Майже кожен сучасний харків'янин чув про вулицю «Коцарська», яка прямує від Благовіщенського собору до Привокзальної площі. Та мало кому відомо, що зобов'язана вона своєю назвою ремісникам, які оселилися за валом Харківського городища на території приміської Залопанської слободи ще наприкінці ХVII сторіччя та виготовляли своєрідні довго-ворсові вовняні килими-коци. 

Невідомо звідки ті принесли своє ремесло, але вони надали йому особливих рис, що створили неповторність цього харківського промислу не тільки на теренах України, а й у всьому світі.

Наприклад:
- у навколишніх землях вертикальний верстат для ткання килимів зветься "кросни", а харківські коцарі іменують його "разбої" ;

- тільки в коцах один ряд ворсових вузлів перемежається з декількома рядами "піткання". Саме наявність смуги гладкого ткання між ворсовими рядами та довгий ворс виділяють коци в окремий вид махрових килимів ;
- тільки в Харкові застосовується особлива технологія гладкого ткацтва на вертикальному верстаті.

Хоча весь промисел обумовлений попитом на вироби з вовни овець, майже ніколи весь процес «від вівці до коца» не зосереджувався в одних руках. Кушнарі тримали овець, стригли з них вовну та обробляли сирець. Пряхи пряли його у первинне грубе прядиво, яке коцарки купували або вимінювали на готові вироби, потім його фарбували натуральними барвниками та за потребою перепряжували у подвійну пряжу, і вже з цього ткали коци. Між собою коцарки поділялися на «попонщиць», що виготовляли попони та покривала для коней (фото4), «міжунщиць», які ткали малі килими «міжунки» та «волновщиць» – ті робили великі килими «волновки», що використовували для оббивки стін біля ліжка та застилання підлоги . 

Такий поділ вочевидь був обумовлений розміром наявного верстата. Були й такі майстрині, що ткали так звані «офіцерські» коци. Мабуть, за це брались наймайстерніші коцарі, бо ці килими виготовляли за малюнком на замовлення.

Свого апогею коцарство досягає у ХIХ сторіччі. Вівчарство поширюється настільки, що Слобожанщина по кількості овець у 1841 році посідає друге місце після Таврії. Коцарські ж вироби починають рахувати аж десятками тисяч. На цей час коцарський промисел становить 3% від загальної суми всіх кустарних, ремісничих та фабричних виробництв Харкова. У такому вигляді він існує до 70-х років. Але майже за 10 років занепадає й дорівнює у 1879 році лише 4000 виробів, не витримуючи конкуренцію з фабричними килимами.

А на початку 1900-х Василь Олексійович Бабенко, вивчаючи цей промисел за дорученням комітету по устрою XII археологічного з'їзду, знайшов на Холодній Горі лише одну стару професійну коцарку, яка за його проханням дістала з горища свій верстат, зібрала потрібний інструмент та виготовила декілька зразків коців, що потім демонструвалися в етнографічному відділі археологічної виставки у 1902 році. Згодом все це було передано до археологічного музею Харківського університету, а зараз зберігається у Харківському історичному музеї.
Не зважаючи на виявлений науковцями інтерес, коцарський промисел у ХХ ст. залишився у спогадах та уміннях поодиноких майстринь, що вже не заробляли коцарством на життя, а ткали лише за родинних потреб та з нагоди передавали ці знання у спадок своїм нащадкам. Та саме завдяки їм простяглась тоненька ниточка, що з'єднала минуле та сьогодення.

Так випадково, ще у студентські роки, нині член НСМНМУ Ірина Шегда дізналася, що її прабабця по материній лінії - Ганна Агафонівна Смірнова(1895-1969)- виготовляла на рамі, на потребу родині, «мохнаті прикроватні килимки». Тоді ж бабуся і показала Ірині як навішувати ворс та закріплювати його декількома рядами піткання.Багато років Ірина Шегда захоплювалась та займалась іншими видами декоративно-ужиткового мистецтва та ще з студентства малює у зошитах коци та по частинках збирає відомості про них. А колись, прочитавши у бібліотеці хитромудрий та без подробиць опис процесу ткання коца, з подивом зрозуміла, що знає не тільки прочитане. Мабуть спрацювала генетична пам'ять поколінь. Відтоді в голові Ірини оселилася думка про відродження коцарства у Харкові та, можливо, створення музею промислу, що є одним із найстарших на наших теренах.

Сьогодні у Харкові існує невеликий осередок коцарства, що утворився навколо майстрині. Її найздібнішими учнями та найактивнішими помічниками стали: Жургур Дмитро, Орлова Ірина Володимирівна, Погрібна Катерина Леонідівна, Стефанович Вікторія Костянтинівна, Тимошенко Ольга Володимирівна, Ульянова Ольга Андріївна . 

Взагалі 2018 рік з впевненістю можна назвати "РОКОМ ВІДРОДЖЕННЯ КОЦАРСТВА". Саме за цей рік було:
- досконало вивчено три коци з фондів Харківського історичного музею,зроблено їх опис та складені детальні схеми малюнку, за якими вподальшому ці коци можна буде відновити.Ця інформація передана до фондів музею;
- прийнято участь у 10 Міжнародному туристичному форумі,де коцарство було представлено міським Туристично-інформаційним центром як бренд Харкова, що має великий історичний та промисловий потенціал ;

- створено коцарську інсталяцію біля ХАТОБу під час святкування Дня Вишиванки ;
- започатковано на постійній основі МК з коцарства під час міських та державних свят у ЦПКіВ ім.М.Горького ;
- прийнято участь у VIII Наукових Пікніках з демонстрацією процесу виготовлення коца та діалогом про промисел ;
- здобуте перше місце у Харківському обласному конкурсі "Слобожанський сувенір" з твором "Початок без кінця",що являє собою незавершений та незнятий з верстату коц .

Та найважливішими подіями 2018 року стали ВКЛЮЧЕННЯ ТРАДИЦІЙНОГО ХАРКІВСЬКОГО  КОЦАРСТВА до ПЕРЕЛІКУ ЕЛЕМЕНТІВ НЕМАТЕРІАЛЬНОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ Харківської області у жовтні місяці та отримання Іриною Шегда у грудні 2-ої премії на Всеукраїнському конкурсі "Жива традиція" за "Програму збереження і розвитку Традиційного Харківського коцарства". Завдяки цьому воно - як елемент нематеріальної культурної спадщини - занесено до "Віртуального музею нематеріальної культурної спадщини України".
http://virtmuseum.uccs.org.ua/ua/site/history.

Цікаво й те, що коцарство, офіційно, завжди залишалося живим та відомим промислом, про що свідчить
"ПЕРЕЛІК ВИДІВ ВИРОБНИЦТВ і ГРУП ВИРОБІВ НАРОДНИХ ХУДОЖНІХ ПРОМИСЛІВ", що ЗАТВЕРДЖЕНО постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. N 283 (" I. Види виробництв: Килимарство...; II. Групи виробів: 1. Килимові вироби: Килими,килими-залавники,килими-коци... ")
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/283-2002-п

 Коц «попона» з фондів Харківського історичного музею

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Коц «великий» з фондів Харківського історичного музею

 

 

 

 

 

 

 

 

Коц «строкатий» з фондів Харківського історичного музею

 

 

 

 

 

 

 

Ірина Шегда біля власноруч реконструйованого коцарського верстату «разбої» в експозиції «Слобожанє» Харківського історичного музею

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   

 

 

 

 

 

 

 Смуга гладкого ткання між ворсовими рядками

 

 

 

 

 

 

 

 

 Коцарська інсталяція біля ХНАТОБу під час святкування Дня Вишиванки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Майстер-клас на алеї парку ім. М. Горького: Ірина Шегда і Дмитро Жургур

 

 

 

 

 

 

 

 

Демонстрація процесу виготовлення коца на VIII Наукових Пікніках

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Диплом за перше місце у конкурсі «Слобожанський сувенір» та твір-переможець «Початок без кінця»

 

 

 

 

 

 

 

 

Сторінка переможців конкурсу «Жива традиція» 2018 року на сайті віртуального музею НКС України