Нематеріальна культурна спадщина це джерело, з якого кожен народ черпає як усвідомлення своєї національно-культурної унікальності, так і натхнення для майбутніх звершень. Звичаї, обряди, святкування; знання та практики, що стосуються природи і Всесвіту; традиційні ремесла – саме до таких галузей НКС належить елемент “Українська писанка; традиція і мистецтво”. Згідно з наказом №228 Міністерства культури та інформаційної політики України від 6 липня 2022 року цей елемент (охоронний номер “046.нкс”) було включено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Майже вперше за історію Національного переліку елемент подавався не від окремого регіону, а спільно. Бо як зазначено в обліковій картці: «Писанка представлена в усіх областях сучасної України. А саме: Наддніпрянщина, Полісся, Волинь, Поділля, Галичина, Прикарпаття, Буковина, Покуття, Південна Бессарабія, Таврія, Крим, Донщина, Слобожанщина, Сіверщина».

Традиція розписувати яйця до Великодня дуже давня, а повір'я тотожності всесвіту та яйця існує у багатьох народів. Тож не дивно, що писанка так поширена в Україні та за її теренами. Але як і інші мистецтва, оселившись в якійсь окремій землі, вона набуває регіональних ознак та особливостей. Так, наприклад, геометричні орнаменти Гуцульщини дрібні і мов різьбою щільно вкривають всю поверхню виробу жовтогарячими барвами. А на Буковині один геометричний елемент може займати до половини темно-червоного або чорного фону яйця. Писанки Прикарпаття поєднують чимало церковних, архаїчних та зооморфних елементів різних кольорів, а Чернівецькі – тільки рослинні та геометричні. Чіткий і достатньо великий малюнок Харківських писанок розквітає на чорному, темно-червоному чи зеленому тлі сукупністю рослинних та солярних мотивів... Та таке територіальне розмаїття не порушує суті звичаєвості, а лише додає у традиційну мелодію свою нотку.

У нас, на Слобожанщині, мистецтво писанкарства має давні традиції. А наприкінці ХІХ – початку ХХ сторіччя вмінням творити писанки могли похизуватися не тільки народні умільці, а й представники інтелігенції: вчені-народознавці, етнографи, фольклористи, літератори, художники, що народилися на Харківщині. Серед них такі постаті як Гнат Хоткевич, Дмитро Багалій, Микола Самокиш, Сергій Васильківський, Ілля Рєпін, що також мали і власні колекції писанок. У фондах Харківського історичного музею зберігається колекція писанок видатного харківського етнографа професора Миколи Сумцова. Його книга «Писанки»(1891р.) стала першою і на певний час єдиною у вітчизняній науці монографією про даний вид народного декоративно-ужиткового мистецтва, де автор з'ясовує походження звичаю розписувати яйця, наводить міфи та легенди про створення світу з яйця, докладно зупиняється на Слобожанських сакральних ритуалах виготовлення писанок, їх обрядовому використанні та багато іншого.

Але як і все народне, писанкарство зазнає занепаду у середині ХХ сторіччя. Відродити це давнє мистецтво та відкрити його здобутки землякам поставили собі за мету вчителі: Віктор Юрійович Єлін, Алла Павлівна Овчаренко  та Ірина Вікторівна Чекмарьова. У 1993 році при Центрі «Слобожанщина» було започатковано Харківський міський клуб писанкарства. Його засновницею стала А.П. Овчаренко – викладач образотворчого мистецтва, талановитий організатор і педагог, що об'єднала навколо себе харків'ян різного віку та професій. Діяльність клубу розпочалась і продовжується у декількох напрямках: вивчення історії писанки, орнаментальні мотиви та композиційні рішення, звичаї та обряди, пов’язані з писанкарством, поширення та передача цього мистецтва, організація виставок. Нині клуб носить ім’я своєї засновниці.

У 1998 році Харківський історичний музей разом з керівником Харківського клубу писанкарів А.П. Овчаренко започаткував великий проєкт, направлений на збереження «сумцовської колекції писанок». Практичне втілення проєкту (а саме відтворення писанок) було здійснено протягом семи років Наталією Кравченко, яка на сьогодні є керівником клубу. Результатом проєкту та 25-річної діяльності Харківського міського клубу писанкарства ім. А.П. Овчаренко стало видання у 2018 році альбому «Історія колекції писанок Харківського історичного музею ім. М.Ф.Сумцова», де зображені поряд і старовинні писанки, і їх сучасні реконструкції.

Нині Харківський клуб писанкарів налічує 37 членів з різними творчими вподобаннями у мистецтві писанкарства: когось приваблює геометрія писанок західних регіонів, хтось творчо осмислює і осучаснює старовинні символи, а хтось використовує не доступні українській традиції минулого страусові яйця. Але всі дуже бережно відносяться до наших слобожанських мотивів та звичаїв у ремеслі і насамперед поширюють їх. До речі у Валківській школі мистецтв, директором якої є член клубу Ольга Тимошенко, існує конкурс «Великодня писанка», що націлений на відзнаку саме слобожанських традицій у писанкарстві.

На жаль сучасна воєнна реальність розкидала наших майстрів по світу. Більшість з них зустрічала Великдень не в себе вдома. Але традиція писати писанки до цього світлого свята є для них понад усе. Тож привітаємо тих, хто творить сакральний світ із звичайного яйця, з визнанням їх мистецтва на національному рівні.

Фото писанок з альбому Миколи Кульжицького (1899 р.)

Матеріал підготовала провідний методист відділу дослідження нематеріальної культурної спадщини та креативних індустрій Харківського обласного центру культури і мистецтва Ірина Шегда.