Куліш Андрій — витинання | Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва

Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва

Всі матеріали на даному сайті призначені виключно для ознайомлення без цілей комерційного використання.
Розробка та супровід сайту: AnisLogo
Передрук публікацій дозволяється тільки при розміщенні прямого посилання на сайт https://www.cultura.kh.ua

Українська моваEnglish (UK)
A+ R A-
Рейтинг статті:

Куліш Андрій — витинання

 01092020 2

Майстер з вирізування витинанки, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України.

Андрій Микитович Куліш народився на Харківщині у 1935 році в с. Перша Гнилиця, Великобурлуцького району. Проживає у Харківській обл.

Навчався  на курсах трактористів у м. Дергачі, служив у Радянській армії, працював на цегляному заводі, на Харківському заводі ХПЗ. У  60-ті роки Андрій Куліш здобув фахову освіту художника-оформлювача у Харківському художньо-промисловому інституті.

Андрій Куліш захопився витинанкою вже у зрілому віці. Ось що писав  журналіст Н. Чернов у статті «Витинанки Андрія Куліша»: «Наприкінці 60-х років слобожанин Андрій Куліш спробував «малювати ножицями», тобто вирізати з паперу візерунки й робити з них картини. Тепер він один з найкращих витинанкарів України, а його роботи прикрашають музеї та приватні колекції США, Австралії, Бельгії, Ізраїлю, Німеччини, Польщі».

Його батьки були талановитими та працьовитими людьми. Батько знав ковальство, столярував, вирізував по дереву, сам розібрався у конструкції фотоапарату та зробив його власноруч щоб фотографувати односельців, організував на селі радіомовлення, удосконаливши репродуктор, а ще - грав на різних музичних інструментах та співав. Мати була знаною рукодільницею, а два рідних маминих брата вміли малювати. Тому не дивно, що Андрій народився талановитим і змалку почав малювати. Згадуючи своє дитинство, він з великою подякою поминає тітоньку, рідну сестру коханої мами, яка подарувала йому перші фарби, маленького зошита та промовила: «Малюй, дитино». Став школярем, перемальовував квіти та рослини з підручника ботаніки. У воєнні роки Андрій Куліш малював вуглинками, які його бабуся Харитина викидала з печі, на білих шматочках картону. Він відривав їх від картонних коробок, що викидали німці. Після війни, коли служив в Радянській армії у поштових військах, малював копії картин відомих художників на двох зшитих між собою солдатських ковдрах. Ці «картини» прикрашали клуб військової частини. Після служби в армії, навчаючись на курсах трактористів у м. Дергачі, Андрій Куліш не полишав малювання. Після занять їхав на електропотязі до Харкова у будинок культури «Металіст» на заняття малюнком, живописом, декоративно-прикладним мистецтвом до Олексія Михайловича Щеглова. Коли працював на цегляному заводі у Донеччині також не полишав малювання . Але лише у 60-ті роки Андрій Куліш здобув фахову освіту художника-оформлювача у Харківському художньо-промисловому інституті.

До зайняття витинанкою Андрія Куліша заохотив журналіст Микола Снаговський, з яким він разом працював на Харківському заводі ХПЗ рік минув. А ось як сам Андрій Микитович згадує про свій дебют у витинанні: «...по-справжньому взятися за ножиці та папір довелося лише наприкінці 60-х років, працюючи художником-оформлювачем на заводі. Перша робота — «Півник та калина» була дуже примітивною, недосконалою. Але колегам сподобалась, й вони попросили нарізати ще що-небудь. Тоді я й не знав, що в Україні з середини ХIХ сторіччя витинанка була вельми популярна. Витинанками, нарівні з вишитими рушниками, прикрашали стелі.  А потім на довгі роки просто забули».

На пенсії Андрій Куліш почав проводити майстер-класи з витинання у школах Харкова де  навчав дітлахів робити найпростіші художні вирізки з паперу. Потім,на багато років, став незамінним членом журі дитячих фестивалів та конкурсів традиційної народної культури. Увійшов до Національної Спілки майстрів народного мистецтва України.

За 50 років творчої праці та просвітницької діяльності Андрій Куліш не тільки відродив мистецтво витинання на Слобожанщині, а й додав йому нові сюжетні лінії, почавши вирізувати портрети, жанрові та побутові сценки. Але всі ці нові роботи щільно оздоблені традиційним українським орнаментом.

У 2005 було організовано декілька виставок, присвячених 70-річному ювілею Майстра. Вони стали підсумком довгої та натхненої праці митця, про яку він казав колись: «Мені подобається працювати над картинами народної тематики, зображувати українок, чумаків, що йдуть за сіллю, квіти. Найбільш улюблені мною витинанки: «Рідна хата» та «Чумацька доля». Вони нагадують мені про матір, що знала дуже багато народних казок, легенд, любила розповідати про Україну, її історію та звичаї. Ось над витинанкою «Рідна хата» я працював більше року. Намагався передати на папері мою стареньку мазанку найточніше, ретельно вирізував кожний листочок на деревах».

111 1092020

222 1092020

333 1092020

Сховати метелика