28 лютого 2013 року в Обласному організаційно-методичному центрі культури і мистецтва відбувся семінар для керівників фольклорних гуртів Харківської області та міста Харкова на тему «Презентація фольклору в сьогоденні: народний костюм як важлива складова традиційної культури». Тема семінару актуальна, бо зараз існує проблема сценічного костюму у фольклорних колективах.

«Останніми роками, не дивлячись на те, що всі кажуть про прикре становище культури, по області все-таки потрошку йде процес оновлення матеріальної бази, - розказала завідувачка лабораторії досліджень нематеріальної культурної спадщини центру культури і мистецтва Галина Лук'янець, – Я маю відомості, що багатьом колективам області, зокрема, фольклорним виділяються кошти на пошиття народних костюмів. Цей процес йде зі складностями, бо десь не вистачає інформації, десь бюджет на костюми є скромніший, ніж хотілося, або пропозиція не така, як нам потрібна».

Відомостей про народний костюм та його особливості в певному районі, усну традицію якого представляє той чи інший фольклорний колектив, дуже мало, а часто такі дані взагалі втрачені. Тому при пошитті костюмів припускається багато помилок. По-перше, виходять з дещо «попсового» попиту на яскраві кольори, мережева, паєтки, стрази, а також з цілком стереотипного бачення українського вбрання (вишиванка й шаровари – в хлопців, сорочка, червона юбка та вінок – у дівчат). Незнання елементарних «комільфо» народного українського костюму призводить до плутання кольорів, аксесуарів у відповідності з віком та статтю виступаючого. Саме з просвітницькою метою, для запобігання усім цим помилкам і був влаштований семінар.

На Слобожанщині було три варіанти костюму

«Наш край, Слобідська Україна, був заснований у середині 17-го століття. Насамперед, його заселили українські селяни, козаки, які втікали від польського гніту, - розповіла зав. відділу етнографії Харківського історичного музею Олена Пантелей. – Також сюди переселилися московські служиві люди, яких надсилала московська влада для захисту своїх південних кордонів. Тож на Слобожанщині склалося три варіанти народного костюму: український, південноросійський та північноросійський».

Всі ці три типи народного костюму, що зустрічалися на Слобожанщині у 19-му-на початку 20-го сторіч, співробітники історичного музею продемонстрували, показавши зразки традиційного слобожанського вбрання з музейної колекції, зокрема, її перлину – юпку (жіночий жакет з рукавами), зшиту спеціально для Паризької виставки 1888 року.

Український жіночий костюм на Слобожанщині складався з довгої сорочки з вишитим коміром, рукавами та подолом, жіночого жакету – керсетки, юпки – верхнього демісезонного жакету з рукавами, плахти, чобіт, взимку - кожуху.

Переселенці з Воронежської та Московскої губернії мали свої характерні особливості у вбранні. Сорочка була значно коротшою та мала кольорову вставку на плечах. Замість плахт та фартухів жінки одягали сарафани, вишиті на грудях та на подолі. Ширина подолу іноді сягала 6 метрів!

Білгородчина і Курщина відрізнялись більш скромною вишивкою на сорочці та покроєм спідниць з трьох шматків різної тканини. На голові білгородські жінки носили шапки «сороки» з оксамиту, парчі, вишиті металевими нитками та прикрашені китицями. Крім того, росіяни на Слобожанщині полюбляли носити плетені лапті, тоді як серед українців такий вид взуття поширеним не був.

Жінкам не личить співати у віночках

«Костюм не може бути відірваний від часу та соціально-економічних умов, - наголосила викладач Харківської державної академії дизайну та мистецтв, кандидат історичних наук Валентина Сушко. - Наприклад, яскрава вишивка великими червоними квітами на сорочці з'являється тільки в кінці 19-го століття. Це той час, коли можна не фарбувати нитки вдома, не білити тканину. Всі матеріали стають дешевшими».

Стереотипний образ українця/українки склався досить недавно, а саме протягом 20-го століття. Тепер багато елементів костюму та пов'язаних з ними неписаних правил забуті.

«На виступах народних ансамблів буває так, що жінки давно «не призивного» віку виходять і співають у віночках. Оце, звичайно, просто караул, - вважає Валентина Анатоліївна. - Коли треба одягати віночок? Насправді, в традиційній культурі коли дівчина вийшла заміж – та хоч тобі 14 років – зав'язала голову, повік не розв'яжу. Для цього використовувалась намітка – жіночий головний убір, який повністю закриває голову. Крім того, у складі фольклорних ансамблів зазвичай мало чоловіків, і вони, як правило, стоять на сцені простоволосі. «Хоч бриль, хоч рукою прикрий», але у поважного чоловіка в народній культурі мусить бути шапка. І чим вона вища і кучмистіша, тим більша повага».

Отож, при підборі та пошитті костюмів для виступів Валентина Анатоліївна порадила керівникам та учасникам фольклорних колективів виходити з власного репертуару:

«Якщо ви співаєте: «Ой, варенички приніс...», то у вас може бути один варіант костюму. Якщо ви співаєте якусь глибинну архаїку, то на мій погляд, вам треба звернутися і до більш давнього варіанту костюму».

Всі ці деталі дуже важливі, бо вони несуть в собі символіку, вважає доцент Харківської гуманітарно-педагогічної академії, кандидат педагогічних наук Мирослава Семенова:

«Наприклад, вінок на голові мав сакральне значення та символізував небо та вищий світ. Вишивка на сорочці (зокрема квіти) асоціювались з рослинним світом. Картата плахта (спідниця) мала орнамент з прямокутників, які схожі на пахану родючу землю, поля. Таким чином, жінка в традиційній культурі уподібнювалась Всесвіту».

Жовтий, блакитний, салатовий є недоречними кольорами

Виявляється, значну роль відіграють і вибір матеріалів, аксесуари та колористика українського традиційного вбрання.
«Основними кольорами в гамі традиційного українського вбрання є природні: червоний, білий, чорний, іноді синій або зелений (наприклад, в стрічках на вінку), - підкреслила завлабораторії досліджень нематеріальної культурної спадщини центру культури і мистецтва Галина Лук'янець. – Використання яскравих кольорів, наприклад, жовтого, блакитного, салатового, є більш ніж недоречним.

Для учасників семінару провели і майстер-клас з виготовлення елементів народного костюму. Присутні навчилися робити найпростіший, але вишуканий варіант дівочого вінку з жатого паперу, проволоки та картону. Також учасниці фольклорного гурту «Муравський шлях» центру культури і мистецтва Олександра Тимченко та Катерина Комарова продемонстрували традиційну техніку виготовлення воскових прикрас для вінку та техніку плетіння поясів на домашньому ткацькому станку. А Галина Лук'янець показала типи зав'язування платка та поясу.

Усі учасники семінару отримали на дисках матеріали (книжки, фотографії та малюнки), які слугуватимуть інформаційною допомогою у виборі, заказі та виготовленні традиційного українського вбрання.

Більш детально про семінар можна дізнатися з відеоматеріалу (зараз завантажується).