врожаєм, та й музикам відтепер завжди є робота: осінь – пора весіль та вечорниць.

Головосіки (11 вересня)

День, коли християни східного обряду згадують про усікновення голови Івана Хрестителя. За переказом, біблійний пророк прийняв мученицьку смерть від Ірода Антипа, позаяк засуджував зв’язок останнього з дружиною брата – Іродіадою. Ця жінка і відіграла в житті Івана Хрестителя вирішальну роль, підмовивши Ірода до страти непохитного викривача. Між тим, як то зазвичай буває, в народній уяві празник, що його на Слобожанщині називали «Головосікою», набув нових сенсів, обріс численними легендами та засторогами.

Цього дня не дозволялося брати до рук ніж або сокиру – нічого гострого, а ще більше різати щось кругле, що нагадувало б своєю формою людську голову, як-то хліб або капуста: хлібину ламали руками, кавун розбивали, не бралися за приготування борщу та інших овочевих страв. Вірили, що коли знехтувати забороною, на лезі можна побачити краплини крові, а на порушника чекатиме неодмінне покарання: «Чоловік вийшов рубати півня, взяв за ноги, як рубанув – півень побіг, а він три пальці відрубав».

Михайлове Чудо (19 вересня)

Вважалося, що цього дня можна очікувати на будь-яке «чудо», тому намагалися зайвий раз не випробовувати долю. Не дозволялося шити, працювати в полі, мазати хату – виконувати будь-яку серйозну роботу.

«Одна жінка, кажуть, ішла копати картоплю на Михайлове Чудо, – переказують у селі Полкова Микитівка, що на Богодухівщині, – А хтось каже: «Та сьогодні ж Михайлове Чудо, чого ти ідеш копати?» А вона й каже: «Як викопаю картоплю, то і буде чудно». І заболіла в неї нога, згодом одрізали ногу (про Одарку так казали – на дерев’яній нозі)».

Такі оповідки у великій кількості можна почути в слобожанських селах. Сюжет їх різниться в деталях, проте фінал завжди однаковий – негайна тяжка кара за порушення заборони. Це визначальна риса «карательних празників», за зневагу до яких доведеться відплатити не на тому світі, а «тут і зараз».

Цікавий звичай побутував на хуторі Іллюхівна, поблизу села Гонтів Яр Валківського району. Старі люди розповідають, що цього дня чоловіки збиралися в компанії та частувалися горілкою, а котрогось з-поміж себе наряджали у драну одіж, чіпляли вуса, розфарбовували обличчя: «Цей мужик біга, баб щупа, танцює, співає, викорзинюється. Чудить та й усе».

Воздвиження (27 вересня)

«На Воздвиження, кажуть, усі черви зійдуть у землю – усе воздвижиться у землю», – розповідають мешканці села Минківка Валківського району. Пильнували, аби погріб цього дня був закритий, щоби вберегтися від мишей і плазунів. А ще застерігали від мандрівок до лісу, адже вважалося, що саме сьогодні змії гуртуються в лісах та болотах, готуючись зимувати: утрапиш до них у яму – лишишся там аж до весни. Тих же гадюк, які вкусили людину або худобину, до гурту не приймають – розлючені, вони виповзають на дороги та можуть нападати на подорожніх.

Покрова (14 жовтня)

Цього дня примічали, звідки вітер дує: з півночі або зі сходу – зима буде холодна та малосніжна, з півдня – тепла, з заходу – сніжна. В околицях Куп’янська в переддень празника через хату три рази перекидали гноїну (шматок сухого навозу), «щоб хата не курна була», а на саму Покрову до схід сонця  топили в грубках, аби взимку в хаті було тепло.

З Покрови починали грати весілля та збиратися вечорниці. Про тих дівчат, хто не дочекався допоки сватів, казали, кепкуючи: «Прийшла Покрова – реве дівка, як корова». Тоді як самі одданиці примовляли: «Свята Покрівонька, покрий мені голівоньку, хоч ганчіркою, аби не осталась дівкою».