Останній програмний захід ХІІІ відкритого фестивалю традиційної народної культури для дітей та молоді «Кроковеє коло» - науково-практична конференція «Етнологія і фольклористика», - відбувся 7 квітня у малій залі ХНАТОБу. Біля 20 учасників від 12 до 19 років підготували доповіді різноманітної тематики: народна іграшка, обрядова їжа, національні костюми та їх складові, дослідження творчості окремих майстрів декоративно-ужиткового мистецтва, краєзнавчі роботи, дитячий фольклор, народна вишивка та інше.
Обов’язковою умовою участі в конференції було включення у доповідь матеріалів власних польових досліджень. Тому всі учасники підготували для виступу презентації, які складалися з фотографій експедицій та аудіозаписів інтерв’ю з носіями народних традицій, а також наглядові матеріали: народні іграшки, ляльки-обереги, рекрутські червоні стрічки (для доповіді про обряд проводів до війська) та ін. Крім того, доповідачі, що одночасно є учасниками вокальних колективів, виконували фольклорний матеріал самостійно або з товаришами.
Фуркала, пухкала та свищики – традиційні іграшки слобожан
Користуючись матеріалами етнографічної експедиції на Сумщині, учасник фольклорно-етнографічного гурту «Вербиченька» Іван Коновалов розповів про слобожанські народні іграшки: брязкальця, фуркала, пухкала та свищики.
«Бряскальця – це найдавніша іграшка. Ще у кінці 19-го століття у слобожанських селах їх робили з гусячої шиї або свинячого міхура, - сказав Іван. – Фуркало – це маленька дерев’яна дощечка, з краю якої робилась дірочка для мотузки. За мотузку дощечка розкручувалась у повітрі так, що починала «фурчати». Звідси й назва «фуркало».
Пухкала – це саморобні механічні дерев’яні «гармати», що стріляють «ядрами» з вати, а свищики – це свистульки з глини, які вмів робити кожен пастух. Усі ці іграшки пов’язані з перкусією, виробленням ритмічних звуків, які відсилають дослідників до більш архаїчних пластів культури. Але з часом можливі магічні функції та пов’язані з ними практики забулися, залишивши за «пухкалами» та «фуркалами» єдину функцію – забавляння дітей.
Два погляди на «Світове дерево»: українців та кримських татар
Вихованка Харківської ЦДЮТ №1 Олександра Гребенькова поділилася результатами свого дослідження художньої культури кримських татар. Свою доповідь вона підготувала, користуючись матеріалами, назбираними під час двох своїх експедицій у Бахчісараї.
«Я порівняла зображення найважливішого символу в кримсько-татарській та українській орнаменталістиці – «світове дерево», - розповіла Олександра. – Це символ космосу, відновлення, розвитку та безсмертя. Схожою в обох народів є композиційна побудова дерева: центральний стовбур, симетричні бічні елементи та вазон. Суттєва відмінність у тому, що в кримсько-татарській культурі дерево кипарис символізує чоловіче начало, голову роду, Аллаха, тоді як українське «світове дерево» пов’язане з жіночою постаттю. У колористиці теж є відмінності: українські зображення яскраві й контрастні, кримсько-татарські кольори більш стримані».
Як наші прадіди намагались розбудити покійників
Доповідь Тетяни Ярошенко з колективу «Вербиченька» був присвячений голосінню, обряду спілкування з померлими родичами, який був широко розповсюджений на Слобожанщині до середини 20-го століття та ґрунтувався на уявленні, що небіжчики продовжують жити на тому світі.
«Основною функцією голосінь є намагання розбудити покійника своїм плачем, благання повернутися, вихваляння його, глибока скорбота від великої втрати, - розказувала Тетяна. – Наприклад: «Ой, мій дорогий синочок, та й золотенький, та й любенький, нащо ж ти нас покинув, та на кого ж ти нас бросив, та на кого ж ти нас доручаєш, та ми ж були за тобою як за кам’яною горою, а ти нас тепер оскорбив. Та чи ми ж тебе чим огорчили? Та чи ми ж тобі нічим не вгодили?». Запис з села Гарилівка, Нововодолазький район».
Вівторок, четвер та субота – ось дні для миття волосся
Вихованка чугуївського центру туризму Ольга Сокрут розповіла про символіку дівочої коси, особливості традиційного догляду за волоссям, традиції та обряди, пов’язані з дівочою косою.
«В українській традиції коса завжди була символом дівочої честі та цноти, - розповіла Ольга. - Обряди пов’язані з волоссям супроводжували дівчинку від народження. Найчастіше діти народжуються з коротким волоссям, якщо ж дівчинка народилася з довгим, то вважалося, що її чекає життя в багатстві й розкоші».
З дівочим волоссям пов’язано багато народних звичаїв та забобонів. Наприклад, стригти дівчинку не можна було до річного віку, тобто до обряду перших пострижень. Стригтись самостійно дівчині заборонялося. На це мав право тільки хтось із родичів по чоловічій лінії. Волосся, яке залишалось на гребінці, треба було спалювати, щоб сорока не звила з нього гніздо й не боліла голова. Вперше дівчинці заплітали косу у 5 років, коли вона йшла до першого причастя. Робила це хрещена мати. Мити волосся дозволялося лише у вівторок, четвер та суботу, а в інші дні та на день народження – заборонялося.
Цікавими були доповіді студентки Харківського коледжу текстилю та дизайну Аманди Амірян про вірменський національний костюм та учениці харківської гімназії № 12 Чан Бао Хан про традиційний національний костюм народів В’єтнаму, бо обидва доповідача належать до відповідних культур та вибрали своїми респондентами власних родичів. Чан Бао Хан, наприклад, опитувала свою бабусю за допомогою відео-чату у «Скайпі».
Загалом, юні науковці продемонстрували неабиякі завзяття та зацікавлення у своїх темах, а керівники допомогли з оформленням доповіді, тож конференція була проведена на високому рівні. Надалі планується видання збірки матеріалів конференції.
Нагадаємо, що в рамках фестивалю «Кроковеє коло» відбулися: конкурс "Традиційні народні художні ремесла" та конкурси автентичного вокалу "Солоспів", "Гуртовий спів" та "Фольклористично-етнографічні програми".