foto


foto 61002, Україна, м. Харків, вул. Пушкінська 62 foto +380 (57) 700-26-62  foto info@cultura.kh.ua foto www.cultura.kh.ua


Рейтинг статті:

Традиційні головні убори Полтавщини

П'ятниця, 01 липня 2022 р. Коментарів: 0
Друк

 received 885959312796851 copy

Сьогодні ми розповімо вам про головні убори Полтавщини.
В давнину головний убір відігравав дуже велику роль в традиційному костюмі, без нього як святковий, так і повсякденний традиційний український стрій вважався незавершеним.
З чоловіками все більш-менш зрозуміло – вони носили брилі з соломи в теплу пору року, а смушеві шапки взимку. У ХХ столітті стали популярні картузи.

А от жіночий головний убір завжди був більш складним і змістовним. Головна й принципова різниця між дівочим та жіночим головним убором – жінки мали повністю покривати волосся після заміжжя. У дівчат же було розмаїття зачісок і уборів, майже всі вони були вінкоподібні.
Відомий дослідник і етнограф Хведір Вовк писав, що на Лівобережжі України, зокрема на Полтавщині та Харківщині, дівчата вплітали стрічки в кінець коси (так званий «кісник») і так її залишали спускатися по спині. Більше користувалися попитом «гладкі та однобарвні» стрічки, на відміну від Правобережжя, де були дуже затребувані стрічки, заткані дрібними квітками й різними візерунками. Носили також хустки з різних дорогих матерій, таких як, наприклад, так звана «міняна» (бо змінює колір під різним кутом її нахилу). «Тернові» або вибійчані хустки, з візерунками, нанесеними фарбою на тканину, користувалися не меншим попитом. Заміжні жінки носили очіпки – шапочки, що шилися з бавовняної, вовняної, шовкової або парчевої, особливо коштовної, тканини. Задня частина очіпка мала закривати й тримати купи волосся, зашнуровувався він на зав’язки. Під очіпком для зручності жінка могла збирати волосся на кибалку – обруч з домотканих ниток, обшитий тканиною, волосся розділялося на пасма й намотувалося на кибалку, а вже потім зверху цього вдягався очіпок. Очіпок могли носити й як самостійний головний убір, і в парі з хусткою.

Галина Лук’янець, провідний методист відділу досліджень нематеріальної культурної спадщини та креативних індустрій нашого Центру, в своїх експедиціях у 1990-та роки в с. Клюшниківка Миргородського району Полтавської області, записала дуже цікаві відомості. Наприклад, ось як виглядав дівочий святковий головний убір: дівчата заплітали одну косу, в неї вплітали кісник зі стрічками, вони могли бути і квітчасті (жакардові), й однотонні. Голову лєнтою (в Клюшниківці побутує саме така назва) просто так не обв’язували, тільки під вінок, також дуже багато лєнт чіпляли ззаду на вінок, який міг бути як зі штучних, так і з живих квітів. Просто квіти у волосся не затикали. Дві коси дівчата заплітали у будень – обгортали кругом голови або закручували у гульки. Маленькі дівчата ходили з розпущеним волоссям, поки можна було заплітати косу.
Жіночий головний убір виглядав наступним чином: очіпок шився так - верх зі складочок (посередині бантова, далі від неї на обидві сторони складочки по 1,5 см завширшки), ззаду зашнуровувався на зав’язки й прикрашався так званими «листочками» спереду, викладеними з канту тканини іншого кольору, що пришивалися до основної тканини. Край очіпка прикрашався смужкою пліса. Поверх очіпка такого типу обов’язково пов’язували «квітчасту» вовняну або шовкову хустку, але був і різновид жіночого головного убору, який поєднував ці дві деталі, він називався «пов’язка». Шився цей головний убір з найкрасивіших шовкових хусток, так званих «міняних»,тобто блискучих, переливчастих тканин, витканих з ниток двох кольорів – чорно-зелених, чорно-червоних тощо, з рослинним орнаментом на два боки. Верх робився вище й пишніше, ніж у звичайного очіпка, одягався він так само, як і очіпок, але з боків вшивалися ніби кінці хустки і вив’язувались спереду «ріжками».

Платки на темені пов’язували молоді жінки, але не дівки. Хустки, які носили селянки в Клюшниківці, були з різноманітних матеріалів: шерстяні – «кремові» з квітками,  шовкові – темно-ягодові з яскравими квітками, й атласові – «орласті», такі ж, як «міняні», тафтові, з ниток двох кольорів – чорно-зелених, зелено-коричневих, наприклад з одного боку зелені квітки (можливо раніше – російські гербові орли) на коричневому тлі, а з другого -  навпаки. По краю хустки могли бути прикрашені китицями. В селі носили також старовинні крамні хустки зеленого, вишневого кольору з каймою, вишитою на фабриці вирізуванням і лиштвою того ж кольору.

Дівки й молодиці на свято у холодну погоду пов’язували великі квітчасті хустки, обгортаючись тільки одним кінцем, а другий звисав, покриваючи одне плече до низу. Хустки і дівки, і жінки носили більше всього «по-звичайному», тобто обгортаючи кругом шиї обидва кінці і зав’язуючи позаду – це як холодно, або попереду вузликом – на тепло, влітку. Якщо гарна хустка була, то кінець звисав, а як робоча, буденна – то ховали під одяг.

У старих жінок був найулюбленіший спосіб пов’язування – кінці хустки пропускалися під підборіддям, а тоді зав’язувалися на маківці. Але деякі жінки, якщо це їм подобалося, одягали так хустку ще з молодиць.

Матеріал підготовлений провідним методистом відділу дослідження нематеріальної культурної спадщини та креативних індустрій

Катериною Курдіновською

A4 9

A4 10

A4 11

 

 

 

e-max.it: your social media marketing partner