З 11 липня по 3 серпня 2019 року галереї «Мистецтво Слобожанщини» глядач мав змогу зануритись у цікавий та різноманітний світ фотографії, відвідавши виставку Обласної громадської організації «Харківський фотоклуб» «FOCUSники», яка була присвячена Дню фотографа. Експозиція виставки відкрила перед нами широкий спектр фотографічних жанрів, напрямків, стилів і поглядів, що представили автори.
Улюблений жанр Євгена Брезицького – стріт-фотографія, а фотографувати він полюбляє у подорожах. Стріт-фотографія – це не тільки документальне фіксування тих чи інших об’єктів та людей, що знаходяться у публічному просторі. Вона має безліч граней, одна із яких – художня. Саме цю грань ми можемо побачити на фотографіях Євгена, для яких характерні оригінальні композиційні і колірні співвідношення, гра ритму, виділення характерних особливостей тих чи інших міст і країн. А непомітні на перший погляд деталі, цікаві і нетипові ситуації, немов прориваються між рутиною, і дають можливість подивитися на звичні речі по іншому.
Фотографії Лідії Цапко ніби повертають нас у минуле. Це проявляється у їх стилістиці, що перекликається з кращими зразками класичного портрету. На фотографіях автора перед нами представ чистий і відвертий світ дитини. А м’яке світло і тони надали композиціям живописності та мрійлвого, романтичного настрою. Для робіт Лідії характерна висока технічність, але головна якість цього автора – вміння вловити і передати тонкі емоції, що роблять фотографії живими та природними.
Тетяна Бутвіна за допомогою портрету намагається не тільки показати зовнішність і характер зображуваних моделей, але і поглибитись в їх внутрішній світ, показати те, що можна не побачити одразу. Для цього автор використовує різноманітні фотохудожні прийоми (наприклад, експерименти зі світлом та постобробкою), які допомагають ще виразніше передати ідеї. Роботам Тетяни не властива прямолінійність і однозначність: вони водночас і експресивні і стримані, а моделі на фотографіях – відкриті, але овіяні аурою таємничості – все складається з різних, інколи протилежних складових, що демонструють багатогранність кожної людини.
Для Тетяни Юрченко в портреті дуже важливий психологічний аспект. Образи в роботах Тетяни не щось інше, привнесене ззовні, а природнє, властиве тій чи іншій людині. Для автора важливо знайти спільну мову з моделлю, розкрити людину, показати її індивідуальність, допомогти їй побачити прекрасне у собі, а також самій пережити ті емоції, які відчуває модель. В портретах Тетяни відчувається гарне почуття кольору, легкість та невимушеність.
Зоя Костіна в своїх роботах передала унікальну красу Каппадокії – регіону, який розташований в Туреччині, на сході Малої Азії. Цей регіон відомий своєю багатою історією та фантастичним ландшафтом. У Каппадокії можна побачити скелі різноманітніших форм, печери, в яких знаходились стародавні християнські монастирі, і навіть – цілі підземні міста. Завдяки роботам Зої, можна подумки перенестись до цієї дивовижної землі, відчувши її містичну, овіяну легендами, і водночас теплу та легку атмосферу.
Сергій Любецький також представив роботи зі своїх подорожей. На його фотографіях ми побачили різні, але по своєму неповторні куточки Європи – величну але затишну Венецію, усіяну безліччю каналів, і Норвегію з її дивовижними фйордами, що знаходяться в оточенні таємничих гір. За допомогою нетипових ракурсів та передачі характерних особливостей і деталей, автору вдалось перенести у фотографії відчуття, отримані в одних з найромантичніших місць у світі.
Оригінальними та доволі незвичайними були роботи Тетяни Золоторевої. Із стручків гороху вона створила справжніх персонажів, які не тільки схожі на людей, але і є дуже різними, та мають свій характер і пластику. Мініатюрні об’єкти на фотографіях постають у масштабних багатофігурних композиціях – своєрідних балетах та театральних виставах, урочистих і водночас забавних. Настрій робіт підсилюються цікавими абстрактними фонами. Для створення цих казкових фоторобіт використовувалась звичайна настільна лампа та стіл.
Катерина Погрібна розвиває себе в різних жанрах фотографії та постійно експериментує. Завдяки творчому погляду автора і різноманітним ефектам, звичайні об’єкти стають своєрідними метафорами. Представлені роботи зроблені на сприйнятті через асоціації, і тому в них можна знайти власний близький зміст.
В роботах Вікторії Колєснікової різноманітні рослини перетворюються на фантастичні абстрактні композиції. В них відчувається експресивність, динамізм і буйство кольору. Кожна з композиції має свій настрій та емоційне наповнення.
Макрофотографія Олександра Маляренко розкриває перед нами маленький, прихований світ, що живе по своїм правилам і звичаям. Збільшені комахи виглядають, ніби казкові персонажі. Вони дивують своїми унікальними рисами, і здається, що кожен персонаж на фото має свій характер. А рослини приковують увагу своєю естетичною довершеністю. Автор не тільки фотографує мініатюрну флору і фауну, але фіксує цікаві сценки з їх життя, які потім доповнює оригінальними змістами.
У фотографіях Ірини Мовчан підіймається дуже актуальне для сьогодення питання співіснування людини і природи. На роботах зображені безкрайні гірські простори, на фоні яких люди здаються маленькими мурахами. Автору вдалося передати відчуття величності і стихійності природи, з якою людина часто вступає в конфлікт, забувши, що і сама є її частиною.
Одна з головних тем у творчості Віктора Довбиша – це зображення людей у природньому для них середовищі. Наприклад, Віктора зацікавило життя Харківського художнього училища, яке не є зовсім типовим. Талановиті та неординарні діти та їх досвідчені майстри-викладачі, одухотворені і зацікавлені обличчя, постійне знаходження в оточенні мистецтва, все це не залишило байдужим фотографа, який вдало передав атмосферу цього наповненого творчістю місця. В побутових на перший погляд фотографіях Віктора Довбиша можна побачити прекрасне через простоту, побачити справжню щирість, неприкриту образами і масками, що проявляється, коли людина повністю віддається своєму улюбленому ділу.
Ірина Деркач займається дуже цікавим, і нажаль малопредставленим у нас жанром фотографії – театральною фотографією. Це непростий жанр, тому що фотографу постійно приходиться пристосовуватися до особливостей освітлення тих чи інших вистав, до зміни динаміки мізансцен, та знімати в умовах обмеженого простору. Але Ірині вдається справлятися з усіма труднощами і створювати якісні роботи, цікаві своїми композиційними, колірними та змістовими рішеннями, і головне – вдалими емоційно насиченими моментами, що допомагають передати всю глибину спектаклю.
Харківський фотоклуб – це певна атмосфера, яка об'єднує, не дивлячись на різницю підходів і світогляду кожного з учасників, об'єднує любов’ю до фотографії і мистецтва, любов’ю до творчого пошуку і вдосконалення, любов’ю до життя у всій його різноманітності. Бути фотографом – це мати особливе бачення, коли звичне середовище сприймається з іншої сторони, коли людина відкриваючи світ навколо, відкриває і себе. А фотографічні фокуси парадоксальним чином можуть достовірно відобразити нашу реальність, зберігши, продовживши чи створивши ті наповнені моменти, які хочеться бачити і відчувати.
Олександр Афанасьєв
