Існує упередження, що насичене культурне життя можливо лише у столиці. У митців же з інших міст, а тим більше віддалених сел, немає можливості творчого зростання, а тому багато хто з них прагне поїхати до Київа або до інших країн. Як результат мешканці не лише глибинки, але і обласних центрів часто позбавлені якісного культурного дозвілля. І це дуже небезпечно, бо суспільство деградує. Як же змінити цю ситуацію?
Зараз у суспільстві сильні тенденції фінансових пріоритетів. Навіть від політиків часто можна почути, що в першу чергу потрібно створювати сталий економічний базис, і лише тоді займатися розвитком культурних та духовних цінностей. Але, як кажуть, не хлібом єдиним жива людина. І можливо насправді все навпаки – лише маючи достатній рівень культури та духовності, можливо досягти матеріальних статків.
Про це говорив і глава держави на засіданні Гуманітарної ради на чолі з Президентом України, що відбулося наприкінці червня цього року. Він підкреслив, що системна реформа у царині культури стане важливим кроком реформування гуманітарної сфери, що має принципово змінити гуманітарну політику держави, реально наблизити її до життя та потреб людей.
Президент наголосив, що реформи мають бути спрямовані на вдосконалення системи державного управління для запровадження такої моделі урядування гуманітарною сферою, яка дозволяла б підтримувати ініціативи громадян, що дасть змогу більш інтенсивно залучати їх до суспільного життя. Президент переконаний: на шляху розбудови культурної політики справді європейського рівня слід спиратися на підтримку громадських організацій, бо вони є експертами з боку суспільства.
Після засідання було створено робочу групу Гуманітарної ради, яка разом із НАНУ працюватиме над остаточною редакцією Концепції гуманітарної політики, яка б знайшла підтвердження вже у держбюджеті 2012 року. І ця робота має бути оперативною, щоб відповідна законодавча ініціатива була внесена до розглядання парламентом проекту Держбюджету-2012.
Мова йде не лише про збільшення фінансування, а і про перерозподіл коштів таким чином, щоб мінімізувати неоправдані видатки і максимально перенаправити гроші за призначенням, наприклад, не на утримання армії чиновників, а на розвиток сільських клубів та бібліотек.
Розвиток культури як чинник підвищення якості життя людей
Неодноразово голова держави підкреслював, що майже не головним пріоритетом у діяльності його та його команди є підвищення якості життя людей. Але що можна брати за критерії такого показника як «якість життя»?
Що ж, мабуть наглядним показником якості життя може стати міграційний баланс. Але важливо не лише, скільки людей приїхало і скільки поїхало, а яких саме людей: з якою освітою, якого фаху, достатку, з яким колом інтересів. Не секрет, що у нашій країні села пустішають, люди виїжджають у міста, з малих міст – у районні та обласні центри, а з обласних – у столицю. Місцеві керівники скаржаться на те, що вони не можуть конкурувати зі столицею за рівнем доходів на душу населення. Але чи справа лише в грошах?
Які ж фактори впливають на рішення людини поїхати чи залишитись? Згідно дослідам соціологів, найбільш значущі з них рівень доходів, наявність житла, екологія, безпека для життя, здоров’я та майна, доступність медицини та освіти, а також можливості для культурного дозвілля. І якщо Харків, як і деякі інші обласні центри в цьому плані більш менш благополучні, то вже за межами великих міст фактор культурного дозвілля є відсталим. Але ж для будь якої людини важливо, як вона проводить час після роботи, якщо вона навіть є.
Якщо звернутися до європейського досвіду, то треба зазначити, що світова спільнота визначила три головних тренди розвитку сучасних міст: екологія, енергозбереження та культура. Зростання значення фактора культурного дозвілля – прямий наслідок зростання долі міського населення в країні. За ствердженням антропологів, переїжджаючи із сільських місцевостей до міст, більшість людей втрачає здібність самостійно займати себе у вільний від роботи час. Вони становляться залежними від зовнішнього «постачання дозвілля» так само, як від постачання харчів. У постіндустріальній економіці споживання вони перетворюються на постійних споживачів дозвілля, і сприймають його як форму товару чи послуг. І як наслідок, все більше зростають споживацькі вимоги до кількості, якості та різноманіття пропонувань у цій сфері.
Саме тому міграція до столиці та великих міст для багатьох людей – це прагнення в тому числі і мати вибір, куди можна піти, щоб побачити чи почути те, що більше ніде побачити і почути неможливо.
З видаткової галузі – у суттєве джерело національних прибутків
Керівники різних рівнів говорячи про проблеми культури звикли посилатися на дефіцит держфінансування. Але ж світовий досвід свідчить про те, що культура може і повинна перетворитися з видаткової бюджетної статті у один з ключових джерел формування національних прибутків.
У нас, наприклад, існує впевненість, що культура не може конкурувати за своїм економічним значенням з важкими індустріальними галузями. Але ж тенденції світової економіки свідчать про протилежне. Індустрія культури стає все більш міцною та капіталізованою галуззю, зростає її доля у національному прибутку.
Наприклад, Більбао, іспанське місто з населенням трохи більше 350 тисяч, після будівництва музею сучасного мистецтва Гуггенхайма отримало щорічний туристичний потік у 1,5 мільйони відвідувачів. Культурна спадщина Італії, Франції, Іспанії робить їх заможнішими країн з найбільшими запасами вуглеводнів. Францію щорічно відвідують 80 мільйонів іноземних туристів, Україну, за даними Асоціації лідерів турбізнесу, – біля 300 тисяч. Там це третя за часткою національного ВВП галузь економіки, у нас, за оцінками учасників туристичного ринку, вклад туризму у ВВП складає біля 2%. Чи що, в Україні немає туристичного потенціалу? Звичайно ж є. У нас і свій горно-лижний курорт, і два моря, і ціла низка об’єктів архітектурної давнини, і музеї з унікальними експозиціями. Та рівень знань про Україну в інших країнах все ще відносно низький.
Оцінка спадщини Пікассо вище ринкової капіталізації усього нашого газопромислового комплексу. А чи в нас немає своїх відомих художників, багато з робіт яких або лежать у запасниках, або знаходяться у приватних, закритих від широкого загалу колекціях? Та що там українських художників, кажуть, що картини того ж Пікассо можна зустріти у оселях наших багатіїв, навіть у Харкові.
Ще один показний приклад: найбільший платник податків у Англії – автор «Гаррі Поттера» Дж. К. Роулінг. Чому ж наші літератори, навіть найвідоміші та найуспішніші не можуть потягатися у своїх статках навіть з власником невеликої торгової фірми?
Обіг кінобізнесу у світі можна порівняти з обігом нафти. У нас же навпаки. На тому ж засіданні Гуманітарної ради Президент наголосив, що про стан українського кіно навіть соромно казати. Вперше за останні роки у бюджеті-2011 виділено 111 мільйонів гривень на розвиток кінематографу, і наступного року воно буде збільшено.
«А якщо буде підтримка держави, то й спонсори прийдуть – сміливіше будуть фінансувати», – зазначив Президент.
І це, на мій погляд, вірний підхід. Головний принцип сучасної культурної політики полягає у тому, щоб розглядати її у контексті завдань, які вирішує культура на своєму рівні. І тут дуже важливо визначитися з поняттям самої культури. Що ми розуміємо під цим поняттям?
Рутинна система керування культурою заважає рухатися далі
Декілька років тому проводилася оцінка міжнародних експертів Ради Європи щодо культурної політики України. І у експертних висновках, зокрема зазначалося, що головний виклик для України сьогодні є завдання управління модернізацією, тобто формування модерної держави, орієнтованої на задоволення потреб своїх громадян. В Радянському Союзі термін «культура» тлумачили як «те, що робить міністерство культури», те, що воно не контролювало чи не фінансувало, «культурою» не було.
Радянська спадщина досі відчувається в статичній, вузькій та застарілій офіційній концепції культури. Урядові і державні органи, задіяні в культурі, тлумачать культуру головне як певні форми спадщини (будівлі, «історична» народна культура, традиційні музеї тощо) та «високої» класичної культури (балет, театр, oпeрa, класична музика; причому всі ці види намагаються чітко розмежовувати).
Таке застаріле розуміння культури непридатне для європейської країни 21-го століття, що проводить модернізацію, коли для культурного здоров’я нації необхідними є поєднання різноманітних соціально-економічних заходів і цілей, стимулювання творчих індустрій і економіки знань та засвоєння нових і синтетичних форм культурного виразу та продукту.
Старі практики і методи роботи, типові для «командної економіки», досі зберігаються і домінують, хоча ситуація в Україні і її потреби радикально змінилися. Найгірше зі старого стає на заваді найкращому з нового і, як наслідок, втрачаються величезні ресурси, зростає розгубленість серед професіоналів, особливо молодших поколінь, які народилися в 1970-ті і пізніше, роль яких надзвичайно важлива для майбутнього країни.
Люди, що працюють в культурі та мистецтві, як правило, більш звичні до експериментів та нових ідей, ніж суспільство в цілому. Тому зміни практик і моделей у культурному секторі, якщо ними належно управляти, мають бути меншою проблемою, ніж в інших сегментах суспільства. Тож не буде невиправданим сподіватися, що культурний сектор може взяти на себе лідерство у впровадженні важливих для суспільства змін і стати на передньому краї національної модернізації.
В разі зміни сфери повноважень Міністерства культури мають бути переформульовані й основні його функції. Такими функціями мають бути проведення дискусій про ширше тлумачення культури та вироблення відповідних політичних рішень, консультації, замовляння ринкових та інших досліджень, просування пілотних проектів та нових моделей, забезпечення інформацією стосовно сектору окремих культурно-мистецьких організацій та працівників, розбудова зв’язків між окремими організаціями та працівниками, сприяння приватному та іншим формам спонсорства, надання нефінансової підтримки своїм клієнтам.
Якщо і далі розглядати міністерство як розпорядника коштів, мікроменеджера дрібних поточних справ, який мусить вирішувати проблеми кожного, то такий підхід не дозволить йому зосередитися на важливих завданнях сучасного європейського міністерства культури – створенні сприятливого середовища для культури та виробленні стратегії розвитку на майбутнє.
До речі саме про необхідність переглянути концепцію діяльності Міністерства культури України також йшлося на засіданні Гуманітарної ради. «Міністерство культури треба звільнити від виконання невластивих йому завдань і зробити серйозну ревізію видатків з бюджету, призначених на культуру», – наголосив Президент і додав, що до співпраці у сфері культури треба залучати бізнес, який, на його думку, сьогодні «до цього готовий».
І це дійсно так, запровадивши чітке й прозоре регулювання відносин, необхідно задіяти величезний потенціал спонсорства та приватних коштів. Причому якщо не розробити єдину методологію стимулювання приватних інвестицій і спонсорства, виникне загроза спотворення проектів чи політики модернізації культури в цілому.
В культурному секторі європейських країн (як модерних, так і тих, що модернізуються) існує велика кількість різних типів відносин: між державою і приватним сектором, між державою і «третім» сектором, між урядовими структурами різних рівнів, між різними гравцями на місцевому рівні. В Україні, де існує потреба в нових механізмах для таких відносин, можна було б апробувати «договірну» концепцію відносин між гравцями сектора.
Російский досвід
Але хтось може сказати, що європейські приклади нам не підходять, мовляв, що європейцю добре, те для нас – смерть. Будь ласка, нашим північно-східним сусідам пощастило запровадити так званий пермський проект.
Проект концепції культурної політики Пермського краю з’явився у минулому році, але там вже підбивають перші підсумки. Три його ключові особливості: мінімум фінансової участі, підтримка місцевої влади, координація з топ-менеджерами різних сфер культури усього світу (насамперед з російськими, звичайно). Причому, нічого надзвичайного: основними напрямками нової культурної політики у Пермі стали розвиток музеїв, театрів, увага проведенню фестивалів, якості міського дизайну та творчості молоді.
Але як результат було змінено медійну повістку у регіоні: перші шпальти – дискусії про культурні події, постійне перебування культурного життя регіону у федеральних ЗМІ, появлення пермських культурних подій у світових медіа, «нове життя» старої культурної інфраструктури, партнерські контакти з іншими регіонами.
Паралельно впровадженню проекту проводилися соціологічні дослідження, згідно яким, у 4 рази зросла кількість відвідувачів музеїв, у два рази – фестивалів. Бажаючих поїхати з регіону стало набагато менше.
Безумовно, українцям можна використати цей досвід. Взагалі зараз потрібно більше уваги приділяти розвитку контактів і розширенню можливостей для співпраці з сусідами по Чорноморському регіону, Російською Федерацією та країнами Європи.
Модернизація культури на місцях
Але що ж робити з розвитком культури у віддалених куточках країни, та зокрема нашого регіону? Згідно тих же досліджень міжнародних експертів, кризу культурного забезпечення сільських районів, з огляду на обмежений бюджет мінкультури, імовірно, можна вирішити, провівши «репозиціювання» проблеми з власне «культурної» на проблему соціального розвитку місцевих громад та місцевих бюджетів. Це ситуація, де важливу роль мають відігравати сучасні механізми відстоювання громадських інтересів.
І знову ж таки пригадується нещодавнє засідання Гуманітарної ради, де Віктор Янукович звернув увагу на важливість підтримки державою сільських закладів культури – клубів та бібліотек. Зараз в країні 16 тисяч клубів, майже 15 тисяч сільських бібліотек.
«Можна сказати так: вони ледве дихають, а в деяких випадках закриті, «заколочені» як під час війни. Тому нам не треба розтягувати на роки це питання, його треба вирішувати негайно», – наголосив Президент і доручив з’ясувати, скільки таких закладів знаходиться у занепаді. – Ми знайдемо можливість, як їх відремонтувати і запустити, щоб вони діяли».
Президент звернув увагу і на стан закладів культури у містах, насамперед музеїв, бібліотек, будинків культури. «Сьогодні прийшов час на все це подивитися уважно, разом із місцевою владою», – переконаний Віктор Янукович.
Висновки щодо модернізації культурного життя
Таким чином, основним завданням у сфері культури наразі дійсно є необхідність змін якості життя на краще. А для цього потрібно забезпечити усім мешканцям країни доступ до якісного та різноманітного культурного дозвілля, щоб у людей було відчуття повноти життя.
Про покращення якості життя можна буде казати лише коли все населення держави, а не тільки мешканці столиці, обласних центрів та багатії, що мають змогу подорожувати, будуть мати доступ до світового культурного процесу. А талановиті митці, що мешкають у провінції, отримають змогу творчого зростання, їх творчість потрапить у світовий контекст, їх оцінять кращі фахівці у світі.
Насамперед, потрібно турбуватися про дозвілля молоді, для якої потрібно створювати творчу атмосферу, залучити пасионаріїв у активну діяльність.
Досягти змін у культурному житті можливо буде лише тоді, коли зруйнується упередження щодо неможливості конкуренції регіонів зі столицею. А для цього потрібно надати регіонам інструментарій для формування нового обличчя, яке допоможе появленню регіону на світовій карті, а це увага медіа, а також покращення інвестиційної привабливості тієї чи іншої території.
Можливо одним із шляхів пожвавлення культурного життя у кожному регіоні є допомога у розвитку зв’язків усередині країни. Потрібно надати новий імпульс «горизонтальним» комунікаціям у країні, «зшити» країну через культурні проекти. Можливо, таким вдалим прикладом є танцювальне шоу «Майданс», у якому беруть участь масові колективи з регіонів. Тут також можна назвати необхідність пожвавлення внутрішнього туризму, що створить нові ринки для малого бізнесу та ремісників.
Про покращення якості життя можна буде судити лише після крутого розвороту міграційної динаміки. А цьому безумовно повинні сприяти розвиток творчого потенціалу населення, зростання «людського капіталу».
Для країни в цілому, безумовно, назріла негайна потреба у модернізації культури. Тільки таким чином можна зберегти, актуалізувати стару культурну спадщину та формувати нову (це зараз також є актуальною проблемою). Саме зараз ми повинні закласти основи формування нової, сучасної та високотехнологічної галузі національної економіки, якою може стати економіка культури.
Тетяна Іщенко, директор Харківського обласного організаційно-методичного центру культури та мистецтва