Фольклорна вітальня відкрила свої двері 25 жовтня в Харківському обласному центрі культури і мистецтва на вул. Пушкінській, 62. Справжній аншлаг зібрали автентичні колективи Харківщини, які виконали традиційні ліричні слобожанські балади, в яких народ виплакував найдраматичніші події в житті. Саме балади є рекордсменами за кількістю куплетів і тривалості звучання.
Балади - один з найдавніших жанрів в народній культурі, відомий ще з XII-XIII століття. Сьогодні це, мабуть, улюблений жанр слобожанських фольклорних колективів. Саме в них народ не тільки ніби виплакував свої біди, а й давав свободу творчого польоту фантазії. Приміром, особливі переживання підкреслює образ дочки, у якої було невдале заміжжя, вона повернулася додому у вигляді птаха, а мати її впізнала і зрозуміла, що дочка прилетіла додому помирати.
Куди там мильним операм...
«Баладний сюжет складний, деталізований і в пісенному вимірі вимагає багато часу. Серед ліричних пісень саме балади є рекордсменами за кількістю куплетів і тривалості звучання, - розповіла ведуча фольклорної вітальні, керівник колективу «Муравський шлях» заслужена артистка України Галина Лук'янець. - Зовсім по-особливому звучать балади у сольному виконанні. Якщо в колективних баладах сюжет розгорнутий, то тут на перший план виносять саме індивідуальну особливість».
І дійсно, морозом по шкірі пробирає пронизливий гучний голос учасниці колективу «Муравський шлях» Олександри Тимченко. Вона виконала баладу, сюжет якої за драматизмом переплюнув би будь-яку сучасну мильну оперу. Дев'ять синів жінки стали розбійниками, і одного разу напали на будинок крамаря, господаря і дитину вбили, а господиню забрали з собою, і лише потім з'ясовується, що ця жінка - їхня рідна сестра, яку вони не впізнали, а вбили своїх зятя і племінника.
Цю баладу виконавчо-дослідний колектив «Муравський шлях» записав під час фольклорної експедиції в селі Шелудьківка Зміївського району. Учасники колективу вже майже тридцять років збирають слобожанські пісенні перлини, об'їжджають село за селом, знаходять бабусь, що зберегли традиційні пісні, записують аудіо, фотографують. З цього матеріалу вийшли цілі фільми-балади, які відвідувачі Фольклорної вітальні побачили на екрані.
Балада про дракона: випадок з життя
Незвичайну історію записали в одному з сіл Сумської області. Героїня запевняє, що ще дитиною бачила, як в їх село прилітали жахливі дракони. Спочатку вони кидали стрічку на дорозі, і до тієї дівчини, яка підніме цю стрічку, змій потім починає навідуватись, пити її кров, поки дівчина не гине. Але часто з неба спускався богатир на коні і вбивав дракона.
Одного разу, як запевняє оповідачка, її батько особисто говорив з богатирем, той запитав, чи давно пролітав змій, і коли почув у відповідь, що дня три тому, сказав, ну тоді наздоженемо. А іншого разу вже майже помираюча дівчина сказала, що негоже змієві пити християнську кров і від одного імені Христа дракон загинув. Володарка чудової історії нарікала, мовляв, дарма, нині молодь не вірить у те, що так було насправді, і вона особисто бачила тих зміїв.
«Нескінченне багатство баладного жанру в українському фольклорі добре ілюструє двотомник під редакцією Олексія Дея, виданий у серії «Народна творчість» в 1987 році, в якому відомий фольклорист називає понад 300 сюжетних типів балад, - розповідає Галина Лук'янець. - Дослідниця цього жанру Софія Грица виділила такі тематичні групи українських балад: міфологічні (перетворення людей в рослини, птахів), сімейно-побутові (про різні сімейні драми з трагічною розв'язкою, вбивством, утопленням), соціально-побутові (про хвороби і смерть козаків, чумаків, рекрутів у походах) та історичні (про гайдамаків, зустріч родичів у турецькому полоні і таке інше)».
Особливість слобожанських балад
Більшість цих сюжетів зустрічається і в слобожанському фольклорі. Ось тільки особливість нашого регіону в тому, що тут одні й ті ж балади можна почути і українською, і російською, в залежності від місцевості. А є й типово російські балади, сюжет яких рідко зустрічається в українській культурі.
Приміром, народний аматорський ансамбль «Слобода» Руськолозівського сільського будинку культури Дергачівського району (керівник Тетяна Афанасіївна Фоміна) виконав баладу «Как во нашей во деревне...» - про те, як син просив у батька благословення на одруження з коханою, але не отримав, пішов у сад і зарізався.
«Цей сюжет підкреслює особливу роль старшого в родині, яка найбільш характерна для російської культури», - зазначає Галина Лук'янець.
Колектив «Слобода» відрізняє не тільки характерне російське окання, а й автентичні костюми: кокошники і сарафани - все точнісінько як у старовину. А ось в убранні аматорського фольклорного колективу «Кегичівські піснярки» Кегичівського районного будинку культури (керівник Ганна Георгіївна Коношко) вже бачимо корсетки і спідниці з фартушками - це український фольклор.
Незважаючи на досить сумну тематику ліричних балад, і глядачі, і учасники фольклорних колективів довго не хотіли розходитися з Фольклорної вітальні, всі разом співали відомі народні пісні. Багато слухачів, що підхоплювали знайомі слова, досі і не здогадувалися, що це балади: «Їхалі козаки із Дону додому», «Ой там на горі, ой там на крутій», «Ой чіє ж то жито, чії то покоси».
«Деякі старовинні балади ще наприкінці вісімдесятих знали в більшості харківських сіл: «Ой ковале, коваленку», «Та й затоплю та в новій хаті сирими дровами», «Летів орел через сад зелений», «Ой з-за гір, з-за гір вилітав сокіл»», - розповідає Галина Лук'янець. - Велика популярність і поширеність балад пояснюється ще й тим, що вони виконують виховну роль, драматичні події викликають у слухачів і виконавців щире співчуття, трагічні розв'язки застерігають молодь від подібних помилкових вчинків у своєму житті. Саме тому ми ще на початку дев'яностих організували Фольклорну 
вітальню, щоб зберігати традиції, звертати на них увагу молоді та міських жителів. І якщо на великих фестивалях городяни чують лише якісь уривки, то в такому форматі ми можемо більш широко представляти наші слобожанські колективи. А щоб було цікавіше, намагаємося проводити ці заходи не у вигляді класичного концерту, а вводимо інтерактивні форми».
Наступного разу Фольклорна вітальня відкриє свої двері для прихильників народних пісень вже взимку - ближче до Святок.