В рамках виставки Віктора Чауса «Пастельне «Па» в галереї «Мистецтво Слобожанщини» обласного центру культури і мистецтва 12 листопада 2014 року пройшов кіновечір з переглядом фільму про художника, який створив рекордну за всю історію мистецтва кількість пастельних начерків оголеної натури. Відверте уявлення французького кінорежисера Сандри Погам про Едгара Дега і його революційні погляди на тіло, жінку і образотворче мистецтво в документальному фільмі «Дега і оголена натура».

Сьогодні роботи Едгара Дега вважаються класикою імпресіонізму, він відомий широкій аудиторії серіями пастельних робіт із зображеннями оголених жіночих тіл і танцівниць. У ХIХ столітті він здійснив переворот в образотворчому мистецтві. Дега використав не типовий для того часу матеріал - пастель, тіло зображувалося в повсякденній обстановці і в природних, а не постановочних позах.

Жінки та їх інтимна сторона у виконанні Дега, така, якою її раніше ніхто не зображував, шокувала публіку. Але не це було завданням художника, він наполеглево вивчав тіло.

Художник вибрав матеріал, що дозволяє працювати швидко і відчувати безпосередню близькість з полотном, папером. Переступивши віковий рубіж 50-ти років, маючи прогресуючу хворобу очей, Дега вражає своєю продуктивністю і спрагою працювати, поки є хоч найменша можливість.

Хоча Едгар Дега активно брав участь у виставках імпресіоністів, він відмовляється від цього напрямку і від властивого йому переважно пейзажного живопису, прагне представляти життя своєї натури без кокетства, не для спостерігача, не милуючись, а аналізуючи рух, препаруючи тіло поглядом художника.

Ставлення Дега до жіночої тілесності виявилося співзвучним із загальними соціальними настроями того часу. Жінки починають активну боротьбу за свої права і намагаються вийти за рамки сексуалізованого об'єкту для спостереження чоловіка. Дега не декларував свої погляди на жіночу емансипацію, але побічно він вклав свій внесок у руйнування стереотипів про жіноче тіло і канони його зображення. Жінка в його роботах продовжувала рухатися, жити в своєму ритмі, а не доставляла насолоду споглядаючому її чоловіку.

Як відомо, Дега часто звертається до теми танцівниць. Але на відміну від своїх сучасників і попередників, які малювали відомих балерин в постановочних нарочитих позах, Дега показує закулісне життя паризьких театрів і танцювальних класів. Рух лінії, рух тіла, схоплений момент - це те, що захоплює його. Дега хапається за нетривалі моменти життя, він не нехтує екстравагантними місцями для малювання, перенісши на якийсь час свою майстерню в бордель. Дега на візуальному рівні переосмислює тіло і ставлення до нього жінки, не залежно від її соціального стану.

Також свідченням революційності натури Дега було те, що одним із джерел його натхнення була фотографія. Це помітно по композиційним рішенням його робіт. Звідси в них асиметрія і підрізання фігур краєм картини. Це допомагало досягати ефекту випадковості. Сценка на картині виглядає вихопленою з повсякденного життя, ніби побачена в щілину. У деяких зі своїх робіт він вводить фігуру спостерігача, що так само ламає звичний композиційний лад того часу. Визнання присутності спостерігача стає кроком до звільнення об'єкта спостереження від візуального насильства. Дега руйнує стіну між художником і суспільством, натурою і художником, об'єктом і суб'єктом, він став одним з будівельників нової соціокультурної парадигми  початку ХХ століття.

 Текст: Аліна Шелковіна