Сім художників, які більше чверті століття тому закінчили Харківське художнє училище, вирішили зробити подарунок своїм землякам до Дня міста: у галереї «Мистецтво Слобожанщини» обласного центру культури і мистецтва 27 серпня 2013 року відкривається виставка «Вікна». Вона носить статус міжнародного проекту, оскільки її учасники сьогодні живуть у різних країнах (США, Швеції, Франції, Україні), в яких згодом планується організувати показ цієї експозиції. Напередодні виставки ми презентуємо кожного з авторів, і сьогодні розповідь про Костянтина Колобова - єдиного художника з цієї групи, що працює не в реалістичному напрямку.
Багато картин Костянтина Колобова самі по собі нагадують вікна: множинність світів та їх трактувань автор буквально показує у повторах своїх композицій і різних абстрактно-колористичних варіантах на одному полотні, зберігаючи один і той самий предметно впізнаваний образ. Його живопис відрізняється яскравістю палітри, декоративністю, деякою іронією. А ось в техніці до абстракціонізму домішуються елементи постмодернізму. Тут вгадуються реалістичні образи, але вони, швидше, стилізовані. Це експресивне бачення реальності.
Спогади про те, що було, і чого не було
«На вибір тем для моїх робіт впливає все: і культура в цілому (це і старі майстри, і сучасні, і література), і особисте життя (відносини в сім'ї, з оточуючими людьми і просто місце мешкання: вікно, яке бачиш кожного дня, гаражі за вікном, дерева, птахи, кішки, люди, що снують по своїх справах). Не можна сказати, що моя творчість - це просто рефлексія на світ, який я бачу навколо. Якась абсолютно реальна подія, яку я внутрішньо якось «пережовую», залишає певний слід, і потім все це виливається на полотна», - пояснюэ художник.
У його зображеннях можна прочитати, як формувалася особистість самого живописця, його спогади, спостереження, філософські роздуми про устрій цього надскладного хаотичного світу, про його примарності. На нинішній виставці буде представлена серія його картин під загальною назвою «Тотожності».
«Це спогади про те, що було і чого не було. Зустрічаючись на цій виставці з одногрупниками, кожен з нас хоче найбільш глибоко відкрити «вікно» у власний світ творчості, показавши найкращі свої роботи. Ця моя серія - 2002 року. Останнім часом я довго доробляю свої картини, мені вони здаються ще сирими, хочеться, щоб вони «підросли», тому я вирішив виставити те, в чому абсолютно впевнений. В принципі, в роботах, які у мене зараз в процесі створення, я розвиваю ту саму лінію. З'являються нові об'єкти, сюжети, але в тому самому модерністському ключі. Просто раніше я якось швидше їх закінчував, тепер - все складніше. Можливо, тому, що я став вдумливішим. На створення однієї картини у мене може піти від одного дня до двох років. Були періоди, коли за рік робив більше сотні картин. Але це саме тоді, коли я писав реалістичні етюди. Адже реалізм для мене - це чиста рефлексія, відображення того, що за вікном, тому здається, що менше відповідальності. А стиль, в якому я працюю, він і складніший, і цікавіший, і, можливо, я намагаюся відповідальніше до цього підходити», - ділиться своїми міркуваннями Костянтин Колобов.
Уорхол вразив, але тільки не в особистому житті
У його роботах, як у багатьох абстракціоністів, розум виключається з процесу сприйняття. Він як справжній творець не намагається шифрувати універсальність світу у впізнаваних предметах, а напряму транслює свою версію істини для душі глядача. Недбало промальовані поверх абстрактних композицій осколки реальності у вигляді півника на паличці або ведмедика з дитячої іграшки надають глядачеві можливість компонувати своє світосприйняття і залишають множинне поле інтерпретацій.
«Мені здається, і постмодерн, і абстракція, і реалізм за одними законами живуть: важливий колір, колористика. Але для мене на першому плані - не технічна сторона, а ідея, тому я, напевно, від реалізму трохи далі. А що стосується колірних рішень, то волію парадоксальне поєднання кольорів. Мені особисто цікаво з'єднувати живописні форми і тони, які, на перший погляд, ніколи не будуть гармоніювати», - зізнається митець.
Розмитість фарб у його картинах посилює автентичність загадкового і неймовірність буденного. Як тільки підсвідоме знаходить предметну форму, воно одразу ж спотворюється. Колір, композиція і мальовнича форма повинні мати абстрактне вираження, щоб найбільш повно розкривати внутрішнє звучання і, таким чином, вирішити головне завдання: збагатити душу, розширити і поглибити її світ, передати переживання та емоції. Хтось із мистецтвознавців порівнює художні ідеї Костянтина Колобова з Енді Уорхолом, хтось наполягає на самобутності харківського живописця.
«В принципі у мене дуже багато улюблених художників. Можливо, особливо для себе виділяю Гойю. Хоча, безумовно, Енді Уорхол справив на мене сильне враження, мабуть, вплинув. Звичайно, я - не Енді Уорхол. Осбливо в особистому житті я набагато спокійніший і ортодоксальний, - сміється художник. - Але те, що стосується творчості, мені крім нав'язування реальності (або псевдореальності) хочеться увійти ще глибше в неї, знайти якісь початкові емоції в собі і пробудити їх у глядачеві: по відношенню до повсякденних речей, які щодня нам попадаються на очі, але ми їх не помічаємо, не звертаємо уваги. Можна сказати, дивимося і не бачимо».
Чим більше роботи, тим краще настрій
Навіть у передачі ностальгійних, відверто негативних або побутових речей автор показує своє позитивне світосприйняття.
«Я завжди отримую задоволення від роботи, а оскільки я працюю багато, то у мене здебільшого гарний настрій. Взагалі в поганому настрої, в гніві, якщо нервую, я не малюю. Смуток припустимий під час роботи, але такий, що не похмурий. А ось під допінгами творчість в мені не працює. Пару раз пробував писати в нетверезому вигляді, і потім доводилося знищувати ці роботи. Виявилося, що особисто мені це заважає», - підкреслює художник.
Втім, кажучи про джерела своїх ідей, Костянтин не виключає, що справа не завжди і не тільки у підсвідомості, щось приходить з якоїсь ноосфери.
«Буває так, що приходиш в майстерню без будь-яких думок, а варто пересунути олівець з місця на місце, і вже якась ідея з'являється. Можливо, це рефлекси, як у собаки Павлова, не знаю. Але, дійсно, деякі сюжети з'являються, зовсім незрозуміло звідки. Я не можу простежити шлях, звідки це прийшло. Ось, наприклад, робота на виставці буде представлена «Перспектива стільця», пам'ятаю, написав її на одному диханні. Я абсолютно не замислював її. Можливо, думав про це довгі роки, і воно було на підсвідомості. А, можливо, все ж таки з ноосфери щось прилетіло», - каже Костянтин.
Нічні етюди: тоді була нелегальна абстракція, тепер - справжній концепт
Та й сам процес свого поступового відходу від реалізму художник описує з властивою йому іронією:
«Ще в училищі був у нас викладач з малюнку Геннадій Лісничий, він дав нам домашнє завдання, зробити графічні пейзажні етюди, і дав кілька рецептів закріплення м'яких матеріалів, якими ми працювали (вугілля або сангіни), щоб вони не розмазувалися. Зокрема, кислим молоком або солодкою водою. Але я не розрахував, і так сильно побризкав солодкою водою, що у мене малюнки розтеклися майже в абстрактні плями, за що мене дуже хвалив викладач. Такі були перші кроки. Це жарт, звичайно. Але в кожному жарті є частка правди. А ось ще одна смішна історія. Коли ми були на практиці в Старому Салтові, то вирішили вночі погуляти, але ми з художнього училища, тож заодно і пописати. Взяли фарби, пензлики, ліхтарики, свічки. Але ні свічки, ні ліхтарики нам не допомогли, було все одно темно, і ми намагалися по пам'яті знайти на палітрі фарби, і вийшли такі нічні етюди. Але на ранок ми сильно здивувалися результату. Правда, тоді це можна було віднести до нелегальної абстракції, зараз же це був би справжній концепт».
Однією з причин, по якій учасники нинішньої виставки відбулися в професії, Костянтин виділяє те, що їм було цікаво разом.
«У нас був прекрасний викладач Євген Андрійович Спіцевич, - згадує Костянтин Колобов часи навчання в училищі. - Паралельно з тим, як він вчив нас малювати, він весь час розповідав анекдоти, причому, практично не зупиняючись. Це привносило таку не офіціозну атмосферу до нашого колективу, що ми не ходили на навчання, ми жили цим. Це нас дуже згуртовувало».
Як і його друзі юності, Костянтин Колобов з успіхом виставлявся в Росії, США, Німеччині, Великобританії.
«Я теж намагався «прорубати вікно до Європи». Деякий час співпрацював з галереєю у Великобританії. Туди виїхали мої добрі знайомі з Москви. Вони порекомендували мої роботи, і мене запросили попрацювати, - розповідає живописець. - Я жив у місті Хенлі-он-Темз, малював картини, проводилися мої виставки. Але потім мені потрібно було повернутися в Україну за особистими обставинами».
Зате харків'яни тепер частіше можуть бачити незвичайне мистецтво вдумливого художника. Принаймні, беручи участь у цьому міжнародному проекті, Костянтин Колобов пообіцяв максимально відкрити для глядачів вікна в себе.
Довідка. Костянтин Колобов народився в 1967 р. Закінчив Харківське художнє училище (1982-1986), потім - Харківський художньо-промисловий інститут, факультет живопису (1990-1996). Учасник обласних, республіканських, міжнародних художніх виставок з 1992 р. (Музей сучасного російського мистецтва (Джерсі-Сіті, США), «Харків у Санкт-Петербурзі» (Санкт-Петербург, Росія), Міська художня галерея (Харків), Харківський художній музей - персональна виставка, Gala Art (Магдебург, Німеччина), «ЦДХ-2002» (Москва, Росія), Міжнародний художній фонд - персональна виставка (Москва, Росія), Болгарська Культурний Інститут - виставка сучасних московських художників-абстракціоністів (Москва, Росія) , «АРТМЕБЛІ-2002» (Москва, Росія), «Галерея у Яру» (Москва, Росія), «Хроніка Арта. 2004» - Міська художня галерея (Харків), «Dadbrook gallery» (Великобританія, 2005, 2006 рр..) ). Роботи знаходяться в приватних українських і зарубіжних колекціях, в Музеї сучасного російського мистецтва (Джерсі-Сіті, США), Харківському художньому музеї, Харківській міській художній галереї.