3-4 травня 2014 року на базі київської Лабораторії етномузикології Національної музичної академії ім. П. Чайковського відбулася наукова конференція «Слов'янська мелогеографія – 4». Участь у роботі конференції взяли науковці з Києва, Донецька, Львова, Рівного, Харкова. Архівну роботу лабораторії досліджень нематеріальної культурної спадщини харківського Обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва презентувала провідний методист Центру Світлана Коновалова.

Організаторами конференції були запропоновані наступні теми для обговорення: проблеми транскрибування народної музики, візуалізація даних на картах, концепції збірників народних мелодій, історія етномузикології, організація фольклорних архівів.

Свої доповіді дослідники представили на засіданнях секцій «Українська Північ і Лівобережжя», «Галицька етномузикологія: історія, інструментальні традиції», «Мелотипологія та мело географія», «Архівістика». Увага приділялася як теоретичним, так і практичним аспектам діяльності фольклористів-збирачів.

Архів фольклорних записів, який зберігається в лабораторії досліджень нематеріальної культурної спадщини харківського Обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва, є унікальним зібранням, що акумулює більш ніж тридцятирічну працю харківських етнографів і фольклористів. У наш час лише декілька установ в Україні можуть похизуватися подібною колекцією. Серед них — Національна музична академія ім. П. Чайковського, Львівський національний університет, Харківський національний університет мистецтв та кілька інших, дрібніших, центрів.

«Як з'ясувалося, перед усіма, хто сьогодні опікується колекціями музичного фольклору, стоять загалом однакові завдання, - підкреслила Світлана Коновалова. – Перша проблема, з якою стикається архівіст, — потреба дегіталізації аналогових записів. Її необхідність зумовлена, найперше, пошуком оптимального формату зберігання та поширення даних в сучасну цифрову епоху. Переважна більшість експедиційних записів, які сьогодні зберігаються в фондах, були зроблені на бобіни або касети. Вважається, що перші є дещо надійнішим носієм, тоді як аудіокасети разюче різняться між собою: від професійних закордонного виробництва до дешевих та, відповідно, неякісних. Вимушене використання аудіокасет низької якості в купі з рекодерами побутового призначення спричинило до того, що сьогодні значна частина унікальних експедиційних матеріалів перебувають в плачевному стані. Особливо це стосується приватних архівів. Між тим, грамотне оцифрування не лише допоможе зберегти інформацію, а й в певній мірі покращити, «реставрувати» запис. Вже не перший рік дослідники розробляють алгоритми, які б могли забезпечити найкращий результат, враховуючи специфіку українських фольклорних архівів. Наявні значні досягнення в цій сфері, проте їх практична реалізація вимагає як певної технічної бази, так і фахової підготовки працівника. Саме тому архівісти вимушені йти на компроміс між еталонною якістю та бажанням якнайшвидше оцифрувати свої колекції».

Особливу увагу учасники конференції приділяли питанням організації зберігання даних: вибір носіїв, принципи структурування архівів тощо. Помітна тенденція — пошук можливостей розміщення архіву на віддалених серверах. І хоч цей варіант вимагає не підйомних для більшості бюджетних установ фінансових ресурсів, а ще більше — підготовлених працівників для обслуговування, стрімкий розвиток інтернет-технологій дозволяє сподіватися, що в близькому майбутньому цей спосіб стане панівним. Його використання забезпечить надійний захист даних, а також відкриє можливості для контрольованого обміну ними.

Наостанок варто відзначити, що центральною темою обговорення лишається перспектива створення єдиного національного архіву. Сьогодні, коли розпад традиції очевидний та невідворотний, лише рішучі кроки в бік централізації та консолідації зусиль збирачів фольклору з усієї України може забезпечити якісний розвиток фольклористики як науки.