Харьковский областной организационно-методический центр культуры и искусства

opros 22
 
25 26 06 22
 
photo 2022 04 28
 
Культурно-мистецькі заходи на 2021 рік
  
Статут
 
graimo
  
folk
 

Нове у віртуальній галереї

 
graf
 

Всі матеріали на даному сайті призначені виключно для ознайомлення без цілей комерційного використання.
Розробка та супровід сайту: AnisLogo
Передрук публікацій дозволяється тільки при розміщенні прямого посилання на сайт https://www.cultura.kh.ua

Українська моваEnglish (UK)

war

A+ R A-
Рейтинг статті:

Жіночий комплекс костюму

e-mail Друк

 received 365784828804518 1 copy

На Полтавщині, як і на всій території Лівобережжя України, жіночий комплекс костюму складався з сорочки, плахти або спідниці, крайки або пояса, керсетки (жилетки) або свити (верхнього одягу з рукавами). В залежності від соціального статусу, пори року або визначних подій, цей набір варіювався й доповнювався такими складовими й аксесуарами, як взуття, головний убір та прикраси.
Але про все це по порядку.

Додільна сорочка виготовлялася з конопляного, рідше лляного полотна. Воно могло бути як доморобне, так і мануфактурного виробництва. На жіночі сорочки йшло полотно тонше й ніжніше, ніж на чоловічі.

Крій сорочки обумовлювався шириною полотна, виготовленого на ткацькому верстаті (шириною 40-50 см), а саме – з трьох пілок або з двох пілок і бічки (половини пілки), яка вшивалася (в основному) з правої сторони. Сорочки шилися з уставками на рукавах, але зустрічалися й суцільно кроєні рукави, пришиті навскіс, коли попереду й ззаду сорочки залишалися зайві трикутнички тканини, що cпереду відрізалися, а ззаду пришивалися й вишивалися, утворюючи так звані «куточки». Горловина й низ рукавів призбирувалися й оброблялися тоненькими смужками, але подекуди зустрічалися рукава-«чохли».

Вишивалися сорочки на рукавах і подолі, інколи, але не обов’язково – на горловинці й манжетах. Нитки для вишивання з льону, конопель, шовку фарбували в домашніх умовах природними барвниками, пізніше їм на заміну прийшли фабричні бавовняні нитки, так звана «заполоч». Саме на Полтавщині дуже любили вишивати біллю (білими нитками) й нитками, фарбованими індиго, який давав неповторний, вельми упізнаваний синій колір.

Технік і візерунків було безліч в давнину – занизування (імітація тканого взору), рахункова гладь, настилування, лиштва (пряма гладь), вирізування, мережка (так звана «висмикана пелена»).
З ХІХ століття в українській моді стає популярною вишивка хрестиком або так звана «брокарівська» вишивка, яка поступово витісняє більш архаїчні техніки.

Взори спочатку були геометричними – «хмелики» (ламані та хвилясті лінії), «зірочки», «розетки». З плином часу візерунків стає все більше – зустрічаються «ламані гілки», «метелики», «рачки», «джмелики» тощо; у вишивці ж хрестиком дуже популярні мотиви - «волошки», «виноград», «клубнички», різного плану «троянди».

Поясний жіночий одяг був представлений в будні запаскою або дергою – шматком тканини з тонкої чорної вовни, якою обгортався стан, а його кінці сходилися спереду, розріз між якими завішувався фартуком з іншої тканини. На свята ж вдягалася плахта, ткана гарусовими, вовняними різнокольоровими нитками. Взори й різновиди плахт теж цікаво називалися – «зірчатка», «синятка», «червонятка» й таке інше. Були й «пісні» плахти, що вдягалися жінками у піст і були набагато стриманіші в кольорах.

З приходом мануфактурного виробництва плахти й дерги замінюють спідниці з найрізноманітніших тканин. Вони могли бути прикрашені вибійкою (коли барвник наносився на тканину спеціальними дощечками з вирізаними на них мотивами), могли бути з жакардової тканини (взір ткався безпосередньо на верстаті), також носили й однотонні саржеві, «в рубчик» спідниці, сатинові, шовкові тощо. Їх прикрашали різноманітними тасьмами - наприклад «щьоточкою» (декоративною бахромою) по подолу, «в’юнчиками», смужками плису (так званою «обложкою»), декоративним вистрочуванням.

Нагрудний одяг на теренах Полтавщини – це керсетки, полуюпки та юпки, у сильні морози носили кожухи.
Керсетка – жилетка, без рукавів, позаду – «з вусами» або «хвалдами», їх кількість могла варіюватися. Шилися вони з сатину або тонкої вовни, оздоблювалися плисом, декоративними ґудзиками, машинною або ручною вишивкою.
Юпки шилася з сукна, але могли бути й з сатину на ватяній підкладці, довжиною до колін.
Полуюпка – така сама, як і юпка, тільки довжиною коротше.
Жіночий кожух робили довжиною до колін й оздоблювали невеликим круглим комірцем «з каракулевих смушок».

Жіночі пояси й крайки були дуже різнопланові як по техніці виготовлення, так і по колористиці. Плели пояси в техніці «спренг» (у нас це називалося «на стіні»), в основному з однотонних вовняних ниток червоного, фіолетового, бежевого й інших кольорів. Ткали крайки з гарусу в техніці перебору або закладним, гобеленовим тканням з ниток і гарусу, яким вже формувався візерунок. Узори могли бути як архаїчно-геометричні, так і рослинні – у вигляді троянд, винограду. Також ткали однотонні, доволі широкі пояси полотняним або саржевим переплетенням на верстаті або бердечку вручну, згодом пішла мода на мануфактурні каламайкові пояси з цупкої, лляної тканини.
Ще одним аксесуаром, що прилаштовувався до поясу, був гаман (карман, ладунка) – маленька торбочка, у якій носили різні дрібні речі. Вона могла бути пошита з різних тканин й оздоблювалася декоративними елементами – клаптиками тканин, вишивкою, тасьмою.
Про жіноче взуття, головні убори та прикраси Полтавщини ми поговоримо трохи згодом.

A4 8

A4 7

A4 6

A4 5

e-max.it: your social media marketing partner