foto


foto 61002, Україна, м. Харків, вул. Пушкінська 62 foto +380 (57) 700-26-62  foto info@cultura.kh.ua foto www.cultura.kh.ua


Article rating:
( 2 Votes )

Воронізьке «Павєтьє» і полтавські «Стрибожі онуці» влаштували пересічанцям етнічне весілля

Saturday, May 19, 2012 Comments: 0

altНа другий день фестивалю традиційної народної культури «Покуть плюс» його учасники, які прибули з різних регіонів, роз'їхалися районами Харківщини, щоб зануритися в місцеву етнічну атмосферу, відчути її колористику і показати своє мистецтво. Знаменитий Воронізькоий колектив «Павєтьє» та тріо дівчат з Полтавщини «Стрибожі внуці» потрапили в село Пересічне Дергачівського району на справжнє весілля – заміж виходила завідувачка місцевого історико-краєзнавчого музею Ірина Катуніна.

alt23-річні Ірина Катуніна та Євген Степаненко 19 травня розписувалися в Пересечанському РАГСі. На цю урочистість, здавалося, зібралося півсела, молодих привітали рідня та місцеве начальство, як тут у зал увійшли воронежці в старовинних російських костюмах і стали з жартами та примовками вітати молодих, згідно традиційним воронізьким обрядам.

За традицією, прив'язали праву руку нареченої до лівої руки нареченого кушаком, зав'язавши вузликом: щоб одружувалися раз і назавжди. Потім кум і кума взялися за кінці кушака, розвели в сторони і стали водити молодих по колу три рази проти сонця з особливою обрядовою піснею.

altНе вдарили у бруд обличчям і учасники місцевого Пересечанского колективу «Зоряночка»: козаки в шароварах і жінки в стилізованих національних костюмах представили своє пісенно-поетичне привітання молодим. Щоправда, їх пісні вже більш сучасні, про що не без жалю говорили фанати автентичного фольклору з Вороніжу.

«Датою заснування ансамблю «Павєтьє» вважається 1993 рік, - каже керівник гурту Олександра Самотягіна. - Слово "паветье" (наголос на перший склад) означає молоду поросль від дерева, що має сильні корені. Ось це по суті те, що ми робимо: шукаємо своє коріння і як би оживляємо старовину».

altМатеріали для свого репертуару учасники «Павєтья» шукають у фольклорних експедиціях в селах Воронезької та багатьох інших областей.

«Зараз зібрано вже багато матеріалу, і багато видано в збірниках, і тексти, і ноти, але все ж коли чуєш живу пісню у виконанні бабусі в селі, там зовсім інше наповнення і розуміння, нотами не передаси того, що звучить насправі , - говорить Олександра Самотягіна. - І наше завдання - якомога точніше передати це багатство. Адже сьогодні люди страждають від депресії, від самотності, поганого здоров'я. А раніше ж у наших предків як було: напрацювалися за цілий день, втомлені, ледве ноги волочут, а додому прийшли, вмилися, поїли, і на гулянку. Збиралися в якомусь будинку, співали, танцювали мало не до ранку, а після цього енергії - хоч відбавляй, адреналіну в крові повно. Але ж вони були мудрішими за нас. І ми всі знаємо по собі, що після виступів втому як рукою знімає, поспівали, передали позитивну енергію людям, а вони нам».

Олександра Самотягіна (зліва) та Оксана ОлексієваХоча, звичайно, "Павєтьє" повертає своєму народові пісні не тільки в їх первозданній пишноті, а й у сучасному аранжуванні, щоб розширити коло інтересу до традиційної культури у молоді.

Цей російський колектив об'їздив вже майже півсвіту. Вперше вони побували в Америці ще в студентські роки, їх запросили після участі в такому ж фольклорному фестивалі в Архангельську.

«Це було на початку дев'яностих, ми об'їхали всю Америку вздовж і поперек, були в Нью-Йорку, в штатах Кентуккі, Монтана, навіть в Голлівуді. У нас тоді з'явилося багато друзів в Америці, американці взагалі виявилися дуже сентиментальні людьми, вони плакали на наших концертах від розчулення, а одна жінка навіть сказала, що тепер вивчить таку гарну російську мову і буде вчителькою російської, - розповідає учасниця ансамблю Оксана Алексєєва. - Познайомилися і з їх культурою, були в індійських резерваціях, і у нас там відбувся такий творчий обмін, вони показали свій фольклор, а ми свій».

altАле якщо культура американських індійців для воронежців швидше екзотика, то з українцями у них багато спільного, починаючи від елементів старовинних весільних обрядів, закінчуючи спільними коренями. Приміром, у батьків учасника ансамблю Федора Алексєєва було прізвище Шевчуки, народився він в Куйбишевській області в селі Київка.

«Прізвища в селі у нас всі були українські, говорили по-українськи, це були переселенці з села Київка, що на Волині. Так що в мене українська культура в крові. І навіть тут, коли дівчатка вели екскурсію по історико-краєзнавчому музею українською мовою, мені майже все було зрозуміло», - усміхається Федір.

А вже під час спілкування в неформальній обстановці зі своїми колегами з колективу «Зоряночка» будинку культури села Пересічного взагалі стало ясно, що це практично одна й та ж культура. Спільні страви та горілка. Співали спільні пісні, грали у старовинні народні ігри.

«Ми вдячні організатрам фестивалю «Покуть плюс», що включили в програму виїзд в села Харківщини, ми потрапили до людей, які багаті душевними якостями, у яких є любов до своєї вітчизни, до своєї землі, до своїх дітей, до своїх витоків. Ці зустрічі не забуваються ніколи», - зазначила Олександра Самотягіна.