Проводи українців на військову службу в другій половині ХХ століття

(за експедиційними матеріалами)

Проводи в армію не часто ставали предметом спеціальної уваги вітчизняних етнологів та фольклористів протягом останнього століття, хоча українцям проводжати молодих людей доводилося часом не просто в армію, а й на війну. Звісно, певна обрядовість не могла не існувати, і вона була в чомусь відмінна в різних регіонах, а в чомусь однакова. Ми проаналізуємо лише деякі з зафіксованих нами протягом останніх 40 років українських народних звичаїв, пов'язаних із проводами новобранця в армію у другій половині ХХ століття.

На Полтавщині, як і на всій території Лівобережжя України, жіночий комплекс костюму складався з сорочки, плахти або спідниці, крайки або пояса, керсетки (жилетки) або свити (верхнього одягу з рукавами). В залежності від соціального статусу, пори року або визначних подій, цей набір варіювався й доповнювався такими складовими й аксесуарами, як взуття, головний убір та прикраси.

Навіть у скрутні часи бувають зустрічі що надихають. Таким творчим поштовхом на весь майбутній тиждень стала сьогодні, 30 травня 2022 року,  онлайн-зустріч «Не щезає мода на майстерність народу», що організували на платформі Google Meet Харківська державна наукова бібліотека ім. В.Г.Короленка, Харківський обласний організаційно-методичний центр культури та мистецтва, Харківський художній музей та Харківський національний університет мистецтв ім. І.П.Котляревського.

Дорогі випускниці та випускники Академії культурного лідера 2018-2019

у цей складний час жорстокої війни проти України ми хотіли би підтримати Вас стипендіями екстреної підтримки. Ви можете отримати 1000€ на свої найперші потреби у цей скрутний час.

Продовжується цикл практичних семінарів для директорів обласних центрів народної творчості та працівників, відповідальних за напрямок нематеріальної культурної спадщини “НКС в часи війни: алгоритм дій зацікавлених сторін та організацій культури”, який проводить Платформиа НКС–Україна, Центр розвитку «Демократія через культуру» (ДС) та Український центр культурних досліджень (УЦКД),

Дуже хочеться розповісти про традиційний слобожанський костюм. У переддень Дня вишиванки це особливо актуально.

Жіночий одяг, в першу чергу, складався з додільної сорочки або сорочки «з підтичкою» (що складалася з двох частин), які шилися на Слобожанщини з добре вибіленого конопляного полотна. Іноді шили з льону доморобного або, пізніше, фабричного виробництва, з трьох пілок-полотнищ, що обумовлювалося шириною ткацького станку –  близько 50 см. Крій сорочок варіювався – вони могли бути «на кокетці» або кроїлися «вперекидку».  Рукави зустрічалися і суцільнокроєні, і з уставкою. Вишивкою прикрашалися рукави й поділ сорочки, інколи горловина. Вишивалися сорочки нитками з шовку, льону, конопель, фарбованих натуральними різнокольоровими барвниками. Найбільш розповсюдженими кольорами були червоний, синій, коричневий відтінки. Також слобожанки вельми полюбляли вишивати білими нитками, майстерно комбінуючи різні взори й техніки вишивки – лиштву, мережку, набирування, вирізування, виколювання тощо. Рукави сорочок зазвичай призбирувалися в «пухлики». Дуже часто на подолах та рукавах сорочок слобожанок можна було зустріти так званий «черв’ячок» –  фрагмент вишивки, що дійсно формою нагадував черв’яка, слугував додатковою прикрасою й міг доповнюватися яскравим вишитим фрагментом.
Взори і техніки вишивки на сорочках спочатку були дуже складними, але, з приходом у 19 столітті так званої брокарівської вишивки хрестиком у червоно-чорних (або червоно-синіх) кольорах, вишивка стала більш спрощеною, що компенсувалося майстерністю комбінування декоративних елементів.
На території Слобожанщини, як і на більшій частині України, орнаменти на сорочках були геометричними, рослинними або змішаними.

8 травня 2022 року у Німеччині, в місті Ганновер, столиці Нижної Саксонії, відбулася демонстрація на підтримку України.

Тут було близько 500 осіб на цьому патріотичному заході.

Серед учасників було багато людей з України. Вони тут опинилися, бо втекли від війни, яка принесла жах, біль, втрату близьких, зруйновані міста та домівки.

НКС в часи війни: відстеження динаміки мінливої ситуації

12 травня 2022 року співробітники відділу дослідження нематеріальної культурної спадщини та креативних індустрій ООМЦКМ на чолі з директором Вірою Лагутіною взяли участь у черговому практичному семінарі “НКС в часи війни: алгоритм дій зацікавлених сторін та організацій культури” з підтемою “Відстеження динаміки мінливої ситуації, роль опитування”.  Захід був організований Центром розвитку “Демократія через культуру” (ДС), Українським центром культурних досліджень (УЦКД) та Платформою НКС-Україна для директорів обласних центрів народної творчості та працівників, відповідальних за напрямок нематеріальної культурної спадщини.

Один із чинників національної ідентичності – нематеріальна культурна спадщина. Тому в часи війни, коли існує загроза українській державності, державному суверенітету нашої країни, нашим цінностям, нашій культурі потрібно розуміти, як це впливає на збереження нашої нематеріальної культурної спадщини.

Українська вишивка у традиційному сільському середовищі з давніх давен менш за все була суто декоративною. Звісно, естетичний фактор був важливий, але все ж таки другорядний. Особливо це стосувалося рушників та елементів одягу. У першу чергу це були магічні речі, які повинні були оберігати їхнього власника, давати йому силу, здоровʼя, благополуччя. Магічними вони були з двох причин: по-перше, їх вишивали не на продаж, а для найрідніших людей, і майстриня, працюючи, не механічно виконувала свою роботу, а реально «вкладала душу» в неї — втілювала всі свої найкращі побажання родичу чи коханому; по-друге, в самій орнаментиці, основи якої сягають архаїки, були закодовані життєлюбні прагнення наших предків.