Ще й до сьогодні одним із важливих складових елементів весільного обряду, «свальби», у с. Піски-Радьківські вважається процес випікання весільних різок (паличок або прутиків, обмотаних тістом). Він пов’язується з певними повір’ями та правилами й передається з покоління в покоління на Борівщині.
За кілька днів до весілля (зазвичай у четвер) молоді хлопці («бояри») йдуть нарізати рівні палички з очерету (раніше це робили з лози) довжиною 1,20 -1,80 метри. За свідченням респондентів, це має символізувати довге, рівне й спокійне подружнє життя молодих. Далі нарізані гілочки приносять до дому нареченої, де жінки їх чистять, миють й сушать. Сюди ж запрошують на випікання різок заміжніх жінок, що є щасливими у шлюбі й добрі серцем. Родина нареченої заготовляє усі продукти, необхідні для тіста: борошно, яйця, маргарин, молоко, ваніль та цукор. Все це круто замішують в одній посудині, додаючи у борошно розтоплений маргарин, яйця та всі інші складові. Після цього полишають тісто «оддихнути» на півгодини, намагаючись не шуміти впродовж цього часу. Потім тісто одразу ділять на частинки, кожна з яких дорівнює жмені та розкатують їх руками у джгутики довжиною приблизно 40 см, витягують та роблять надрізи з однієї сторони «ковбаски» по всій довжині. Палички або прутики обмотують зверху майже до самого низу смужками тіста, придавлюючи нерозрізану сторону джгутика до палички. Розрізані краєчки тіста, «ріжки», мають стирчати та імітувати листочки. Раніше випікали різки в печі або сушили на сонці, тепер їх печуть на грубці, щоб вони були рум’яними.
У п’ятницю, на дівич-вечір дружки молодої прикрашають вже готові різки квіточками («щоб у сім’ї були гарні діточки») з гофрованого паперу, двома стрічками-лєнтами. У Пісках-Радьківських ці стрічки називають «дівуванням» і розповідають, що воно символізує прощання з дівоцтвом. Разом з квітками до верхньої частини різки прив’язують на ниточці бублик та цукерки. Учасниця фольклорного колективу «Українські вечорниці» Хандога В. О. стверджує , що бублик символізує сонце та безкінечне життя, а цукерки - «на солодке життя молодих». Весь процес виготовлення весільних різок раніше супроводжувався співом весільних пісень, що, нажаль, не збереглися, тепер випікаючи різки співають пісні різних жанрів та обмінюютьсяся жартами. Печуть різки у кількості, відповідній до кількості гостей, щоб усім вистачило, з запасом. Готові різки ставлять в прикрашені діжки, макітри.
Обдарування гостей різками є заключним етапом весільного обряду, молода роздає їх всі до єдиної, «щоб в подружньому житті її не бив чоловік». Кожен гість «свальби» має принести різку з весілля, а то й не одну. Тісто з різки з’їдають разом з цукеркою та бубликом, після того паличку викидають, а квітку зазвичай чіпляють на видному місці вдома (раніше - на покуті біля ікон, зараз - біля фотографій та картин).
На сьогоднішній день безпосередні носії традиції, учасниці народного аматорського колективу «Українські вечорниці» продовжують випікати різки як на весілля, так і для презентації на фольклорних святах та фестивалях, проводять майстер-класи з виготовлення різок для всіх бажаючих.

 

  Весілля у Пісках-Радьківських, 1959 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Весілля у Пісках-Радьківських, початок 1990-х років

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  

Готові різки у святково прикрашеній діжці, 2019 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  

  Жінки обмотують палички очерету тістом, 2018 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   

Колектив «Українські вечорниці» на фестивалі «Весілля в Малинівці», 2018 р.