23 грудня 2014 в галереї «Мистецтво Слобожанщини» відбулася чергова лекція з циклу «Простір і час українського мистецтва (ХІХ - ХХ ст.)». Лектор - мистецтвознавець, художник-графік Вікентій Пухарев, розповідав про становлення жанрів українського живопису на початку XIX століття. Традиційно його лекція була наповнена безліччю фактів і деталей, розкриваючи слухачам нові подробиці про відомих діячів, і знайомлячи з маловідомими іменами в українському живописі.
Початок XIX століття - період становлення жанрів живопису в Україні. Представлене раніше іконописом, портретом-парсуною і народною картиною, сьогодні українське мистецтво доповнено усіма існуючими на даний момент жанрами європейського живопису: сюжетно-тематична картина, пейзаж, натюрморт, інтер'єр тощо. Наприкінці ХVШ-другої третини XIX століття українське образотворче мистецтво у короткий терміни проходить шлях розвитку, аналогічний шляху, який у західноєвропейських країнах почався з епохи Відродження, а в Росії - в петровський час.
Український живопис формувався в рамках панування релігійної свідомості. Панівне становище церкви в духовному житті суспільства стримувало розвиток світських жанрів (натюрморт, пейзаж, жанровий живопис тощо). Крім того, відсутність академічного професійного навчального закладу в області образотворчих мистецтв не давала можливості сформуватися новому типу художника.
Тому логічним було те, що першим світським жанром, що виник в українському живописі, був саме портрет.
«У ХVII столітті складається жанр портрета, який був глибоко пов'язаний з іконописною традицією, - зазначає Вікентій Пухарев. - На Русі такий тип портрета називався парсуною, але українська парсуна відрізнялася від московської, тим, що тут присутній пишний декор, особлива увага до передачі фактури тканини і композиції. Все ж таки зовсім поруч Європа, поруч Реч Посполита і композиція включала елементи властиві західноєвропейському портрету, зокрема, наявність родового герба, як на портреті полковника Григорія Михайловича Гамалія з Лубен».
Важливою сторінкою першої половини ХVШ століття були портрети духовенства. «Портрет Дмитра Ростовського створений майстрами-іконописцями, тому містив поєднання елементів культового і світського мистецтва», - пояснює Вікентій.
Головна роль школи іконопису належала Києво-Печерській Лаврі, яка в період відсутності мистецьких навчальних закладів готувала майстрів для всієї України. в цей же час серед народу живе й інше мистецтво, власне народне мистецтво. Наприклад, гуцульська народна ікона «Покрова» 1735 року.
Один з перших представників російської школи академічного портрета - Левицький Дмитро Григорович - син українського народу, більше того, він безпосередньо пов'язаний з іконописною традицією. Його батько був головним гравером у майстернях Києво-Печерської Лаври.
З Україною була пов'язана і рання творчість Володимира Лукича Боровиковського, який народився в Миргороді. Він, як і Левицький, початкові професійні навички отримав у свого батька - художника. Свою діяльність він розпочав як іконописець. Потім отримав академічну освіту в Петербурзькій академії мистецтв. За 20 років його творчість зазнала колосальної еволюції. Найбільш відома робота, яка демонструє його майстерність - портрет М. І. Лопухіної.
В народному живописі кінця ХVШ - початку ХIX століття наскрізною лінією проходить образ козака-бандуриста, відомого також як козак Мамай. Сучасні інтерпретації цього персонажа відвідувачі галереї бачили нещодавно на виставці «Мамай єднає Україну» в галереї «Мистецтво Слобожанщини».
Особливе місце у своїй лекції Вікентій приділив Василю Андрійовичу Тропініну, найвидатнішому українському портретистові.
«Тропінін відомий як представник російської школи, але в житті Тропініна був тривалий період пов'язаний з Україною, багато в чому драматичний, оскільки він був кріпацьким художником. У періоді між його загальним визнанням як майстра і його вільної лежали кілька років проведених на Україні у Вінницькій області, де він створив дивовижні портретні образи. Починає з портретів неймовірно близьких до тодішньої європейської моді. Це потре його сина Арсенія (1818) і згодом з'являється так званий Кукавський цикл портретів названий на честь маєтку графа І. Моркова в с. Кукавка », - розповідає Вікентій Пухарев.
У створених В. А. Тропініним образах подільських селян «Дівчина з Поділля», «Пряхи») відбився не тільки національний етнотіп, а й склалася унікальна галерея жіночих образів у традиційних українських костюмах з вишуканою вишивкою. Тропінін з великою майстерністю прописував деталі костюму і прикрас дівчат. Крім того, він включає в портрети жанровий елемент.
Наступний художник з яким познайомив слухачів лектор - Капітон Степанович Павлов. Він не реалізувався як великий майстер, оскільки своє життя присвятив педагогічній діяльності, виховавши безліч видатних представників творчої еліти того часу. В образотворчому мистецтві він залишив слід - вперше в українській традиції створивши серію дитячих портретів. Серед революційних робіт зустрічається портрет тесляра, це один з перших портретів людей цієї професії в жанровому варіанті.
Аполлон Миколайович Мокрицький і Пімен Микитович Орлов - учні майстерні Карла Брюллова, внесли в скарбницю живопису прекрасні жіночі портрети. Також, Вікентій позначив найбільш відомих портретистів, що створювали чоловічі образи.
Український живопис в першу третину століття як би накопичує свої сили, спираючись на досвід таких видатних художників, як В. А. Тропінін, А.Н. Мокрицький, П. Н. Орлов, К. С. Павлов. Коло тем поки порівняно обмежено, хоча в портретах проявляється інтерес до людей з народу, до навколишньої природи, пожвавлюється жанровими мотивами.
Таким чином лектор познайомив аудиторію з майстрами портретного жанру першої половини ХIX сторіччя. Але все ж у ХІХ столітті як панівний жанр українського живопису визначився пейзаж, який у другій половині століття лише посилив свої позиції. Саме з цим жанром пов'язані найбільш вагомі постаті українського мистецтва зазначеного періоду. Наступна лекція Вікентія Пухарева відбудеться 14 січня 2015 року і буде присвячена українському жанровому живопису ХІХ століття.