Харьковский областной организационно-методический центр культуры и искусства

portal info

КРОКОВЕЄ КОЛО для дітей та молоді 2019 р.

 

Основні культурно-мистецькі заходи КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури та мистецтва» на  2019 рік

ТРАДИЦІЙНА КУЛЬТУРА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ: ЗБЕРЕЖЕННЯ АВТЕНТИЧНОСТІ ТА РОЗВИТОК КРЕАТИВНИХ ІНДУСТРІЙ

Традиційна культура європейських країн

Нове у віртуальній галереї

Новая фотогалерея Центра

 

Календар подій

Березень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
25 26 27 28 1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31

Всі матеріали на даному сайті призначені виключно для ознайомлення без цілей комерційного використання.
Розробка та супровід сайту: AnisLogo
Передрук публікацій дозволяється тільки при розміщенні прямого посилання на сайт https://www.cultura.kh.ua

Українська моваРусский языкEnglish (UK)
A+ R A-
Рейтинг статті:
( 9 шт. )

Народний календар: Різдво Христове

e-mail Друк

КолядкиРічне коло народного календаря розпочинає цикл Різдвяних свят, що включає не лише саме Різдво, а й час підготовки до нього. Вважалося, що з дня святого Спиридона (25 грудня) сонце повертає на літо, а зима – на мороз. Віднині селяни починали різати птицю та колоти кабанчиків, а потому готувати домашні ковбаси й інші смаколики, щоби святковий стіл був щедрим.

На шосте січня, переддень Різдва, припадав, певно, найважливіший вечір у році – Святвечір. По суті, він визначав, яким буде весь наступний рік, тому господарі особливо пильнували, аби все було до ладу, як годиться. Господиня готувала багату, але пісну вечерю з 12-ти страв, особливе місце серед яких, як відомо, займали кутя та узвар. В селі Лиман Зміївського району улюбленою їжею була також кваша: для неї запарювали житнє борошно, яке протягом доби вигравало на теплій печі. До нього додавали терте пшоно, сухі груші, вишні і варили отриману суміш. Готова страва має червоний колір і на смак та запах нагадує вино.

На Харківщині згадують, що під час свят не можна було курити. У хаті засвічували свічки й лампадки, а в селах Рябухиному та Каравані Нововодолазького району збереглася пам'ять про традиційну різдвяну хатню прикрасу – теремки. Їх виготовляли із житньої соломи, нанизуючи стеблини на нитку, «робили великого куба, а потім по кутах додавали ще менші», і підв'язували до сволока.

Діти носили святкову вечерю (кутю та узвар) дідам, хрещеним і самотнім односельцям, а повернувшись додому з гостинцями, раз за разом припадали до вікна: чи не зійшла, бува, «звізда»? Аж поки на небі не з'явиться перша зірка, цього дня не можна було нічого їсти. На Куп'янщині дівчата постували особливо завзято, «щоб женихи були хороші».

Як наготують страв і впораються зі скотиною, «накривали на святу вечерю»: батько (у деяких селах мати або дід) «сіно клав на покуття або на стіл перед образами, не на голе», - згадують в богодухівських селах. Слідом за ним хазяйка несла на покуть кутю і узвар в горщиках. За народною уявою, щоб добре неслися кури і квочки сідали, господиня, як ставила кутю на покуті, сама трішки сунула по лаві і сиділа, а потім скубла дітей за чуба і квоктала: «Кво-кво-кво, - казала дітям, - сідайте, щоб квочки сідали». І діти присідали. За іншими свідченнями з села Станичне Нововодолазького району, треба заганяти дітей під стіл, скубти, примовляючи «щоб чубатенькі були курчата».

Найбільш значущі події слобожанського святвечора – спільна молитва перед початком вечері, задобрювання душ предків та злих духів. «Морозе, Морозе, йди до нас вечеряти!», - тричі гукав хазяїн, стоячи на порозі. А не дочекавшись відповіді, казав: «Як не йдеш, то не морозь нам жито-пшеницю і всяку пашницю!».

Починали вечерю з куті та узвару, але все не їли, залишали на ніч в мисці трошки їжі – «щоб доля вечеряла», та на край миски ставили ложки. Поганим знаком вважалося, якщо чия ложка зранку перевернута, – людина цього року помре. А ось коли комусь із дітей доводилося за вечерею чихнути, того чекав від батька подарунок – лоша або телятко.

Наступного дня, сьомого січня, зранку сідали розговлятися і чекали першого «полазника» – вісника свята, яким обов'язково був маленький хлопчик. Хлоп'я проголошувало вітальний віршик-пахолкування і, як водиться, отримувало винагороду. На Різдво (часто вже зночі) слобожанськими селами ходили й гурти чоловіків і старших хлопців, виконуючи «християнські» колядки та церковні твори, – «звіздували». З посеред себе обирали гарного хлопця-«звіздоношу», який йшов попереду і ніс «звізду», виготовлену з сита або жерсті (с. Минківка Валківського району) та кольорового паперу.
Ближче до вечора 7 січня та в наступні дні аж до 13 січня збиралися на вулиці галасливі хлопчачі та дівочі ватаги колядників. Ходили від хати до хати, вітаючи господарів: дівчині бажали щасливого заміжжя, хлопцю – вдалої служби у війську, прославляли хазяїна та хазяйку:

Щоб і хліб родився,
Щоб і скот плодився,
Щоб наш пан-хазяїн
Повік не журився.

Підготувала методист лабораторії досліджень нематеріальної культурної спадщини Світлана Коновалова

e-max.it: your social media marketing partner