foto


foto 61002, Україна, м. Харків, вул. Пушкінська 62 foto +380 (57) 700-26-62  foto info@cultura.kh.ua foto www.cultura.kh.ua


Рейтинг статті:

6.1 Конвенція про охорону

Конвенція
про охорону нематеріальної культурної спадщини
(укр/рос)

{ Про приєднання до Конвенції див. Закон
N 132-VI ( 132-17 ) від 06.03.2008 }

Дата підписання:                    17.10.2003

Дата приєднання України:            06.03.2008

Дата набрання чинності для України: 27.08.2008

Офіційний переклад

Генеральна конференція  Організації Об'єднаних Націй з питань
освіти,  науки і культури (далі - ЮНЕСКО),  проводячи засідання  в
Парижі з 29 вересня до 17 жовтня 2003 року під час своєї 32 сесії;

посилаючися на  існуючі  міжнародні  договори  з прав людини,
зокрема  Загальну  декларацію  прав  людини,  прийняту  1948  року
( 995_015   ),   Міжнародний  пакт  про  економічні,  соціальні  і
культурні права,  прийнятий 1966 року ( 995_042 ),  та Міжнародний
пакт  про  громадянські  і  політичні  права,  прийнятий 1966 року
( 995_043 );

беручи до  уваги  важливе  значення нематеріальної культурної
спадщини як головного джерела культурного різноманіття й  гарантії
сталого  розвитку,  як  це  наголошено  в Рекомендації ЮНЕСКО,  що
стосується   збереження   традиційної   культури й фольклору,  яку
прийнято 1989 року ( 995_295 ),  у Загальній декларації ЮНЕСКО про
культурне різноманіття, яку прийнято 2001 року, та в Стамбульській
декларації 2002 року,  прийнятій на  третій  конференції  круглого
столу міністрів культури;

беручи до уваги глибоку взаємозалежність  між  нематеріальною
культурною   спадщиною  та  матеріальною  культурною  й  природною
спадщиною;

визнаючи, що процеси глобалізації та  суспільних  перетворень
поряд  з  умовами,  які вони створюють для поновленого діалогу між
спільнотами,  також зумовлюють,  як зумовлює і явище нетерпимості,
серйозні    загрози    погіршення,    зникнення    та   руйнування
нематеріальної  культурної  спадщини,  зокрема  через  обмеженість
ресурсів для охорони такої спадщини;

усвідомлюючи загальне   прагнення  та  загальне  занепокоєння
стосовно охорони нематеріальної культурної спадщини людства;

визнаючи, що спільноти, зокрема корінні спільноти, групи та в
деяких  випадках окремі особи відіграють важливу роль у створенні,
захисті,  збереженні  та  відтворенні  нематеріальної   культурної
спадщини,   допомагаючи  цим  збагачувати  культурне  різноманіття
й сприяти творчості людини;

відзначаючи велике значення діяльності  ЮНЕСКО  зі  створення
нормативних  актів,  спрямованих  на  захист  культурної спадщини,
зокрема Конвенції про охорону всесвітньої культурної та  природної
спадщини, прийнятої 1972 року ( 995_089 );

відзначаючи також,   що   на   сьогодні   не   існує  жодного
обов'язкового  для  виконання  багатостороннього  правового   акта
стосовно захисту нематеріальної культурної спадщини;

беручи до уваги те, що існуючі міжнародні угоди, рекомендації
та резолюції стосовно культурної та природної  спадщини  необхідно
ефективно збагатити й доповнити новими положеннями,  що стосуються
нематеріальної культурної спадщини;

беручи до  уваги  необхідність   поглиблювати   усвідомлення,
особливо   серед   молодих   поколінь,  важливості  нематеріальної
культурної спадщини та її охорони;

беручи до уваги те,  що міжнародна спільнота повинна  сприяти
разом  з  Державами - сторонами Конвенції охороні такої спадщини в
дусі співробітництва та взаємодопомоги;

нагадуючи про   програми   ЮНЕСКО   стосовно   нематеріальної
культурної   спадщини,  зокрема  проголошення  шедеврів  усної  та
нематеріальної спадщини людства;

беручи до уваги  неоціненну  роль  нематеріальної  культурної
спадщини  як  чинника,  що  сприяє  зближенню  людей,  обмінам  та
взаєморозумінню між ними,

приймає 17 жовтня 2003 року цю Конвенцію.

I. Загальні положення

Стаття 1

Цілі Конвенції

Цілями цієї Конвенції є:

a) охорона нематеріальної культурної спадщини;

b) забезпечення поваги до нематеріальної культурної  спадщини
відповідних спільнот, груп та окремих осіб;

c) підвищення  рівня  знань  на  місцевому,  національному та
міжнародному  рівнях  про  важливість  нематеріальної   культурної
спадщини та забезпечення її взаємного визнання;

d) здійснення   міжнародного   співробітництва   та   надання
допомоги.

Стаття 2

Визначення

Для цілей цієї Конвенції:

1. Термін  "нематеріальна  культурна  спадщина"  означає   ті
звичаї,  форми  показу  та вираження,  знання та навички,  а також
пов'язані з ними  інструменти,  предмети,  артефакти  й  культурні
простори,  які  визнані  спільнотами,  групами й у деяких випадках
окремим  особами  як  частина  їхньої  культурної   спадщини.   Ця
нематеріальна культурна спадщина,  що передається від покоління до
покоління,  постійно  відтворюється  спільнотами  та  групами  під
впливом  їхнього  оточення,  їхньої взаємодії з природою та їхньої
історії  і  формує  у  них  почуття  самобутності  й  наступності,
сприяючи   таким   чином  повазі  до  культурного  різноманіття  й
творчості  людини. Для цілей цієї Конвенції до уваги береться лише
та  нематеріальна  культурна  спадщина, яка є сумісною з існуючими
міжнародними  договорами з прав людини, з вимогами взаємної поваги
між  спільнотами,  групами  та  окремими  особами, а також сталого
розвитку.

2. Термін "нематеріальна культурна спадщина", як її визначено
у  викладеному вище пункті 1,  проявляється,  inter alia,  у таких
галузях:

a) усних традиціях та формах вираження,  зокрема  в  мові  як
носії нематеріальної культурної спадщини;

b) виконавському мистецтві;

c) звичаях, обрядах, святкуваннях;

d) знаннях та практиці, що стосуються природи та всесвіту;

e) традиційних ремеслах.

3. Термін    "охорона"    означає   заходи,   спрямовані   на
забезпечення життєздатності нематеріальної культурної спадщини,  у
тому   числі   її   ідентифікації,   документування,  дослідження,
збереження,  захисту,  популяризацію,  підвищення  її   ролі,   її
передачу,  зокрема  шляхом  формальної  та неформальної освіти,  а
також відродження різних аспектів такої спадщини.

4. Термін "держави-учасниці" означає держави, які зобов'язані
цією Конвенцією і у відносинах між якими ця Конвенція є чинною.

5. Ця Конвенція застосовується mutatis mutandis до територій,
зазначених у статті 33,  які стають її  учасницями  відповідно  до
умов,   установлених   у   цій   статті.   У  цій  частині  вислів
"держави-учасниці" стосується також цих територій.

Стаття 3

Зв'язок з іншими міжнародними договорами

Ніщо в цій Конвенції не може тлумачитись як:

a) таке,  що  змінює  статус  або   знижує   рівень   охорони
цінностей,  які  визнані  всесвітньою спадщиною в рамках Конвенції
про  охорону  всесвітньої  культурної   та   природної   спадщини,
прийнятої 1972  року  (  995_089  ),  і  з   якими   безпосередньо
пов'язаний  той чи той елемент нематеріальної культурної спадщини;
або

b) таке,  що зачіпає права й зобов'язання держав-учасниць, що
випливають  з  будь-якого  міжнародного договору,  який стосується
прав інтелектуальної власності  або  використання  біологічних  та
екологічних ресурсів й учасницями якого вони є.

II. Органи Конвенції

Стаття 4

Генеральна асамблея держав-учасниць

1. Цим засновується Генеральна асамблея держав-учасниць (далі
- Генеральна асамблея). Генеральна асамблея є повновладним органом
цієї Конвенції.

2. Генеральна асамблея збирається на чергові сесії раз на два
роки.  Вона може збиратися на позачергові сесії тоді,  коли прийме
таке  рішення,  або  на  прохання  Міжурядового комітету з охорони
нематеріальної культурної спадщини чи на прохання не менше третини
держав-учасниць.

3. Генеральна асамблея приймає свій Регламент.

Стаття 5

Міжурядовий комітет з охорони
нематеріальної культурної спадщини

1. Цим у рамках ЮНЕСКО  засновується  Міжурядовий  комітет  з
охорони  нематеріальної  культурної  спадщини  (далі  -  Комітет).
Комітет складається з представників  18  держав-учасниць,  обраних
державами-учасницями,  що зібралися на Генеральну асамблею,  після
набрання цією Конвенцією чинності відповідно до статті 34.

2. Кількість держав - членів цього Комітету буде збільшено до
24, коли кількість держав - учасниць Конвенції досягне 50.

Стаття 6

Вибори та строк повноважень держав - членів Комітету

1. Вибори держав - членів Комітету здійснюються відповідно до
принципів справедливого географічного представництва та ротації.

2. Держави - члени Комітету обираються на строк у чотири роки
державами  -  учасницями  Конвенції,  що  зібралися  на Генеральну
асамблею.

3. Однак строк повноважень половини держав - членів Комітету,
обраних  під  час  перших  виборів,  обмежується двома роками.  Ці
держави визначаються жеребкуванням під час перших виборів.

4. Кожні два роки Генеральна асамблея оновлює половину складу
держав - членів Комітету.

5. Вона також обирає таку кількість держав - членів Комітету,
яка необхідна для заповнення вакансій.

6. Держава - член Комітету не може бути обрана на два  строки
повноважень поспіль.

7. Держави  - члени Комітету підбирають своїми представниками
осіб,  компетентних у  різних  галузях  нематеріальної  культурної
спадщини.

Стаття 7

Функції Комітету

Без обмеження   інших  його  прерогатив,  наданих  йому  цією
Конвенцією, функціями Комітету є:

a) сприяння  досягненню   цілей   Конвенції,   заохочення   й
моніторинг її виконання;

b) надання   консультацій   стосовно  передової  практики  та
підготовка   рекомендацій    стосовно    заходів    для    охорони
нематеріальної культурної спадщини;

c) підготовка та подання на затвердження Генеральної асамблеї
проекту плану використання ресурсів Фонду відповідно до статті 25;

d) пошук шляхів збільшення ресурсів Фонду та вжиття для цього
необхідних заходів відповідно до статті 25;

e) підготовка та подання на затвердження Генеральної асамблеї
оперативних директив з виконання Конвенції;

f) розгляд відповідно до статті 29 звітів держав-учасниць  та
узагальнення їх для Генеральної асамблеї;

g) розгляд   заяв,   що  подаються  державами-учасницями,  та
прийняття рішень стосовно таких  заяв  відповідно  до  розроблених
Комітетом   і   затверджених   Генеральною  асамблеєю  об'єктивних
критеріїв, що стосуються:

i) унесення до списків та відбору пропозицій,  згаданих  у
статтях 16, 17 та 18;

ii) надання міжнародної допомоги відповідно до статті 22.

Стаття 8

Методи роботи Комітету

1. Комітет підзвітний Генеральній асамблеї.  Він звітує перед
нею про всю свою діяльність і всі свої рішення.

2. Комітет приймає свій Регламент більшістю, що становить дві
третини його членів.

3. Комітет  може  створювати на тимчасовій основі будь-які ad
hoc  консультативні  органи,  які  він  уважає   необхідними   для
виконання свого завдання.

4. Комітет   може  запрошувати  на  свої  засідання  будь-які
державні або приватні органи,  а також будь-яких  приватних  осіб,
які  мають  визнану  компетенцію  в  різних галузях нематеріальної
культурної  спадщини,  для  проведення  з  ними   консультацій   з
конкретних питань.

Стаття 9

Акредитація консультативних організацій

1. Комітет уносить на розгляд Генеральної асамблеї пропозиції
стосовно акредитації  неурядових  організацій,  що  мають  визнану
компетенцію  в  галузі  нематеріальної  культурної  спадщини,  для
надання ними консультацій Комітетові.

2. Комітет уносить  також  на  розгляд  Генеральної  асамблеї
пропозиції стосовно критеріїв та умов такої акредитації.

Стаття 10

Секретаріат

1. Секретаріат ЮНЕСКО надає допомогу Комітетові.

2. Секретаріат готує документацію для Генеральної асамблеї та
Комітету,  а також  проекти  порядку  денного  їхніх  засідань  та
забезпечує виконання їхніх рішень.

III. Охорона нематеріальної культурної спадщини
на національному рівні

Стаття 11

Роль держав-учасниць

Кожна держава-учасниця:

a) уживає  необхідних  заходів   для   забезпечення   охорони
нематеріальної культурної спадщини, наявної на її території;

b) у  рамках заходів з охорони,  зазначених у пункті 3 статті
2, ідентифікує й визначає різні елементи нематеріальної культурної
спадщини,  наявної  на її території,  за участю спільнот,  груп та
відповідних неурядових організацій.

Стаття 12

Переліки

1. Щоб   забезпечити   ідентифікацію   для   охорони,   кожна
держава-учасниця  з  урахуванням  своєї  ситуації  складає один чи
більш ніж один перелік нематеріальної культурної спадщини, наявної
на її території. Такі переліки повинні оновлюватися регулярно.

2. Кожна   держава-учасниця,  подаючи  періодично  свій  звіт
Комітетові  відповідно  до  статті   29,   повідомляє   відповідну
інформацію про такі переліки.

Стаття 13

Інші заходи стосовно охорони

Кожна держава-учасниця,  щоб забезпечувати охорону,  розвиток
та підвищення ролі нематеріальної культурної спадщини,  наявної на
її території, докладає зусиль для:

a) прийняття  спільної  політики,  спрямованої  на підвищення
ролі нематеріальної культурної спадщини в суспільстві та включення
охорони цієї спадщини до програм планування;

b) визначення  або  створення  одного  чи  більш  ніж  одного
компетентного органу з охорони нематеріальної культурної спадщини,
наявної на її території;

c) сприяння    науковим,    технічним   та   мистецтвознавчим
дослідженням,  а також розробці методик дослідження для ефективної
охорони нематеріальної культурної спадщини, зокрема нематеріальної
культурної спадщини, яка знаходяться в небезпеці;

d) вжиття відповідних юридичних,  технічних, адміністративних
та фінансових заходів, спрямованих на:

i) сприяння  створенню  або посиленню установ з підготовки
кадрів у галузі управління нематеріальною культурною спадщиною,  а
також передачі такої спадщини через форуми та простори, призначені
для її представлення або вираження;

ii) забезпечення  доступу  до  нематеріальної   культурної
спадщини  з  дотриманням  загальноприйнятої практики,  що визначає
порядок доступу певних аспектів такої спадщини;

iii) створення  установ,  які   займаються   документацією
стосовно  нематеріальної культурної спадщини,  та сприяння доступу
до них.

Стаття 14

Освіта, підвищення обізнаності й нарощення потенціалу

Кожна держава - учасниця,  використовуючи всі засоби, які є в
її розпорядженні, докладає зусиль для:

a) забезпечення   визнання,  поваги  до  та  підвищення  ролі
нематеріальної культурної спадщини в суспільстві, зокрема завдяки:

i) освітнім,   інформаційним   програмам   та    програмам
підвищення   обізнаності,  спрямованим  на  широку  громадськість,
зокрема молодь;

ii) конкретним освітнім програмам і  програмам  підготовки
кадрів, призначеним для відповідних спільнот та груп;

iii) діяльності  з  нарощення  потенціалу в галузі охорони
нематеріальної культурної спадщини, зокрема управлінню та науковим
дослідженням;

iv) неформальним способам передачі знань;

b) інформування  громадськості  про небезпеки,  що загрожують
такій  спадщині,  а  також  про  діяльність,  що  здійснюється  на
виконання цієї Конвенції;

c) сприяння  освіті  з  питань захисту природних просторів та
пам'ятних  місць,  існування  яких  є  необхідним  для   вираження
нематеріальної культурної спадщини.

Стаття 15

Участь спільнот, груп та окремих осіб

Кожна держава-учасниця  в  рамках  своєї діяльності з охорони
нематеріальної культурної спадщини прагне  забезпечити  якнайширшу
участь спільнот,  груп та,  у відповідних випадках,  окремих осіб,
які створюють,  зберігають і  передають  таку  спадщину,  а  також
активно залучати їх до управління такою спадщиною.

IV. Охорона нематеріальної культурної спадщини
на міжнародному рівні

Стаття 16

Репрезентативний список нематеріальної
культурної спадщини людства

1. Для    забезпечення   більшої   наочності   нематеріальної
культурної спадщини, сприяння поглибленню усвідомлення її значення
та заохочення діалогу на основі поваги до культурного різноманіття
Комітет  за  пропозицією  відповідних   держав-учасниць   складає,
оновлює   та   публікує   Репрезентативний  список  нематеріальної
культурної спадщини людства.

2. Комітет розробляє та  подає  на  затвердження  Генеральної
асамблеї  критерії складання,  оновлення та публікації зазначеного
Репрезентативного списку.

Стаття 17

Список нематеріальної культурної спадщини,
що потребує термінової охорони

1. Для  вжиття відповідних заходів з охорони Комітет складає,
оновлює та публікує Список нематеріальної культурної спадщини,  що
потребує  термінової  охорони,  та  включає таку спадщину до цього
Списку на прохання відповідної держави-учасниці.

2. Комітет розробляє та  подає  на  затвердження  Генеральної
асамблеї  критерії складання,  оновлення та публікації зазначеного
Списку.

3. У  випадках  надзвичайної   терміновості,   -   об'єктивні
критерії  яких  затверджуються  Генеральної  асамблеєю  на  основі
пропозиції  Комітету,   -   він   може,   проконсультувавшись   із
заінтересованою  державною-учасницею,  унести  об'єкт  відповідної
спадщини до Списку, згаданого в пункті 1.

Стаття 18

Програми, проекти та заходи з охорони
нематеріальної культурної спадщини

1. На  основі пропозицій,  що подаються державами-учасницями,
та відповідно до  розроблених  Комітетом  критеріїв,  затверджених
Генеральною  асамблеєю,  Комітет  здійснює  періодичний  відбір та
сприяє здійсненню національних,  субрегіональних або  регіональних
програм, проектів  і  заходів  з  охорони спадщини,  які,  на його
думку,  найліпше відображають принципи та цілі цієї  Конвенції,  з
урахуванням особливих потреб країн, що розвиваються.

2. Для  цього він отримує,  розглядає та затверджує заявки на
надання міжнародної допомоги,  сформульовані  державами-учасницями
для підготовки таких пропозицій.

3. Комітет   супроводжує   здійснення   зазначених   програм,
проектів і заходів поширенням передової  практики  у  формах,  які
будуть ним визначені.

V. Міжнародне співробітництво та допомога

Стаття 19

Співробітництво

1. Для   цілей   цієї  Конвенції  міжнародне  співробітництво
включає,  inter  alia,  обмін  інформацією  та  досвідом,  спільні
ініціативи,   а   також   створення   механізму  надання  допомоги
державам-учасницям  в  їхніх  зусиллях,  спрямованих  на   охорону
нематеріальної культурної спадщини.

2. Без обмеження положень їхнього національного законодавства
та норм звичаєвого права й практики держави-учасниці визнають,  що
охорона  нематеріальної  культурної  спадщини  становить  спільний
інтерес для людства,  та для цього зобов'язуються  співробітничати
на двосторонньому субрегіональному,  регіональному та міжнародному
рівнях.

Стаття 20

Цілі міжнародної допомоги

Міжнародна допомога може надаватися для таких цілей:

a) охорони  спадщини,  унесеної  до   Списку   нематеріальної
культурної спадщини, що потребує негайної охорони;

b) підготовки переліків у значенні статей 11 та 12;

c) підтримки програм,  проектів і заходів, що здійснюються на
національному,  субрегіональному  та   регіональному   рівнях   та
спрямовані на охорону нематеріальної культурної спадщини;

d) будь-якої іншої мети, яку Комітет може визнати необхідною.

Стаття 21

Форми міжнародної допомоги

Допомога, що     надається     Комітетом    державі-учасниці,
регламентується оперативними директивами,  передбаченими в  статті
7, а також угодою, передбаченою в статті 24, і може набувати таких
форм:

a) дослідження, що стосуються різних аспектів охорони;

b) надання послуг експертів та спеціалістів-практиків;

c) підготовки всього необхідного персоналу;

d) розробки нормативних та інших заходів;

e) створення та забезпечення функціонування інфраструктур;

f) надання обладнання та ноу-хау;

g) інших форми фінансової й  технічної  допомоги,  зокрема  у
відповідних випадках надання позик з низькими процентними ставками
та пожертв.

Стаття 22

Умови надання міжнародної допомоги

1. Комітет установлює процедуру розгляду заявок на міжнародну
допомогу  й  визначає,  яка  інформація  повинна  бути включена до
заявок,  наприклад передбачені заходи,  необхідні  дії  та  оцінка
пов'язаних з ними витрат.

2. У   термінових   випадках  заявка  на  отримання  допомоги
розглядається Комітетом на пріоритетній основі.

3. Для прийняття рішення Комітет проводить  такі  дослідження
та консультації, які він уважає необхідними.

Стаття 23

Заявки на міжнародну допомогу

1. Кожна  держава-учасниця  може  подати Комітетові заявку на
міжнародну допомогу з охорони нематеріальної культурної  спадщини,
що є на її території.

2. Така  заявка може бути також подана спільно двома чи більш
ніж двома державами-учасницями.

3. Заявка повинна містити інформацію,  передбачену в пункті 1
статті 22, та необхідну документацію.

Стаття 24

Роль держав-учасниць, що є бенефіціарами

1. Відповідно до положень цієї Конвенції міжнародна допомога,
що надається,  регулюється угодою  між  державою-учасницею,  що  є
бенефіціаром, та Комітетом.

2. Як загальне правило,  держава-учасниця, що є бенефіціаром,
залежно від коштів,  що  є  в  її  розпорядженні,  бере  участь  у
покритті витрат,  пов'язаних із заходами охорони, на які надається
міжнародна допомога.

3. Держава-учасниця, що є бенефіціаром, подає Комітетові звіт
про використання допомоги, що надається для охорони нематеріальної
культурної спадщини.

VI. Фонд нематеріальної культурної спадщини

Стаття 25

Характер та ресурси Фонду

1. Цим засновується Фонд нематеріальної  культурної  спадщини
(далі - Фонд).

2. Цей   Фонд   складається  із  цільових  фондів,  створених
відповідно до Положення про фінанси ЮНЕСКО.

3. Кошти Фонду складаються з:

a) внесків держав-учасниць;

b) коштів,  асигнованих з цією метою Генеральною конференцією
ЮНЕСКО;

c) внесків,  пожертв або заповіданого майна,  які можуть бути
надані:

i) іншими державами;

ii) організаціями   й   програмами   системи   Організації
Об'єднаних   Націй,   зокрема   Програмою   розвитку   Організації
Об'єднаних Націй, та іншими міжнародними організаціями;

iii) державними  або  приватними  органами  чи  приватними
особами;

d) будь-яких процентних нарахувань на кошти цього Фонду;

e) сум  зборів  та  надходжень від заходів,  організованих на
користь Фонду;

f) будь-яких інших коштів,  передбачених Положенням про Фонд,
розробленим Комітетом.

4. Комітет   приймає   рішення  про  використання  коштів  на
підставі керівних вказівок Генеральної асамблеї.

5. Комітет може приймати внески та допомогу в  інших  формах,
передбачених  для  загальних  або  конкретних цілей,  пов'язаних з
визначеними  проектами,  за  умови,  що  такі   проекти   схвалені
Комітетом.

6. Унесення внесків до Фонду не може супроводжуватися жодними
політичними,  економічними чи  іншими  умовами,  не  сумісними  із
цілями, які має ця Конвенція.

Стаття 26

Внески держав - учасниць до Фонду

1. Без  шкоди для будь-якого додаткового добровільного внеску
держави - учасниці цієї Конвенції зобов'язуються вносити до  Фонду
принаймні раз на два роки внески,  сума яких, що розраховується за
єдиною процентною ставкою,  яка застосовується  для  всіх  держав,
визначається  Генеральною асамблеєю.  Рішення Генеральної асамблеї
із цього питання приймається більшістю присутніх  держав-учасниць,
що беруть участь у голосуванні, які не зробили заяви, передбаченої
в  пункті  2  цієї  статті.  У  жодному  разі  зазначений   внесок
держави-учасниці  не перевищує 1%  її внеску до звичайного бюджету
ЮНЕСКО.

2. Однак будь-яка держава, зазначена в статті 32 або в статті
33  цієї  Конвенції,  під  час  здачі на зберігання ратифікаційної
грамоти або документа про прийняття,  затвердження  чи  приєднання
може зробити заяву, що вона не буде зобов'язана положеннями пункту
1 цієї статті.

3. Держава - учасниця  цієї  Конвенції,  яка  зробила  заяву,
передбачену   в   пункті  2  цієї  статті,  докладає  зусиль,  щоб
відкликати свою заяву,  повідомивши про це Генеральному  секретарю
ЮНЕСКО.  Проте відкликання заяви набирає чинності стосовно внеску,
який повинна сплатити ця держава,  лише з дати відкриття наступної
сесії Генеральної асамблеї.

4. Щоб  Комітет  міг  ефективно  планувати  свою  діяльність,
внески  держав  -  учасниць  цієї  Конвенції,  що  зробили  заяви,
передбачені  в пункті 2 цієї статті,  повинні вноситися регулярно,
принаймні раз на два  роки,  та  повинні,  наскільки  це  можливо,
наближатися до  суми  внесків,  які  вони  повинні  були вносити у
випадку,  якби вони були зобов'язані  положеннями  пункту  2  цієї
статті.

5. Будь-яка   держава  -  учасниця  цієї  Конвенції,  що  має
заборгованість за своїм обов'язковим або добровільним  внеском  за
поточний рік та календарний рік, що безпосередньо передує йому, не
може бути обрана членом Комітету;  це положення не  застосовується
до  перших  виборів.  Повноваження такої держави,  що вже є членом
Комітету,  закінчуються під час будь-яких виборів,  передбачених у
статті 6 цієї Конвенції.

Стаття 27

Додаткові добровільні внески до Фонду

Держави-учасниці, які бажають зробити добровільні внески,  що
є  додатковими  стосовно  тих,  які  передбачено  в   статті   26,
інформують про це Комітет якомога швидше,  щоб він міг відповідним
чином планувати свою діяльність.

Стаття 28

Міжнародні кампанії зі збору коштів

Держави-учасниці, наскільки це є можливим,  надають підтримку
міжнародним   кампаніям   зі   збору   коштів   для   Фонду,   які
організовуються під егідою ЮНЕСКО.

VII. Звіти

Стаття 29

Звіти держав-учасниць

Держави-учасниці подають Комітетові,  дотримуючися  форми  та
періодичності,  що визначаються Комітетом,  звіти про законодавчі,
регулятивні та інші заходи, ужиті для виконання цієї Конвенції.

Стаття 30

Звіти Комітету

1. На кожній сесії  Генеральної  асамблеї  Комітет  подає  їй
звіт,  що  готується  на  основі  його  діяльності  й  тих  звітів
держав-учасниць, про які йдеться у викладеній вище статті 29.

2. Цей звіт  доводиться  до  відома  Генеральної  конференції
ЮНЕСКО.

VIII. Перехідні положення

Стаття 31

Зв'язок з проголошенням шедеврів усної
та нематеріальної спадщини людства

1. Комітет уносить до Репрезентативного списку нематеріальної
культурної  спадщини  шедеври  усної  та  нематеріальної  спадщини
людства, проголошені до набрання чинності цією Конвенцією.

2. Включення зазначених шедеврів до Репрезентативного  списку
нематеріальної   культурної   спадщини  людства  жодним  чином  не
визначає  наперед  критеріїв,  які  встановлюються  відповідно  до
пункту 2 статті 16 стосовно подальших включень.

3. Після   набрання   чинності   цією   Конвенцією   не  буде
здійснюватися жодних подальших проголошень.

IX. Прикінцеві положення

Стаття 32

Ратифікація, прийняття або затвердження

1. Ця   Конвенція   підлягає   ратифікації,   прийняттю   або
затвердженню  державами - членами ЮНЕСКО в порядку,  передбаченому
їхніми відповідними конституційними процедурами.

2. Ратифікаційні  грамоти,  документи   про   прийняття   або
затвердження здаються на зберігання Генеральному директору ЮНЕСКО.

Стаття 33

Приєднання

1. Ця Конвенція відкрита для приєднання всіх держав,  що не є
членами ЮНЕСКО,  яким Генеральна конференція Організації  пропонує
приєднатися до цієї Конвенції.

2. Ця  Конвенція відкрита також для приєднання територій,  що
мають повне  внутрішнє  самоврядування,  які  визнаються  як  такі
Організацією Об'єднаних Націй,  але не досягли повної незалежності
відповідно до резолюції 1514 (XV) Генеральної Асамблеї Організації
Об'єднаних Націй  ( 995_280 ) та які мають компетенцію в питаннях,
що  регулюються  цією  Конвенцією,  зокрема  компетенцію  стосовно
укладання договорів з таких питань.

3. Документ    про    приєднання   здається   на   зберігання
Генеральному директору ЮНЕСКО.

Стаття 34

Набрання чинності

Ця Конвенція набирає чинності через три місяці з дня здачі на
зберігання  тридцятої  ратифікаційної  грамоти  або  документа про
прийняття,  затвердження чи приєднання,  але лише для тих  держав,
які  здали  на зберігання свої ратифікаційні грамоти або документи
про прийняття,  затвердження чи приєднання в зазначений  день  або
раніше.  Для  будь-якої  іншої  держави-учасниці Конвенція набирає
чинності  через  три  місяці  після   здачі   на   зберігання   її
ратифікаційної грамоти  або документа про прийняття,  затвердження
чи приєднання.

Стаття 35

Федеративні або неунітарні конституційні системи

Стосовно держав-учасниць,   які   мають   федеративний    або
неунітарний конституційний устрій, застосовуються такі положення:

a) у тому,  що стосується положень цієї Конвенції,  виконання
яких  належить   до   юрисдикції   федеральної   або   центральної
законодавчої  влади,  зобов'язання  федерального  або центрального
уряду будуть тими самими,  що й зобов'язання держав-учасниць,  які
не є федеративними державами;

b) у   тому,   що   стосується   положень   цієї   Конвенції,
застосування яких належить до юрисдикції окремих штатів, областей,
провінцій  або  кантонів,  які  входять  до складу федерації і які
відповідно до існуючої в ній конституційної системи не зобов'язані
вживати законодавчих заходів,  федеральний уряд доводить зазначені
положення до відома компетентних органів влади  штатів,  областей,
провінцій або кантонів з рекомендацією стосовно прийняття їх.

Стаття 36

Денонсація

1. Кожна держава-учасниця може денонсувати цю Конвенцію.

2. Про денонсацію повідомляють письмовим актом, який здається
на зберігання Генеральному директору ЮНЕСКО.

3. Денонсація набирає чинності через дванадцять місяців після
отримання  акта  про  денонсацію.  Вона  жодним  чином  не  змінює
фінансових зобов'язань, прийнятих державою-учасницею, яка денонсує
Конвенцію, до дати набрання чинності виходу з неї.

Стаття 37

Функції депозитарію

Генеральний директор  ЮНЕСКО  як  депозитарій  цієї Конвенції
інформує держави - члени Організації,  держави,  що не  є  членами
Організації, зазначені в статті 33, а також Організацію Об'єднаних
Націй  про  здачу  на  зберігання  всіх   ратифікаційних   грамот,
документів про прийняття, затвердження чи приєднання, передбачених
у статтях 32 і 33,  а також про  акти  денонсації,  передбачені  в
статті 36.

Стаття 38

Зміни

1. Держава-учасниця     може    за    допомогою    письмового
повідомлення,   надісланого   Генеральному    директору    ЮНЕСКО,
запропонувати   зміни  до  цієї  Конвенції.  Генеральний  директор
розсилає таке повідомлення всім державам-учасницям.  Якщо протягом
шести  місяців з дати розсилання зазначеного повідомлення не менше
половини  держав-учасниць  дадуть  позитивні   відповіді   на   цю
пропозицію,   Генеральний  директор  подає  його  наступній  сесії
Генеральної асамблеї для розгляду та можливого прийняття.

2. Зміни  приймаються  більшістю  у  дві  третини   присутніх
держав-учасниць, що беруть участь у голосуванні.

3. Зміни до цієї Конвенції після їхнього прийняття підлягають
ратифікації, затвердженню чи приєднанню державами-учасницями.

4. Зміни набирають чинності, але лише стосовно держав, які їх
ратифікували,  прийняли,  затвердили або приєдналися до них, через
три місяці з дня здачі  на  зберігання  документів,  зазначених  у
пункті  3    цієї  статті,  двома   третинами  держав-учасниць.  У
подальшому для кожної держави-учасниці, яка   ратифікує,   прийме,
затвердить  зміну або приєднається до неї,  зміна набирає чинності
через три місяці з дня здачі на зберігання  державою-учасницею  її
ратифікаційної  грамоти або документа про прийняття,  затвердження
чи приєднання.

5. Процедура,  установлена в пунктах 3 й 4, не застосовується
до  змін  до статті 5 стосовно кількості держав - членів Комітету.
Такі зміни набирають чинності з моменту їхнього прийняття.

6. Держава,  яка стає учасником цієї Конвенції після набрання
чинності змінами відповідно до пункту 4 цієї статті,  якщо вона не
заявляє про інший намір, уважається:

a) учасницею цієї Конвенції  зі  змінами,  унесеними  до  неї
таким чином;

b) учасницею  цієї  Конвенції  без  змін  стосовно  будь-якої
держави-учасниці, не зобов'язаної змінами.

Стаття 39

Тексти, що мають однакову силу

Цю Конвенцію  складено  англійською,  арабською,  іспанською,
китайською,  російською  та французькою мовами,  причому всі шість
текстів мають однакову силу.

Стаття 40

Реєстрація

Відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй
( 995_010  )  ця Конвенція реєструється в Секретаріаті Організації
Об'єднаних Націй на прохання Генерального директора ЮНЕСКО.

Конвенция
об охране нематериального культурного наследия

(Париж, 17 октября 2003 года)

Генеральная конференция  Организации  Объединенных  Наций  по
вопросам образования,  науки и культуры,  именуемая  ниже  ЮНЕСКО,
собравшаяся  в Париже с 29 сентября по 17 октября 2003 г.  на свою
тридцать вторую сессию;

ссылаясь на существующие международно-правовые акты о  правах
человека,  в  частности  на Всеобщую декларацию прав человека 1948
г. ( 995_015 ),  Международный пакт об экономических, социальных и
культурных правах  1966  г.  (  995_042  )  и Международный пакт о
гражданских и политических правах 1966 г. ( 995_043 );

принимая во   внимание   важное   значение    нематериального
культурного  наследия  в  качестве фактора обеспечения культурного
разнообразия и гарантии устойчивого развития, что подчеркивается в
Рекомендации ЮНЕСКО о сохранении фольклора 1989 г. ( 995_295 ), во
Всеобщей декларации ЮНЕСКО о культурном разнообразии 2001 г.  и  в
Стамбульской  декларации  2002 г.,  принятой на Третьей встрече за
круглым столом министров культуры;

учитывая тесную   взаимозависимость   между    нематериальным
культурным   наследием   и  материальным  культурным  и  природным
наследием;

признавая, что    процессы    глобализации    и    социальных
преобразований,  создавая  условия для возобновления диалога между
сообществами,  вместе с тем являются,  как и явление нетерпимости,
источниками    серьезной   угрозы   деградации,   исчезновения   и
разрушения,  которая   нависла   над   нематериальным   культурным
наследием,  в  частности  в результате нехватки средств для охраны
такого наследия;

сознавая всеобщее      стремление      обеспечить      охрану
нематериального культурного наследия человечества и испытываемую в
связи с этим общую озабоченность;

признавая, что сообщества,  в частности коренные  сообщества,
группы и, в некоторых случаях, отдельные лица играют важную роль в
создании,  охране,  сохранении   и   воссоздании   нематериального
культурного наследия, обогащая тем самым культурное разнообразие и
способствуя творчеству человека;

отмечая большое значение деятельности  ЮНЕСКО  по  разработке
нормативных актов,  направленных на защиту культурного наследия, в
частности Конвенции об охране всемирного культурного и  природного
наследия 1972 г. ( 995_089 );

отмечая далее,  что  в настоящее время не существует никакого
имеющего  обязательную  силу   многостороннего   правового   акта,
касающегося охраны нематериального культурного наследия;

считая, что     действующие     международные     соглашения,
рекомендации  и  резолюции  о  культурном  и  природном   наследии
необходимо  обогатить  и  эффективно дополнить новыми положениями,
касающимися нематериального культурного наследия;

учитывая необходимость более  глубокого  осознания,  особенно
среди  молодых  поколений,  важности  нематериального  культурного
наследия и его охраны;

считая, что   в   духе    сотрудничества    и    взаимопомощи
международное   сообщество   вместе   с  государствами-участниками
настоящей Конвенции должно содействовать охране такого наследия;

напоминая о программах ЮНЕСКО по нематериальному  культурному
наследию,   в   частности   провозглашении   шедевров   устного  и
нематериального наследия человечества;

принимая во    внимание   неоценимую   роль   нематериального
культурного   наследия   в   качестве   фактора,   способствующего
сближению, обменам и взаимопониманию между людьми,

принимает семнадцатого октября 2003 года настоящую Конвенцию.

I. ОБЩИЕ ПОЛОЖЕНИЯ

Статья 1

Цели Конвенции

Целями настоящей Конвенции являются:

a) охрана нематериального культурного наследия;

b) уважение      нематериального     культурного     наследия
соответствующих сообществ, групп и отдельных лиц;

c) привлечение   внимания   на   местном,   национальном    и
международном   уровнях  к  важности  нематериального  культурного
наследия и его взаимного признания;

d) международное сотрудничество и помощь.

Статья 2

Определения

Для целей настоящей Конвенции:

1. "Нематериальное  культурное  наследие"  означает   обычаи,
формы  представления  и  выражения,  знания  и  навыки,  - а также
связанные с ними инструменты,  предметы,  артефакты  и  культурные
пространства,  - признанные сообществами,  группами и, в некоторых
случаях,  отдельными  лицами  в  качестве  части  их   культурного
наследия.  Такое нематериальное культурное наследие,  передаваемое
от поколения к поколению,  постоянно воссоздается  сообществами  и
группами в зависимости от окружающей их среды, их взаимодействия с
природой и их истории и формирует у  них  чувство  самобытности  и
преемственности,   содействуя   тем   самым  уважению  культурного
разнообразия и творчеству человека.  Для целей настоящей Конвенции
принимается   во  внимание  только  то  нематериальное  культурное
наследие,      которое      согласуется      с       существующими
международно-правовыми  актами  по  правам человека и требованиями
взаимного  уважения  между  сообществами,  группами  и  отдельными
лицами, а также устойчивого развития.

2. "Нематериальное культурное наследие", как оно определено в
пункте 1 выше, проявляется, в частности, в следующих областях:

a) устные традиции и формы выражения, включая язык в качестве
носителя нематериального культурного наследия;

b) исполнительские искусства;

c) обычаи, обряды, празднества;

d) знания и обычаи, относящиеся к природе и вселенной;

e) знания и навыки, связанные с традиционными ремеслами.

3. "Охрана"   означает   принятие  мер  с  целью  обеспечения
жизнеспособности нематериального культурного наследия, включая его
идентификацию, документирование, исследование, сохранение, защиту,
популяризацию, повышение его роли, его передачу, главным образом с
помощью   формального   и   неформального   образования,  а  также
возрождение различных аспектов такого наследия.

4. "Государства-участники"  означают   государства,   которые
связаны  настоящей  Конвенцией  и  в  отношении  которых Конвенция
вступила в силу.

5. Настоящая  Конвенция  применяется   mutatis   mutandis   к
территориям,   указанным   в  статье  33,  которые  становятся  ее
участниками  на  условиях,  определяемых  этой  статьей.  В   этом
отношении выражение "государства-участники" относится также к этим
территориям.

Статья 3

Связь с другими международно-правовыми актами

Ничто в настоящей Конвенции не может быть истолковано как:

a) изменяющее   статус   или   уменьшающее   уровень   охраны
ценностей, которые признаны всемирным наследием в рамках Конвенции
об охране культурного и природного наследия 1972 г.  ( 995_089 ) и
с  которыми  непосредственно   связан   тот   или   иной   элемент
нематериального культурного наследия; или

b) затрагивающее права и обязательства государств-участников,
вытекающие  из  любых  международно-правовых актов,  относящихся к
правам  на  интеллектуальную  собственность  или  к  использованию
биологических  и  экологических ресурсов,  участниками которых они
являются.

II. ОРГАНЫ КОНВЕНЦИИ

Статья 4

Генеральная Ассамблея государств-участников

1. Настоящим      учреждается      Генеральная      Ассамблея
государств-участников,  именуемая  ниже  "Генеральная  Ассамблея".
Генеральная Ассамблея  является  полновластным  органом  настоящей
Конвенции.

2. Генеральная  Ассамблея собирается на очередные сессии один
раз в два года.  Она может собираться на внеочередные сессии, если
принимает  такое  решение,  или  по  просьбе Межправительственного
комитета по охране нематериального культурного  наследия,  или  по
просьбе не менее одной трети государств-участников.

3. Генеральная Ассамблея принимает свои Правила процедуры.

Статья 5

Межправительственный комитет по охране
нематериального культурного наследия

1. Настоящим  при  ЮНЕСКО  учреждается   Межправительственный
комитет по охране нематериального культурного наследия,  именуемый
ниже   "Комитет".   Комитет   состоит   из    представителей    18
государств-участников,     избранных    государствами-участниками,
собравшимися на Генеральную Ассамблею,  после вступления настоящей
Конвенции в силу в соответствии со статьей 34.

2. Число  государств-членов этого Комитета будет увеличено до
24, когда число государств-участников Конвенции достигнет 50.

Статья 6

Выборы и срок полномочий государств-членов Комитета

1. Выборы   государств-членов   Комитета   осуществляются   в
соответствии    с    принципами    справедливого   географического
распределения и справедливой ротации.

2. Государства-члены Комитета избираются  на  срок  в  четыре
года   государствами-участниками    Конвенции,   собравшимися   на
Генеральную Ассамблею.

3. Однако   срок   полномочий   половины    государств-членов
Комитета,  избранных  в ходе первых выборов,  составляет два года.
Эти государства определяются по жребию в ходе первых выборов.

4. Каждые два года Генеральная Ассамблея обновляет наполовину
состав государств-членов Комитета.

5. Она также избирает такое число государств-членов Комитета,
которое необходимо для заполнения вакантных мест.

6. Государство-член Комитета не может  быть  избрано  на  два
срока полномочий подряд.

7. Государства-члены  Комитета  подбирают  в  качестве  своих
представителей лиц,  обладающих компетенцией в различных  областях
нематериального культурного наследия.

Статья 7

Функции Комитета

Без ущерба  другим его обязанностям,  установленным настоящей
Конвенцией, функции Комитета заключаются в следующем:

a) содействие  достижению  целей   Конвенции,   поощрение   и
обеспечение мониторинга ее выполнения;

b) предоставление    консультаций    относительно   передовой
практики   и   подготовка   рекомендаций   о   мерах   по   охране
нематериального культурного наследия;

c) подготовка  и  представление  на  утверждение  Генеральной
Ассамблеи проекта плана использования средств Фонда в соответствии
со статьей 25;

d) изыскание  путей  увеличения  ресурсов  Фонда и принятие с
этой целью необходимых мер в соответствии со статьей 25;

e) подготовка  и  представление  на  утверждение  Генеральной
Ассамблеи оперативного руководства по выполнению Конвенции;

f) рассмотрение   в   соответствии  со  статьей  29  докладов
государств-участников   и   их   резюмирование   для   Генеральной
Ассамблеи;

g) рассмотрение             заявок,            представляемых
государствами-участниками,  и принятие решений  в  соответствии  с
разработанными  Комитетом  и  утвержденными Генеральной Ассамблеей
объективными критериями, касающимися:

i) включения в списки и отбора предложений,  упомянутых  в
статьях 16, 17 и 18;

ii) предоставления  международной помощи в соответствии со
статьей 22.

Статья 8

Методы работы Комитета

1. Комитет подотчетен Генеральной Ассамблее.  Он представляет
ей доклады о всей своей деятельности и принимаемых им решениях.

2. Комитет  принимает  свои  Правила  процедуры большинством,
составляющим две трети его членов.

3. Комитет может создавать на  временной  основе  специальные
консультативные   органы,   которые  он  сочтет  необходимыми  для
выполнения стоящей перед ним задачи.

4. Комитет  может  приглашать   на   свои   заседания   любые
государственные  или  частные  органы,  а также любых частных лиц,
обладающих   признанной   компетенцией   в   различных    областях
нематериального  культурного  наследия,  с целью проведения с ними
консультаций по конкретным вопросам.

Статья 9

Аккредитация консультативных организаций

1. Комитет  вносит  на  рассмотрение  Генеральной   ассамблеи
предложения   об   аккредитации  неправительственных  организаций,
обладающих  признанной  компетенцией  в  области   нематериального
культурного  наследия.  По  отношению  к  Комитету эти организации
выполняют консультативные функции.

2. Комитет вносит также на рассмотрение Генеральной ассамблеи
предложения о критериях и условиях указанной аккредитации.

Статья 10

Секретариат

1. Секретариат ЮНЕСКО оказывает помощь Комитету.

2. Секретариат  подготавливает  документацию  для Генеральной
ассамблеи и Комитета,  а также проекты повестки дня их заседаний и
обеспечивает выполнение принимаемых ими решений.

III. ОХРАНА НЕМАТЕРИАЛЬНОГО КУЛЬТУРНОГО НАСЛЕДИЯ
НА НАЦИОНАЛЬНОМ УРОВНЕ

Статья 11

Роль государств-участников

Каждому государству-участнику надлежит:

a) принимать  необходимые   меры   для   обеспечения   охраны
нематериального    культурного   наследия,   имеющегося   на   его
территории;

b) в рамках мер по охране,  указанных в пункте  3  статьи  2,
идентифицировать  и  определять различные элементы нематериального
культурного наследия,  имеющегося на его территории,  при  участии
сообществ,    групп    и    соответствующих    неправительственных
организаций.

Статья 12

Перечни

1. Для  обеспечения  идентификации  с  целью  охраны   каждое
государство-участник с учетом сложившейся ситуации составляет один
или  несколько  перечней  нематериального  культурного   наследия,
имеющегося  на его территории.  Такие перечни подлежат регулярному
обновлению.

2. Представляя на периодической основе свой доклад  Комитету,
согласно   статье   29,   каждое   государство-участник   сообщает
соответствующую информацию по этим перечням.

Статья 13

Другие меры по охране

Для обеспечения   охраны,   развития   и    повышения    роли
нематериального    культурного   наследия,   имеющегося   на   его
территории, каждое государство-участник прилагает усилия с целью:

a) принятия общей политики,  направленной на  повышение  роли
нематериального культурного наследия в обществе и включение охраны
этого наследия в программы планирования;

b) определения   или   создания   одного    или    нескольких
компетентных   органов   по   охране  нематериального  культурного
наследия, имеющегося на его территории;

c) содействия  научным,  техническим   и   искусствоведческим
исследованиям,   а   также   разработке   научно-исследовательских
методологий с целью эффективной охраны нематериального культурного
наследия,   в   частности  нематериального  культурного  наследия,
находящегося в опасности;

d) принятия   соответствующих    юридических,    технических,
административных и финансовых мер, направленных на:

i) содействие   созданию   или  укреплению  учреждений  по
подготовке кадров в области управления  нематериальным  культурным
наследием,   а  также  передаче  этого  наследия  через  форумы  и
пространства, предназначенные для его представления и выражения;

ii) обеспечение  доступа  к  нематериальному   культурному
наследию  при  соблюдении принятой практики,  определяющей порядок
доступа к тем или иным аспектам такого наследия;

iii) создание учреждений,  занимающихся  документацией  по
нематериальному культурному наследию, и облегчение доступа к ним.

Статья 14

Образование, повышение осведомленности
общественности и укрепление потенциала

Каждое государство-участник,  используя все имеющиеся  в  его
распоряжении средства, прилагает усилия, направленные на:

a) обеспечение   признания,   уважения   и   повышения   роли
нематериального  культурного  наследия  в  обществе,  в  частности
посредством:

i) программ     в     области    образования,    повышения
осведомленности  и  информирования  общественности,  в   частности
молодежи;

ii) конкретных программ в области образования и подготовки
кадров, предназначенных для соответствующих сообществ и групп;

iii) мероприятий по укреплению потенциала в области охраны
нематериального культурного наследия,  связанных,  в частности,  с
вопросами управления и научных исследований;

iv) неформальных способов передачи знаний;

b) информирование общественности  об  опасностях,  угрожающих
такому   наследию,  а  также  о  мероприятиях,  осуществляемых  во
исполнение настоящей Конвенции;

c) содействие  образованию  по  вопросам   охраны   природных
пространств и памятных мест,  существование которых необходимо для
выражения нематериального культурного наследия.

Статья 15

Участие сообществ, групп и отдельных лиц

В рамках  своей  деятельности   по   охране   нематериального
культурного   наследия   каждое   государство-участник   стремится
обеспечить по возможности самое широкое участие  сообществ,  групп
и,  в соответствующих случаях,  отдельных лиц,  которые занимаются
созданием,  сохранением  и  передачей  такого  наследия,  а  также
активно привлекать их к управлению таким наследием.

IV. ОХРАНА НЕМАТЕРИАЛЬНОГО КУЛЬТУРНОГО
НАСЛЕДИЯ НА МЕЖДУНАРОДНОМ УРОВНЕ

Статья 16

Репрезентативный список нематериального
культурного наследия человечества

1. Для   обеспечения   большей   наглядности  нематериального
культурного наследия, содействия углублению осознания его значения
и  поощрения  диалога  на основе уважения культурного разнообразия
Комитет,  по  предложению  соответствующих  государств-участников,
составляет,   обновляет   и   публикует   Репрезентативный  список
нематериального культурного наследия человечества.

2. Комитет  разрабатывает  и  представляет   на   утверждение
Генеральной   ассамблеи   критерии   составления,   обновления   и
публикации указанного Репрезентативного списка.

Статья 17

Список нематериального культурного наследия,
нуждающегося в срочной охране

1. С   целью  принятия  соответствующих  мер  охраны  Комитет
составляет,   обновляет   и   публикует   Список   нематериального
культурного  наследия,  нуждающегося в срочной охране,  и включает
такое  наследие  в  этот  Список   по   просьбе   соответствующего
государства-участника.

2. Комитет   разрабатывает   и  представляет  на  утверждение
Генеральной   Ассамблеи   критерии   составления,   обновления   и
публикации указанного Списка.

3. В  случаях чрезвычайной срочности,  - объективные критерии
которых утверждаются Генеральной Ассамблеей на основе  предложения
Комитета,   -   он   может   в   консультации  с  заинтересованным
государством-участником включить элемент соответствующего наследия
в Список, упомянутый в пункте 1.

Статья 18

Программы, проекты и мероприятия по охране
нематериального культурного наследия

1. На        основе        предложений,        представляемых
государствами-участниками,   и  в  соответствии  с  разработанными
Комитетом  критериями,   утвержденными   Генеральной   ассамблеей,
Комитет  проводит  периодический отбор и содействует осуществлению
национальных,  субрегиональных или региональных программ, проектов
и   мероприятий  по  охране  наследия,  которые,  по  его  мнению,
наилучшим образом отражают принципы и цели настоящей Конвенции,  с
учетом особых потребностей развивающихся стран.

2. С  этой  целью  он  получает,  рассматривает  и утверждает
заявки  на   оказание   международной   помощи,   сформулированные
государствами-участниками для подготовки таких предложений.

3. Комитет  сопровождает  осуществление  указанных  программ,
проектов  и  мероприятий  распространением  передовой  практики  в
формах, которые будут им определены.

V. МЕЖДУНАРОДНОЕ СОТРУДНИЧЕСТВО И ПОМОЩЬ

Статья 19

Сотрудничество

1. Для целей настоящей Конвенции международное сотрудничество
включает,  в частности,  обмен информацией  и  опытом,  совместные
инициативы,   а   также   создание   механизма   оказания   помощи
государствам-участникам  в  их  усилиях,  направленных  на  охрану
нематериального культурного наследия.

2. Без ущерба для положений их национального законодательства
и норм обычного права и практики  государства-участники  признают,
что охрана нематериального культурного наследия представляет общий
интерес для человечества, и с этой целью обязуются сотрудничать на
двустороннем,   субрегиональном,   региональном   и  международном
уровнях.

Статья 20

Цели международной помощи

Международная помощь может предоставляться в следующих целях:

a) охрана  наследия,  включенного  в  Список  нематериального
культурного наследия, нуждающегося в срочной охране;

b) подготовка перечней в смысле статей 11 и 12;

c) поддержка программ, проектов и мероприятий, осуществляемых
на национальном,  субрегиональном и региональном уровнях,  которые
направлены на охрану нематериального культурного наследия;

d) любой   другой   цели,   которую   Комитет   может  счесть
необходимой.

Статья 21

Формы международной помощи

Помощь, предоставляемая   Комитетом    государству-участнику,
регламентируется оперативным руководством,  упомянутым в статье 7,
а  также  соглашением,  предусмотренным  в  статье  24,  и   может
принимать следующие формы:

a) исследования, касающиеся различных аспектов охраны;

b) предоставление услуг экспертов и носителей нематериального
культурного наследия;

c) подготовка любого необходимого персонала;

d) разработка нормативных и других мер;

e) создание и обеспечение функционирования инфраструктур;

f) предоставление оборудования и ноу-хау;

g) другие формы финансовой и технической помощи,  включая,  в
определенных случаях,  предоставление займов под низкие проценты и
пожертвований.

Статья 22

Условия предоставления международной помощи

1. Комитет устанавливает  процедуру  рассмотрения  заявок  на
международную  помощь  и  уточняет такие аспекты указанных заявок,
как  предусматриваемые  меры,  необходимые   действия   и   оценка
связанных с ними расходов.

2. В    срочных    случаях   заявка   на   получение   помощи
рассматривается Комитетом на приоритетной основе.

3. С  целью   принятия   решения   Комитет   проводит   такие
исследования и консультации, которые он считает необходимыми.

Статья 23

Заявки на международную помощь

1. Каждое  государство-участник  может  представить  Комитету
заявку  на  международную   помощь   по   охране   нематериального
культурного наследия, имеющегося на его территории.

2. Такая заявка может быть также представлена совместно двумя
или более государствами-участниками.

3. В заявку включается информация, предусмотренная в пункте 1
статьи 22, и необходимая документация.

Статья 24

Роль государств-участников, являющихся бенефициарами

1. В   соответствии   с   положениями   настоящей   Конвенции
предоставляемая  международная  помощь  регулируется   соглашением
между    государством-участником,   являющимся   бенефициаром,   и
Комитетом.

2. Как  общее   правило,   государство-участник,   являющееся
бенефициаром,  в  зависимости  от  имеющихся  в  его  распоряжении
средств, участвует в покрытии расходов, связанных с мерами охраны,
на которые предоставляется международная помощь.

3. Государство-участник,       являющееся       бенефициаром,
представляет Комитету доклад об использовании помощи,  оказываемой
в целях охраны нематериального культурного наследия.

VI. ФОНД НЕМАТЕРИАЛЬНОГО КУЛЬТУРНОГО НАСЛЕДИЯ

Статья 25

Характер и ресурсы Фонда

1. Настоящим  учреждается  "Фонд  нематериального культурного
наследия", именуемый ниже "Фонд".

2. Этот Фонд в соответствии с Положением  о  финансах  ЮНЕСКО
является целевым фондом.

3. Средства Фонда состоят из:

a) взносов государств-участников;

b) средств,   ассигнованных   для   этой   цели   Генеральной
конференцией ЮНЕСКО;

c) взносов,  пожертвований или завещанного имущества, которые
могут быть предоставлены:

i) другими государствами;

ii) организациями   и   программами   системы  Организации
Объединенных Наций,  в частности Программой  развития  Организации
Объединенных Наций, и другими международными организациями;

iii) государственными  или частными органами или  частными
лицами;

d) любых процентных начислений на средства этого Фонда;

e) сумм сборов и поступлений от мероприятий, организованных в
пользу Фонда;

f) любых других средств,  предусмотренных Положением о Фонде,
разработанным Комитетом.

4. Комитет принимает  решения  об  использовании  средств  на
основе руководящих указаний Генеральной Ассамблеи.

5. Комитет  может  принимать взносы и помощь в других формах,
предназначенные  для  общих  или  конкретных  целей,  связанных  с
определенными проектами,  при условии,  что такие проекты одобрены
Комитетом.

6. Внесение взносов в Фонд не может  сопровождаться  никакими
политическими, экономическими или иными условиями, не совместимыми
с целями, преследуемыми настоящей Конвенцией.

Статья 26

Взносы государств-участников в Фонд

1. Без ущерба для любого дополнительного добровольного взноса
государства-участники настоящей Конвенции обязуются вносить в Фонд
по крайней мере раз в два года взносы,  сумма которых, исчисляемая
по  единой  процентной  ставке,  применяемой  для всех государств,
определяется Генеральной ассамблеей. Решение Генеральной ассамблеи
по   этому   вопросу  принимается  большинством  присутствующих  и
участвующих   в   голосовании   государств-участников,  которые не
сделали  заявления,  предусмотренного в пункте 2 настоящей статьи.
Ни  в   коем   случае  указанный  взнос  государства-участника  не
превышает 1% его взноса в обычный бюджет ЮНЕСКО.

2. Однако  любое  государство,  упомянутое  в статье 32 или в
статье 33 настоящей Конвенции,  может в момент сдачи  на  хранение
своей   ратификационной   грамоты   или   документа   о  принятии,
утверждении или присоединении сделать заявление,  что оно не будет
связано положениями пункта 1 настоящей статьи.

3. Государство-участник    настоящей   Конвенции,   сделавшее
заявление,  предусмотренное в пункте 2 настоящей статьи, прилагает
усилия  к  тому,  чтобы отозвать свое заявление,  уведомив об этом
Генерального директора ЮНЕСКО.  Однако отзыв заявления вступает  в
силу  в  отношении  взноса,  причитающегося  с  этого государства,
только с даты открытия следующей сессии Генеральной Ассамблеи.

4. Чтобы   Комитет   мог    эффективно    планировать    свою
деятельность,  взносы государств-участников  настоящей  Конвенции,
сделавших заявления,  предусмотренные в пункте 2 настоящей статьи,
должны  вноситься на регулярной основе,  по крайней мере раз в два
года,  и должны  по  возможности  приближаться  к  сумме  взносов,
которые они должны были бы вносить в том случае,  если бы они были
связаны положениями пункта 2 настоящей статьи.

5. Любое государство-участник  настоящей  Конвенции,  имеющее
задолженность  по  своим  обязательным или добровольным взносам за
текущий   год   и   календарный   год,   который   непосредственно
предшествует  ему,  не  может  быть  избрано членом Комитета;  это
положение не  применяется  к  первым  выборам.  Полномочия  такого
государства,  уже  являющегося членом Комитета,  истекают в момент
любых выборов, предусмотренных в статье 6 настоящей Конвенции.

Статья 27

Дополнительные добровольные взносы в Фонд

Государства-участники, желающие внести  добровольные  взносы,
являющиеся   дополнительными   по   отношению   к   тем,   которые
предусмотрены в статье 26,  информируют об этом Комитет как  можно
быстрее,  с тем,  чтобы он мог соответствующим образом планировать
свою деятельность.

Статья 28

Международные кампании по сбору средств

Государства-участники по мере возможности оказывают поддержку
международным  кампаниям по сбору средств для Фонда,  организуемым
под эгидой ЮНЕСКО.

VII. ДОКЛАДЫ

Статья 29

Доклады государств-участников

Государства-участники представляют  Комитету  в  форме  и   с
периодичностью, определяемыми Комитетом, доклады о законодательных
и регламентирующих положениях или других  мерах,  принятых  ими  в
целях выполнения настоящей Конвенции.

Статья 30

Доклады Комитета

1. Комитет  представляет  каждой сессии Генеральной ассамблеи
доклад,  подготавливаемый на основе его  деятельности  и  докладов
государств-участников, указанных в статье 29 выше.

2. Этот  доклад доводится до сведения Генеральной конференции
ЮНЕСКО.

VIII. ПЕРЕХОДНЫЕ ПОЛОЖЕНИЯ

Статья 31

Связь с провозглашением шедевров устного
и нематериального наследия человечества

1. Комитет включает в Репрезентативный список нематериального
культурного    наследия    человечества    шедевры    устного    и
нематериального    наследия   человечества,   провозглашенные   до
вступления в силу настоящей Конвенции.

2. Включение указанных  шедевров  в  Репрезентативный  список
нематериального  культурного  наследия человечества никоим образом
не предрешает критерии, устанавливаемые в соответствии с пунктом 2
статьи 16, применительно к последующим включениям.

3. После  вступления  настоящей  Конвенции  в  силу  не будет
проводиться никаких дальнейших провозглашений.

IX. ЗАКЛЮЧИТЕЛЬНЫЕ ПОЛОЖЕНИЯ

Статья 32

Ратификация, принятие и утверждение

1. Настоящая Конвенция  подлежит  ратификации,  принятию  или
утверждению    государствами-членами    ЮНЕСКО      в     порядке,
предусмотренном их соответствующими конституционными процедурами.

2. Ратификационные  грамоты,   документы   о   принятии   или
утверждении сдаются на хранение Генеральному директору ЮНЕСКО.

Статья 33

Присоединение

1. Настоящая   Конвенция   открыта   для  присоединения  всех
государств,  не являющихся  членами  ЮНЕСКО,  которым  Генеральная
конференция   Организации   предлагает   присоединиться   к   этой
Конвенции.

2. Настоящая  Конвенция  открыта  также   для   присоединения
территорий,  имеющих  полное  внутреннее  самоуправление,  которые
признаются как таковые  Организацией  Объединенных  Наций,  но  не
достигли  полной  независимости  в  соответствии с Резолюцией 1514
(XV)   Генеральной   Ассамблеи    Организации  Объединенных  Наций
( 995_280 ),  и обладающих компетенцией в  вопросах,  регулируемых
настоящей  Конвенцией,  в  том  числе  компетенцией  по заключению
договоров, относящихся к таким вопросам.

3. Документ  о присоединении сдается на хранение Генеральному
директору ЮНЕСКО.

Статья 34

Вступление в силу

Настоящая Конвенция вступает в силу через три месяца  со  дня
сдачи  на хранение тридцатой ратификационной грамоты или документа
о принятии, утверждении или присоединении, но лишь в отношении тех
государств, которые сдали на хранение свои ратификационные грамоты
или  документы  о  принятии,  утверждении  или   присоединении   в
указанный   день   или   ранее.   В   отношении   любого   другого
государства-участника Конвенция вступает в силу через  три  месяца
со дня сдачи на хранение его ратификационной грамоты или документа
о принятии, утверждении или присоединении.

Статья 35

Федеративные или неунитарные конституционные системы

Следующие положения  применяются  к  государствам-участникам,
имеющим федеративное или неунитарное конституционное устройство:

a) в   том   что   касается  положений  настоящей  Конвенции,
применение  которых  относится  к   юрисдикции   федеральной   или
центральной законодательной власти, обязательства федерального или
центрального правительства будут  теми  же,  что  и  обязательства
государств-участников, не являющихся федеративными государствами;

b) в   том   что   касается  положений  настоящей  Конвенции,
применение которых относится к  юрисдикции  отдельных  входящих  в
федерацию  штатов,  областей,  провинций  или кантонов,  которые в
соответствии с существующей в ней конституциональной  системой  не
обязаны  принимать законодательных мер,  федеральное правительство
доводит  указанные  положения  до  сведения  компетентных  властей
штатов,  областей,  провинций  или  кантонов  с рекомендацией о их
принятии.

Статья 36

Денонсация

1. Каждое  государство-участник может денонсировать настоящую
Конвенцию.

2. Денонсация   нотифицируется   письменным   актом,  который
сдается на хранение Генеральному директору ЮНЕСКО.

3. Денонсация вступает в силу через двенадцать месяцев  после
даты  получения акта о денонсации.  Она никоим образом не изменяет
финансовых обязательств,  которые должно  выполнять  денонсирующее
государство-участник   до   даты   вступления  в  силу  выхода  из
Конвенции.

Статья 37

Функции депозитария

Генеральный директор ЮНЕСКО,  выступая в качестве депозитария
настоящей  Конвенции,  информирует  государства-члены Организации,
государства, не являющиеся членами Организации, указанные в статье
33,  а  также  Организацию  Объединенных Наций о сдаче на хранение
всех ратификационных грамот,  документов о  принятии,  утверждении
или присоединении,  упомянутых в статьях 32 и 33, а также об актах
денонсации, указанных в статье 36.

Статья 38

Поправки

1. Государство-участник может  путем  письменного  сообщения,
направленного Генеральному директору ЮНЕСКО, предложить поправки к
настоящей  Конвенции.   Генеральный   директор   рассылает   такое
сообщение  всем  государствам-участникам.  Если  в  течение  шести
месяцев с даты рассылки указанного  сообщения  не  менее  половины
государств-участников    дадут   положительные   ответы   на   это
предложение,  Генеральный  директор  представляет  его   следующей
сессии   Генеральной   Ассамблеи  для  рассмотрения  и  возможного
принятия.

2. Поправки   принимаются   большинством    в    две    трети
присутствующих и участвующих в голосовании государств-участников.

3. Поправки  к настоящей Конвенции после их принятия подлежат
ратификации,    принятию,    утверждению     или     присоединению
государствами-участниками.

4. Поправки вступают в силу,  но лишь в отношении государств,
которые  ратифицировали,  приняли,  утвердили   эти   поправки   к
настоящей Конвенции или присоединились к ним,  через три месяца со
дня сдачи на хранение документов,  указанных в пункте 3  настоящей
статьи,  двумя  третями  государств-участников.  В последующем для
каждого  государства-участника,  которое   ратифицирует,   примет,
утвердит  поправку  или присоединится к поправке,  данная поправка
вступает в  силу  через  три  месяца  со  дня  сдачи  на  хранение
государством-участником  его  документа  о ратификации,  принятии,
утверждении или присоединении.

5. Процедура, установленная в пунктах 3 и 4, не применяется в
отношении поправок к статье 5,  касающейся числа государств-членов
Комитета. Такие поправки вступают в силу на момент их принятия.

6. Государство,  которое  становится   участником   настоящей
Конвенции  после  вступления  в  силу  поправок  в  соответствии с
пунктом 4 настоящей статьи,  если только оно не заявляет  об  ином
намерении, считается:

a) участником   настоящей   Конвенции   с   принятыми  к  ней
поправками;

b) участником настоящей Конвенции без принятых к ней поправок
в  отношении  любого  государства-участника,  не  связанного этими
поправками.

Статья 39

Аутентичность текстов

Настоящая Конвенция  составлена  на   английском,   арабском,
испанском,  китайском,  русском  и французском языках,  причем все
шесть текстов являются равно аутентичными.

Статья 40

Регистрация

В соответствии со статьей 102 Устава Организации Объединенных
Наций (   995_010   )   настоящая   Конвенция   регистрируется   в
Секретариате    Организации    Объединенных   Наций   по   просьбе
Генерального директора ЮНЕСКО.

Совершено в  Париже  _________  2003  года в двух аутентичных
экземплярах  за  подписью  Председателя  Генеральной  конференции,
собравшейся   на  свою  тридцать  вторую  сессию,  и  Генерального
директора ЮНЕСКО.  Оба экземпляра  сдаются  на  хранение  в  архив
ЮНЕСКО.  Заверенные копии,  являющиеся подлинниками,  направляются
всем  государствам,  указанным  в  статьях  32  и  33,   а   также
Организации Объединенных Наций.

Приведенный выше  текст является подлинным текстом Конвенции,
надлежащим образом принятой Генеральной конференцией ЮНЕСКО на  ее
тридцать  второй  сессии,  которая  состоялась  в  Париже  и  была
объявлена закрытой __ октября 2003 года.

В удостоверение чего настоящую Конвенцию подписали  _________
2003 года.

(Подписи)

Публікації документа

Відомості Верховної Ради України від 18.04.2008 — 2008 р., № 16, стор. 427, стаття 153Офіційний вісник України від 12.01.2009 — 2008 р., № 100, / № 24, 2008, ст. 721 /, стор. 582, стаття 3410, код акта 45299/2008