Масляна – останній тиждень перед Великим постом, назва якого, очевидно, походить від звичаю частуватися все більше молочними продуктами (маслом та сирними виробами) в цей період. Це перше свято весняного циклу: дівчата зачинали співати веснянок, разом з хлопцями починали традиційні весняні забави, зокрема парувальні, які завершаться аж на троїцьких святках.
Улюбленою обрядовою стравою масляної в Україні були вареники з сиром, які вживали з маслом чи сметаною, в деяких регіонах виготовляли також гречані млинці, приправлені смальцем. Часто молодь збиралася на складчину, як і на зимові святки: варилися на всіх вареники, деякі з яких мали особливу начинку - соломи, попіл або сіль. Кому дістанеться – на щастя й на сміх.
М'ясо ж у цей час уже виключалося з їжі. Останній раз м'ясні продукти вживалися у перший день масляної, в «м'ясопустну» неділю. Тоді за стародавнім звичаєм готувався холодець зі свинячих ніжок, тому цей день ще називався «ніжкові заговини». На Харківщині після обіду на заговини ходили в гості до батьків або тещі та тестя і там ввечері заговлялися. Коли йшли, обов'язково брали з собою як подарунок печений хліб.
У заможних селян вечеря на «ніжкові заговини» була такою щедрою, що, як стверджує дослідник побуту селян Куп'янського уїзда Харківської губернії П. Іванов, незважаючи на тривале застілля, після вечері залишалося досить багато приготованої їжі. Оскільки страви м'ясні завтра, в понеділок, їсти вже не годилося, а віддати собакам вважалося великим гріхом, то харчі селяни ставили в піч, щоб не застигли, самі лягали спати, а прокинувшись до опівночі, доїдали.
На Слобожанщині хлопці та дівчата (в деяких селах лише дівчата), після вечері на «ніжкові заговини» збирають зі столу кістки, виходять на подвір'я, стають під коморою і кидають кістками у ворота. Існує повір'я, що хто в цей вечір не докине від комори до воріт свинячою кісткою, той до Великодня не доживе, а яка дівчина перекине – вийде заміж.
На Слобідській Україні в ніч заговин чоловік не мав спати з дружиною, інакше вовки поїдять усіх поросят. Збереглися також згадки про заборону пити горілку на «ніжкові заговини» - захворієш на завушницю (свинку). В. Скуратівський вказує, що згадані заборони стосуються останнього дня масляної – прощеної неділі. У цей день сусіди і родичі обходили напередодні Великого посту оселі й просили прощення одне в одного.
- Прости мені! – низько вклонившись, зверталися до сусіда.
- Бог простить, - відказували
- І вдруге прости!
- Бог простить...
- І утретє прости!
- Бог простить!
Після цих діалогів люди цілувалися. Вважалося, що заподіяна раніше кривда втратила гріховну суть. В народі вірили, що саме цього дня має відбутися страшний суд, а тому годилося «помиритися з тими, хто на тому світі».
Масляний тиждень – час забав, розваг, гостин: зять їхав у гості до тещі, молоді подружні пари навіщали батьків та інших родичів. Загалом же серед українців масляна вважалася жіночим святом. Протягом святкового тижня жінки (заміжні) збиралися гуртом та відвідували шинок. Ця традиція, як свідчить П. Іванов, побутувала і на Слобожанщині. Дослідник також вказує, що в цей період жінки не пряли, «щоб масла було більше і воно не гіркло».
Неодруженим хлопцям, іноді дівчатам, що засиділися у дівках, в'язали колодку. Найчастіше це робили заміжні жінки у перший день Масляної. Колодка – це «дрень», який коровам прив'язували до ноги, прикрашений квіткою, іноді шматок полотна, а в с. Токарівка Харківської області неодруженим хлопцям чіпляли на шию гарбуза. Відкуплялися горілкою, грошима, виконували жартівливі бажання, наприклад, прохали залізти на дах і закричати півнем, затанцювати. Колодку в'язали також батькам неодружених парубків та дівчат. Гроші, зібрані як викуп, відразу гуртом «пропивали».
З неодружених хлопців одружені чоловіки брали викуп куркою та горілкою. Ходили дворами, де жили неодружені хлопці, і там куркам скручували голови, зв'язували лапки і несли на палиці, як мисливці.
На масляну на Харківщині «водили козла». Рядили молодого хлопця, чіпляли йому роги. Чоловік водив «козла», а баби бігали з паляницями, варениками, вигукували: «Ой скочив козел». Багаті господарі пригощали «козла», заводили його у двір, у хату, щоб багатство прибувало. В селі Другий Лиман чоловіка перетворювали на козла за допомогою соломи, прив'язуючи солом'яного хвоста та роги.
Звичайною масляничною забавою були «кулачки»: хлопці та чоловіки мірялися силою. Билися вони руками, а баби та дівчата спостерігали за бійкою. Щоб удари були сильнішими, інколи (хоч це і не дозволялося), рукавиці мочили у воді і заморожували. Сходилися битися вулиця на вулиці, село на село.
«Масляна, Масляна, яка ти мала, – якби ж тебе сім неділь, а посту одна!» – співали слобожани.
Аудіозапис: с. Мечникове «Ой скочив козел»
