Традиційні прикраси Полтавщини | Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва

Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва

Всі матеріали на даному сайті призначені виключно для ознайомлення без цілей комерційного використання.
Розробка та супровід сайту: AnisLogo
Передрук публікацій дозволяється тільки при розміщенні прямого посилання на сайт https://www.cultura.kh.ua

Українська моваEnglish (UK)
A+ R A-
Рейтинг статті:
( 2 шт. )

Традиційні прикраси Полтавщини

 Instagram post 65 copy

Чим прикрашалися мешканки Полтавщини 100-200 років тому?

За багатьма етнографічними даними, полтавські жінки, як і переважна більшість українок, дуже любили прикрашати себе намистами з коралів, які завозили з Європи. Корал був коштовним, тому чим більше низок (разків) «доброго», як його ще називали, намиста на жінці було, тим вищий був її соціальний і матеріальний статус. Трохи пізніше з’явилися більш дешеві матеріали, що імітували корал – смальта та скло різних форм і відтінків. Майже обов’язковим доповненням цих намист були рифи – намистини, обвиті срібною візерунчастою пластиною та пугвиці – металеві намистини, прикрашені зерню або різьбленням. Заможні жінки могли дозволити собі носити перлові, гранатові намиста.

У своїй праці «Житье-бытье лубенскаго крестьянина» дослідник В.Милорадович пише, що на Полтавщині улюбленим поєднанням кольорів в скляних намистах були низки білого, жовтого й червоного кольорів, іноді намистини цих кольорів перемежовували між собою. Намиста нанизувалися на міцні нитки й зав’язувалися, як правило, на стрічку.

Пізніше з’явилося «золоте» намисто з дутого скла, схожого на ялинкові прикраси. Щоб важкі коралі не розбивали таке скляне намисто, «добре» намисто вішали нижче, а з самого низу чіпляли срібні дукачі, десь по 7 штук. Вони були не однакові за розміром, по центру – більші, по краях – менші.

Дукачі – це жіночі прикраси у вигляді монет, як правило, з  дорогоцінних металів. Вони могли бути частиною намиста (як монети з припаяними вушками) або носитися окремо на стрічках. Ці другі виготовлялися золотарями дуже майстерно, до монети додавалися різні декоративні елементи – оправа, металевий бант (часто інкрустований склом), до якого на ланцюжках кріпилася монета. Також носили металеві, скляні та дерев’яні хрести різних видів і форм як окремо, так і в намисті. Вони могли бути литі, інкрустовані, з гравіюванням тощо.

Як зазначає Милорадович, золотарі на Полтавщині виготовляли й сережки різних типів – «калачики» з дутими кільцями або пласкі у формі півмісяця, з різьбленням, «п’явочки» – у вигляді кільця, «качечки» - кільця з зображенням качки, «ягідки» – сережки з тоненьким обідком край круглого червоного камінця, «маківки» – у вигляді квітки з блакитним або червоним камінцем посередині. До сережки іноді кріпилися підвіски – бовти, телепони.
У ХІХ - на початку ХХ століття дівчатам проколювали вушка тонкими сережками у віці приблизно двох років, залишаючи ці сережки на місці до повного загоєння. Дівчатка носили сережки з міді, дівчата на виданні й молодиці – срібні, позолочені, рідше – золоті.

Також носили різних видів персні, в тому числі й вінчальні: найдорожчі були зі срібла, про золоті в селах не пам’ятають.

Жіночий комплекс прикрас передавався з покоління в покоління. Мати, коли віддавала своїх дочок заміж, могла поділити між ними свої намиста й інші прикраси. Прикраси маленьким дівчаткам також дарували і хрещені батьки. Дівкам, звісна річ, прикраси (й не тільки їх) дарували залицяльники-парубки.
На весілля дівчина мала бути якнайкраще вдягнена й прикрашена. Якщо сім’я була бідною, то прикраси могли позичати у родичів і знайомих, а от багаті могли собі дозволити виміняти кількох корів на коралове намисто. Прикраси селяни купували на ярмарках, у великих містах або замовляли для себе у мандруючих золотарів.

Матеріал підготувала провідний методист відділу дослідження нематеріальної культурної спадщини та креативних індустрій Харківського обласного центру культури і мистецтва

Катерина Курдіновська

A4 14

A4 13

A4 12

 

Сховати метелика