Культуролог Андрій Корнєв: Сучасні люди завмирають перед старовинною вишивкою | Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва

Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва

Всі матеріали на даному сайті призначені виключно для ознайомлення без цілей комерційного використання.
Розробка та супровід сайту: AnisLogo
Передрук публікацій дозволяється тільки при розміщенні прямого посилання на сайт https://www.cultura.kh.ua

Українська моваEnglish (UK)

Відділ дослідження та відродження декоративно-ужиткового мистецтва та виставкової діяльності

A+ R A-
Рейтинг статті:
( 2 шт. )

Культуролог Андрій Корнєв: Сучасні люди завмирають перед старовинною вишивкою

kornevВ Обласному центрі культури і мистецтва 22 серпня 2013 року відкривається виставка традиційного українського костюму «Етноеволюція». Про те, яка ж трансформація відбулася в традиційній вишивці за останні пару століть, розповідає культуролог Харківської державної академії дизайну і мистецтв Андрій Корнєв.

«До 19-го століття люди самі сучили нитку, самі фарбували її природними барвниками, знали, які рослини для цього застосовуються, який колір дають, які мінерали можна додавати. А з 19-го століття починає впроваджуватися прогрес. Вишивальниці починають купувати нитки і барвники, приготовані хімічним способом. Відразу ж всі кольори стали дуже яскравими. Адже рослинні фарби не давали такої ядовитої яскравості, - пояснює Андрій Корнєв. - Крім того, поступово йшло спрощення візерунків вишивки. Якщо раніше в кожному селі вишивка відрізнялася своїми елементами, за якими можна було точно визначити, де саме це вишивали, то згодом ці особливості почали стиратися. Спочатку ці укрупнення йшли на рівні районів, тепер ми розрізняємо хіба що по регіонах, скажімо, слобожанська або подільська вишивка. А місцеві нюанси зараз практично зникли. Ще один момент трансформації пов'язаний з тим, що стали пропадати якісь нюанси символіки (вся ж вишивка символічна, це, дійсно, коди), а, отже, поступово зникло уявлення про те, що можна, що не можна, адже символіка несла в собі певний сенс, особливу енергетику».

Сучасні дослідники доводять, що старовинні речі дійсно несли в собі певну енергетику.

«Недаремно ж у давнину в сім'ях зберігали рушники в скринях, утворювалися цілі склади, - говорить Андрій Корнєв. - Це відбувалося тому, що не можна було старі рушники застосовувати для нової сім'ї. Не можна було брати чийсь весільний рушник, а тільки витканий дівчиною для своєї сім'ї. З цієї ж причини і викидати їх не можна було, адже в них закладалася функція оберегів. Вважалося, що рушник несе певну енергетику, і виходило, що стару енергетику ти тягнеш за собою в нову сім'ю, чужу долю під себе підстилаючи. Тому з кожним новим поколінням з'являвся новий рушник, а старі скопичувалися».

Те саме відбувалося й з костюмами, впевнений культуролог. Вважалося, що краще мати все своє, інакше невідомо, чим це обернеться.

«Особливо весільний одяг. Підготовка до весілля займала кілька років. Дівчина повинна була вишити собі велике придане: рушники для сватів, постільну білизну, утиральник, сорочки. З 11-12 років дівчатка починали вишивати собі майбутнє придане», - розповідає Андрій Корнєв.

На питання про те, чи можна в сучасних умовах відтворити старовинні вишивки, костюми, чи це все буде лише стилізацією, Андрій Корнєв пояснює:

«Зараз з термінами поки не зовсім усталено. Хоча останнім часом фахівці потужно взялися за те, щоб привести до наукової класифікації, що можна вважати стилізацією, що реконструкцією. Адже виходить, що якщо навіть ручна вишивка, але нитки покупні, це вже не те. Технологія не витримується. Можуть взяти стару сорочку і просто її скопіювати. Вручну, але сучасними нитками. Чим це вважатиметься? Стилізацією або продовженням традицій? Фахівці зараз багато сперечаються з цього приводу».

Та й майстринь-вишивальниць, які добре володіють старовинними техніками, зараз дуже мало, не кажучи вже про майстрів, здатних справити дідівським способом лляні або конопляні полотна і нитки, пофарбувати їх. Однак всі міркування фахівців щодо того, навіщо це потрібно, якщо в цьому немає практичного сенсу, розбиваються о такий парадокс: будь-яка старовинна річ нікого з сучасників не залишає байдужим.

«Я в цьому переконувався неодноразово. Ми показували старовинні речі в різних аудиторіях (і школярам, ​​і студентам, і людям старшого покоління). І як би не була людина далека від цієї теми, але тільки перед нею з'являється «живий» рушник або «жива» сорочка, відразу ж з'являється колосальний інтерес і в душі кожного пробуджується така бурхлива емоційна реакція, яка дає розуміння (особливо це важливо для молоді), що перед ними щось важливе. Можливо, це відбувається тому, що навколо все штучне, техногенна цивілізація все кланує, а як тільки сучасні люди стикаються з тим, що зроблено руками, вони застигають у якомусь захопленні, у відчутті дотику до якоїсь таємниці. Причому, реакція у всіх однакова. Можливо, це ще і від того, що все ж таки якась енергетика передається, у старовинній вишиванці закладався певний посил, що він і через століття відчувається на якомусь духовному рівні», - припускає культуролог Андрій Корнєв.

Виставки

Немає звітів для показу

Сховати метелика