З 22 листопада по 14 грудня 2019 року в галереї «Мистецтво Слобожанщини» експонувалася художня фотовиставка «Нескучне: фотопогляди». Традиційний конкурс, присвячений Зінаїді Серебряковій, кожного року змінює тему і формат, даючи можливість проявити себе творчим людям різних напрямків. Цьогорічна виставка, була створена за результатами фотоконкурсу, що стало свого роду експериментом, який виявився доволі вдалим.
За умовами конкурсу, учасники повинні були відвідати село Нескучне, та за допомогою фотомистецтва презентувати свої власні враження від малої батьківщини Зінаїда Серебрякової.
Опинившись у Нескучному, ніби потрапляєш у пейзажі Зінаїди. Мальовничі лісостепові пагорби, рослинність різних форм і відтінків... Все здається теплим, доброзичливим і близьким. Не дивлячись на невеликий розмір Нескучного і його віддаленість від міста, в ньому не відчуваєш себе самотньо. Душевний спокій, умиротворення, єдність з природою та самим собою...
Анна Соколова, Олександр Соколов та Таїсія Степанова побували у нескучному восени. Їм вдалось передати яскравий колорит Нескучного та цієї дивовижної пори року. Дивлячись на роботи ніби відчуваєш свіже і ще тепле повітря, та подумки переносишся на ці покриті золотом пагорби, що блищать на фоні безкрайнього чистого неба.
Роботи Володимира Оглобліна виглядають як справжні художні полотна, в яких присутні живописність та графічність. Його фотографії можуть викликати безліч асоціацій. Природа ніби оживає на них, ніби говорить з автором, а потім і з глядачем. І через цей діалог розумієш красу, силу та важливість природи, невід’ємною частиною якої є людина.
Для робіт Сергія Голуба характерна гра з маленькими і великими об’ємами. Наприклад, відкритість і неосяжність поля, де в повній мірі відкриваються дві споконвічні стихії – земля та небо, і поруч – камерність: рослинність через вікно покинутої хатинки, яка, ставши руїнами, сама ніби злилась з природою.
В фотографіях Євгена Олексієнко можна знайти високе у простому. Навіть у пейзажах відчуваєш щось людяне та емоційне. Роботи Олександра Коцарєва, настроюють на думки про плин часу, наповнюють мрійливістю.
Портрети Ірини Долженко показують жителів села Нескучного. Вони зображені без образів і масок, такими, якими вони є – працьовитими, добрими, щирими. Вони не втратили оптимізму, не дивлячись на непрості умови життя. В роботах Ірини Довженко, як і у роботах Володимира Оглобліна, відчувається увага к деталям, які не завжди можна помітити, але які можуть розказати більше про місцевість, в якій знаходишся, зрозуміти його сутність.
Графічна за своїм виглядом робота Олександра Головіна «Дерева пам’яті» має цікаву історію. Виявилось, що похилені дерева незвичайного вигляду знаходяться на тому місці, біля якого знаходилась садиба Серебрякових. Вони виступають свого роду провідниками часу, можливо, будучи свідками декількох різних епох.
Проект Ірини Деркач являє собою справжню фоторозповідь, створену під час поїздки до нескучного, доповнену текстом з власними роздумами. Автор показує не тільки прекрасну природу села, але і знайомить нас з його мешканцями та їх життям. Автор проводить паралелі між сучасним Нескучним та Нескучним Зінаїди Серебракової, та намагається зрозуміти, що могла відчувати Зінаїда, що любила, як спілкувалась з людьми, про що думала, про що мріяла.
Кожна з робіт Лідії Цапко наповнена емоціями, чи то портрет, чи то пейзаж. Вони підсилюються завдяки художньому погляду на фотографію (робота зі світлом, кольором, композицією) та відчуттю буйства життя.
Хоча старовинний маєток Серебрякових не зберігся, але природа та енергетика Нескучного залишилася саме такою, якою ми можемо її відчути на картинах нашої видатної землячки. Учасникам фотовиставки вдалось показати у своїх роботах не тільки видиму сторону Нескучного, але і передати його дух. І кожен передав його через призму своїх ідей, смаків, поглядів.
Село дійсно оправдало свою «нескучну» назву, показавши себе у всіх своїх красках, і відкривши фотографам багато своїх таємниць. Це дивовижне і незвичайне місце. Воно, будучи Батьківщиною видатної художниці Зінаїди Серебрякової, яка оспівала його на своїх картинах, і до якого відчувала теплі відносини все життя, і зараз володіє своєрідним магнетизмом, через який хочеться повертатися в цей маленький куточок все більше і більше.
Олександр Афанасьєв
