Розпочалося звільнення від окупантів лівобережної частини Борівської громади. Зокрема ЗСУ вже контролюють село Піски-Радьківські, повідомляють у Борівській селищній раді!
А ми продовжуємо знайомити вас із елементами нематеріальної культурної спадщини, які включено до Переліку елементів НКС Харківської області. І сьогодні це “ВИГОТОВЛЕННЯ ВЕСІЛЬНИХ РІЗОК у с. Піски-Радьківські Ізюмського району Харківської області!
Виготовлення весільних різок (патичків, обмотаних тістом), поруч з випіканням короваю, шишок, калача та інших обрядових хлібів, вважається дуже важливим складовим елементом весільного обряду на Лівобережжі України, зокрема на Борівщині (нині – Ізюмський район) Харківської області.
Виготовленням різок займаються виключно в хаті молодої («нівєсти»). За кілька днів до «свальби», зазвичай у четвер, «бояри», хлопці зі сторони молодого, йдуть різати рівні палички з очерету (раніше це робили з верболозу) довжиною 1.20 -1.80 метри. В хаті молодої жінки чистять їх від кори, миють та сушать. Для замішування тіста й випікання різок запрошують тільки заміжніх жінок, що є щасливими у шлюбі. Заготовлені родиною нареченої продукти, необхідні для тіста, круто замішують в одній посудині, додаючи у борошно почергово розтоплений маргарин, яйця, молоко, ваніль та цукор, не даючи розповзтися «кісту», як кажуть на Борівщині; після лишають тісто «оддихнути» на пів години, намагаючись не шуміти в хаті впродовж цього часу. Потім всю масу одразу ділять на частинки, кожна з яких дорівнює жмені та розкочують їх руками у джгутики довжиною приблизно 40 см, витягують та роблять надрізи з однієї сторони «ковбаски» по всій довжині. Патички обмотують зверху й майже до самого низу смужками тіста, придавлюючи нерозрізану сторону джгутика до палички. Розрізані краєчки тіста, «ріжки», мають стирчати та імітувати листочки. Раніше випікали різки на цеглинах в печі, перед тим вигорнувши жар, або ж сушили їх на сонці. Тепер різки печуть на грубці, щоб вони були рум’яними.
Наступного дня, в п’ятницю, на дівич-вечір дружки молодої прикрашають готові різки доволі великими квітками з гофрованого паперу («щоб у сім’ї були гарні діточки»), двома стрічками-«лєнтами», парою бубликів, парою «канахвєт». У с. Піски-Радьківські стрічки називають «дівуванням» і кажуть, що воно символізує прощання з дівоцтвом, бублик символізує сонце та безкінечне життя, а цукерки – то «на солодке життя молодих». Весь процес виготовлення весільних різок зараз супроводжується співом пісень різних жанрів та жартами, раніше ж співали весільних пісень, які, на жаль, майже не збереглися в народній пам’яті.
Печуть різки у кількості, відповідній до кількості гостей, щоб усім вистачило, з запасом. Вже готові різки ставлять в насипану на дно пшеницю в прикрашених діжках, макітрах, коробках, а то й в каструлях.
Обдаровування гостей різками є заключним етапом весільного обряду. Коли вже молоду пора забирати та їхати, після слів від родичів: «Будем ліс рубати!», молода роздає різки всі до єдиної, «щоб в подружньому житті її не бив чоловік». Кожен гість має принести різку з весілля, а то й не одну. Найкрасивіші різки раніше віддавали найближчим родичам, молодим теж лишали пару різочок.
Запечене тісто з різки, як правило, з’їдають разом з цукерками та бубликами, після того паличку викидають, а квітку зазвичай чіпляють на видному місці вдома (раніше - на покуті біля ікон, зараз - біля фотографій та картин).