Обласний конкурс на кращу вишивку хрестиком «Візерунком стане рідний край» | Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва

Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва

Всі матеріали на даному сайті призначені виключно для ознайомлення без цілей комерційного використання.
Розробка та супровід сайту: AnisLogo
Передрук публікацій дозволяється тільки при розміщенні прямого посилання на сайт https://www.cultura.kh.ua

Українська моваEnglish (UK)
A+ R A-

Обласний конкурс на кращу вишивку хрестиком «Візерунком стане рідний край»

Голосування закінчується 20 червня 2015 року о 18:00

Голосування
Балаклійський район - 0.2%
Барвінківський район - 0.1%
Близнюківський район - 3.4%
Богодухівський район - 8.8%
Борівський район - 3.7%
Валківський район - 22%
Великобурлуцький район - 7.9%
Вовчанський район - 1.2%
Дергачівський район - 0.2%
Дворічанський район - 5%
Зачепилівський район - 0.3%
Зміївський район - 7.1%
Золочівський район - 0.6%
Ізюмський район - 0.1%
Кегичівський район - 1.5%
Коломацький район - 0.1%
Красноградський район - 0%
Краснокутський район - 0.2%
Куп'янский район - 1.6%
Лозівський район - 2.2%
Нововодолазький район - 11.4%
Первомайський район - 13.2%
Печенізький район - 0.8%
Сахновщинський район - 2.2%
Харківський район - 2.5%
Чугуївський район - 3.2%
Шевченківський район - 0.2%
Голосування на це опитування закінчилося


 

Опис конкурсу

В обласному конкурсі на кращу вишивку хрестиком «Візерунком стане рідний край» взяли участь всі райони Харківщини.

Організаторами конкурсу є Харківський обласний центр культури та мистецтва за підтримки Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації.

Конкурс проводиться з метою відродження слобожанських традицій та об’єднання майстрів кожного району для колективної роботи по виготовленню вишитої мапи Харківської області.

Конкурс відбувається в ІІІ етапи: на І етапі у районах були розроблені ескізи вишивки. Райони отримали лекала, за якими створили оригінальні ескізи вишивки мапи. За розміром вишивані роботі різні, повторюють адміністративні території та пропорційні їх площі.

Усі разом вони представлять велику вишиту мапу Харківської області розміром 3×3 метра, де кожен з районів нанесе свою територію.

На ІІ етапі оргкомітет прийняв готові вишиті роботи районів з текстом презентації та об’єднав в єдину композицію.

Обов'язковою умовою конкурсу стало використання оригінального сюжету, який розкриває традиції району, а також присутність герба або символіки району.

У конкурсі взяли участь художники, які розробляють ескіз вишивки мапи свого району, а також майстри, вихованці та викладачі художніх студій, шкіл естетичного виховання та творчих колективів, які володіють технікою вишивки.

ІІІ -заключний етап розпочинається з 14 травня 2015 року – презентацією вишитої мапи Харківської області під час обласної виставки вишивки у Харківському обласному організаційно-методичному центрі.

Район-переможець конкурсу визначиться шляхом як відкритого онлайн-голосування на сайті ООМЦКМ та «Культурна столиця», соціальних мережах fb, vk та Twitter, так і голосуванням під час відвідування виставки.

Переможці конкурсу (І, ІІ, ІІІ місця) отримають дипломи та цінні подарунки.


Балаклійський район

Балаклійський район

Презентація району...

Ми живемо в час тяжких випробувань для української нації й держави, тому так приємно зазначити небувалий спалах патріотизму, зростання етнічної свідомості народу, прагнення українців до самовизначення, самоідентифікації, вивчення власної історії та культури.

Ці тенденції позначилися на поданій до вашої уваги мапі, в центрі якої майорить малиновий (колір козацьких хоругв) прапор району як нагадування про споконвічне прагнення до волі, дві схрещені шаблі – про бойові звитяги козаків – засновників перших поселень на річках Балаклійка та Сіверський Донець. Їх і символізує синя смуга, що навкіс перетинає полотнище.

А от два маленькі вазони з квіткою-берегинею – то ніби трагічно обірваний цивілізаційний зв'язок, як із прадавньою землеробською культурою, так і з давньослов’янським Переяславльським князівством, знищеним відповідно племенами кочівників та ордами Туші-хана. Останні на 300 років перетворили наші родючі землі на Дике Поле.

З часом пишно розрослося, розквітло, вкрилося пуп’янками Дерево життя козацької Балаклійщини. Засіяли люди те поле пшеницею, вистигли золоті, кольору сонця, колоски – символ добробуту, багатства країни й кожної родини. Завдяки невтомній праці хліборобів щедрий коровай, вареники, пишні пироги та пампушки, високі паляниці залишилися окрасою національної кухні, не зникла магічна вісь поколінь: як і пращури наші, хлібом-сіллю зустрічаємо почесних гостей і проводжаємо в останню путь найрідніших.

Щедро родять на наших полях і полиски сонця – соняхи, соняшники. Чудо-квітка милує око, дарує господині до столу олію, державі – експортний продукт, слугує біопаливом, годує худобу.

Біле тло вишивки нагадує про характерну особливість рельєфу – крейдяні гори, що надають неповторної краси й могутності пейзажам Балаклійщини (промовистими є назви сіл – Крейдянка, Мілова) та символізують поклади крейди, з відкриттям яких пов'язаний розвиток промисловості краю. А розробка Шебелинського газового родовища і сьогодні сприяє енергетичній незалежності України. Його символізує сучасний варіант прадавнього животворного тепла – вогню (чаша з блакитним полум’ям).

Багата наша земля й талановитими людьми – письменниками, художниками, науковцями, артистами, тому й тьохкає, висвистує в пам'ять про них соловейко, ніби душа видатної співачки Оксани Петрусенко, названої  «українським соловейком», 115-річний ювілей якої відмітили в цьому році.

Серед наших земляків і Г. Данилевський, дід якого засадив сотні десятин піщаної землі сосною, дубом, вільхою, подарувавши нащадкам ліси, що разом з квітучим трав’яним покривом втілилися в зеленому кольорі облямівки. Це символ життя, його вічного оновлення.

«Золотим колоском на блакитному тлі ти зориш, Балакліє», – колись написав вербівчанин Анатолій Перерва. Тож, вишили ми назву міста синім і жовтим – кольорами Прапору України, щоб засвідчити непорушну єдність українського народу, його бажання жити в незалежній унітарній державі. Так здавна мовиться в гімні Балаклії:

Балаклія, моя Балаклія,
Слобожанського краю перлина,
Твоя юність – козацьке життя,
У сузірї земель України
Твоє щастя, твоє майбуття!

Куратор проекту: Пересічанська Валентина Іванівна

Художник ескізу: Ворон Віра Григорівна, м.Балаклія

Майстер вишивки: Приходай Надія Володимирівна, с. Вишневе Балаклійського району

Барвінківський район

Барвінківський район

Презентація району...

Хрестик до хрестика, нитка до нитки і на білому тлі полотна оживає багатобарвна симфонія життя рідної Барвінківщини, її символи та обереги.

Села і місто у ріднім краї…
Подумки лиш назви повтори-
І немов веселки в водограї,
Виграють сяйливо кольори.
Ген, по Барвінківщині стелиляться
Степовий барвінок і чебрець
Це ж бо тут Барвінкове зродилось –
Місто на річці Сухий Торець.

Центр району – місто Барвінкове – розташоване в долині річки Сухого Торця і на схилах навколишніх пагорбів. Із сходу на захід його пересікає залізнична магістраль Харків-Донбас. Шість автомобільних шляхів розходяться променями в усі боки і з’єднують районний центр із селами, а також із сусідніми містами Харківської і Донецької областей.

В південній частині міста розміщена більшість підприємств і транспорту: залізнична станція і автовокзал, молокозавод, хлібоприймальний пункт, автотранспортне підприємство, будівельні організації.

Північна частина міста – адміністративно-культурна. Тут розташовані будівлі районних осередків культури і освіти, органів місцевого самоврядування освіти, лікарня, ліцей, торгівельні точки.

У березні 1923 року, після відміни старого адміністративного поділу, з колишніх Барвінківської, Гаврилівської та Данилівської волостей, в складі Ізюмського округу Харківської губернії, був створений Барвінківський район. Довгий час він не мав свого герба та прапора. І тільки ІV сесія ХХІV скликання районної ради від 25 жовтня 2002 року затвердила геральдику району – герб та прапор.

Український вінок вважається одним із оберігів. Барвінчаночки влітку ходили з непокритою головою, обвиваючи її стрічкою, а на свята одягали вінки – дівочі прикраси з живих квітів, колосків, листочків.

Вінки бувають дуже різні. На Слобожанщині їх налічується 77 видів. Вплітали до віночка багато різних квітів: ружа, калина, безсмертник і деревій. Де б не ріс деревій, там він завжди цвіте. Тому люди й вплітають його до віночка, як символ нескореності. А барвінок до людської оселі тягнеться. Влітку квітами барвінку прикрашають хліб, хату, плетуть з нього весільні віночки і вважають символом життя. Безсмертник дарує здоров’я нашому роду людському. Цвіт вишні і яблуні – символ материнської любові. Ромашка приносить в оселю добробут. Переплітають квіти з вусиками хмелю – символом гнучкості і розуму. А всього в українському віночку дванадцять квіточок, кожна з яких – лікар та оберіг.

На мапі Барвінківського району зображено 12 квіточок, що символізують 12 сільських рад нашого регіону. Всю цю неповторну красу вишила унікальна майстриня Оксана Шпак, учасниця багатьох виставок і культурно-масових заходів, як обласного так і районного рівнів.

Обласний конкурс не лише пробудив зацікавленість до історії, традицій Слобідської України, а й спрямовує до думки, що лише в єдності, співпраці, співдружності народжуються прекрасні творіння людських рук та духовності.

Тож як Барвінкове нам не любити,
Нехай воно не Київ,
Та нам судилося тут жити –
Це наша гордість і престиж.

Куратор проекту: Троян Юрій Васильович

Художник ескізу: Волков Віктор Леонтійович

Майстер вишивки: Ворчак Оксана

Близнюківський район

Близнюківський район

Презентація району...

Природну красу та багатство Близнюківського краю можна побачити на карті-вишивці, яку виготовили наші майстрині. Кожний елемент має свій символічний зміст. На блакитно-жовтому лоні посередині розташовані два горби, з якими безпосередньо пов’язана легенда про заснування селища: назва «Близнюки» походить від двох степових могил, дуже подібних між собою, після пожежі станцію назвали на честь цих могил-близнюків. По два боки від вишитих горбів розташовані колосся пшениці, що свідчить про родючість нашої землі. Листя дуба та жолуді символізують міцну родину, добробут, а ще ці символи близнюків ці вважають за свої обереги. Трохи нижче на вишитому рушникові є соняшники та калина – символ України та українського народу.

Ваблять на відпочинок до численних ставків і сьогодні близнюківські краєвиди. З ранньої весни і до пізньої осені різнотрав’ям цвітуть балки та пагорби. Медозбори тут надзвичайно цілющі, бо ж зібрані божими комахами з квітів, що увібрали в себе лише щедрість сонця та теплих дощів.

Як стверджують вчені-історики, на території сучасної Близнюківщини в екваторії річки Самара та прилеглих територіях Барвінківського, Олександрівського (Донецька обл.) районів відбувалися події, про які розповідається у творі «Слово о полку Ігоревім» 1187 року. Територією заволоділо переяславське князівство Київської Русі. Це був час початку роздроблення Київської держави, коли правив князь Ігор. Татаро-монголи знищили слов’янські поселення до повного спустошення. Аж до XVII століття південний степ, зокрема, й територія сучасної Близнюківщини, називалась «диким полем», тут ніхто не жив. Лише в кінці XVII століття втікачі від польського гніту (економічного, політичного і релігійного (нав’язування католицизму)) почали освоювати цей край. Російський уряд заохочував втікачів, надавав їм землі, гроші для обзаведення господарством. Так, зокрема, на початку 1600-х років з’явилось село Добровілля, яке в офіційних документах згадується на початку 30-х років XVII століття – раніше від Чугуєва, Валок, Харкова.

Близнюки вперше згадуються у 1863 році. В архівах є запис, що на тракті Харків-Ростов на 163-й версті від Харкова розташовані два невеликі поселення Близнюки-І та Близнюки ІІ. Вони були поруч із залізницею. 12 квітня 1923 року був утворений Близнюківський район.

Близнюківщина багата видатними людьми, які тут народилися і розпочали свій трудовий шлях. На території Близнюківського району свого часу проживало найбільше в області Героїв Радянського Союзу – 8 та Героїв Соціалістичної праці – 17, що свідчить про героїчну, звитяжну та цікаву історію краю.

Куратор проекту: Руденко Надія Михайлівна, директор центральної районної бібліотеки

Художник ескізу: Самохіна Анна Едуардівна, викладач класу образотворчого мистецтва дитячої музичної школи

Майстер вишивки: Труш Алла Миколаївна, Літвінова Любов Іванівна, пенсіонерки

Богодухівський район

Богодухівський район

Презентація району...

Богодухівщино! Назва твоя – від Бога, від Всевишнього, від Духу Святого, від чистоти повітря, чистоти душ і помислів жителів цього облюбованого Богом щедрого, гостинного, хліборобського краю!Уміння обробляти землю і вирощувати хліб поєдналися в таланті людей, овіяному козацькою славою, оспіваному у піснях. І кожен з нас може впевнено сказати: наш край, наша земля родюча і щедра на талановитих людей, справжніх майстрів своєї справи, що в нас уміють і хліб вирощувати і пісні співати!

Гордістю багатьох поколінь району є Шарівський садово-парковий комплекс, збудований у найкращих традиціях західно-європейського зодчества, з розкішними алеями та терасами у 70-гектарному парку і рідкісними породами дерев. На екскурсію до історичної скарбниці, Національної пам’ятки України приїздять тисячі туристів із різних куточків світу.

Жителі територіальної громади пишаються прапором Богодухівщини: малинова його частина – колір прапора Харківської області, білий символізує чистоту і благородство, зелений – красу і достаток жителів територіальної громади. У яскравому Гербі району відображаються його історія, сучасність, особливості та традиції.

Історія розвитку нашого району – це довгі 90 років напруженої роботи талановитих та працьовитих людей, які по праву пишаються своїми успіхами та досягненнями і яким є що примножувати і зберігати для наступних поколінь.

Чимало гучних імен, якими пишається Україна, пов’язані з богодухівською землею. Тут народилися видатний український громадський та політичний діяч, просвітитель, засновник Харківського університету Василь Каразін, письменники Микола Хвильовий і Марія Загірня, музикант-бандурист Іван Кучугура-Кучеренко і засновник Національної заслуженої капели бандуристів України імені П. Майбороди Василь Ємець, композитор Валентин Борисов, кінорежисер Віктор Івченко, художники Петро Шигимага та Михайло Дерегус, архітектор Олексій Душкін, скульптор і художник Федір Ємець, академік Національної академії наук України, укладач фундаментальної праці «Історія міст і сіл України», Герой України Петро Тронько, відомі кіноактриси Ніна Русланова та Світлана Світлична.

Сьогодні далеко за межами району відомі імена професора, доктора медичних наук, заслуженого діяча науки і техніки України, члена Міжнародної спілки хірургів, члена-кореспондента АМН України, асистента першої в Україні операції з пересадки серця Валерія Саєнка, кандидата біологічних наук, наукового співробітника Гарвардського університету (США) Валентина Оксенича, Героя Соціалістичної Праці Леоніда Шабінського, заслуженого працівника сільського господарства Анатолія Васеніна, заслуженого працівника промисловості Миколи Пушкаря.

Мій рідний край, земля моїх батьків,
Благословенний будь віками.
Багато років, влітку й навесні,
Щоб кожен ранок зустрічав піснями!
Хай дух козацький не згасає,
Не меркне хліборобська слава.
Хай розквітає і зростає,
Наш отчий край, наша Держава!

Куратор проекту: Волошко Алла Миколаївна, завідувач сектора культури Богодухівської РДА

Художник ескізу та майстер вишивки: Скляренко Ніна Володимирівна, вихователь комунальної установи “Богодухівський дитячий будинок-інтернат”

Борівський район

Борівський район

Презентація району...

Де бір шумить крилатими вітрами,
Оскола хвиля виграва,
Стоїть вже більш як два століття
Рясно-зелена Борова.
Оскіл не мало бачив сивий
І вийшла звідусіль жива,
Помолоділа і красива
Вічнозелена Борова
О. Дубограй

Борівський район має свою символіку. Герб являє собою геральдичний щит, розділений на три поля, із зображенням сагайдака з луком і стрілами та козацької шаблі, соснового бору і золотого колоса. Щит обрамлений дубовими і сосновими гілками, перевитими синьою стрічкою, зверху щита кетяг калини. Прапор – прямокутне полотнище, яке складається з трьох смуг: малинової, лазурової (блакитної), жовтої. Малиновий колір символізує козацькі часи та те, що район входить до Харківської області, яка має малиновий прапор. Лазурова – Червоноскільське водосховище. Жовтий колір – пшеничні поля, степ і достаток.

Колоситься наша Борівська земля пшеницею, багата кукурудзою та соняшниками. Борівщина воістину маленька «Швейцарія». Хто хоч раз вдихнув в себе красу цього краю, ніколи не зможе забути того неповторного стану емоційного піднесення, почуття життєдайної сили, що переповнює серце і душу, що знову і знову, через роки, манить до цієї краси.

Дорогоцінною прикрасою району є Червонооскільське водосховище. Його водний простір, уквітчаний хвойними та листяними лісами, створює неповторний колорит українських пейзажів, знімає напругу і стреси, додає сил і натхнення. Водосховище використовується для розведення та вилову промислових видів риб, забезпечує водою місцеве населення і, насамперед, слугує для відпочинку жителів нашого району та мешканців сусідніх районів і областей. З Червонооскільським водосховищем пов’язані туристичні маршрути, по яких можна подорожувати на байдарках, яхтах і човнах.

Майже у всіх народів є улюблені рослини-символи. На Борівщині це верба і калина. Кущ калини – не тільки окраса, це символ гарної української дівчини, дитини, України. Шануються традиції пращурів на нашій землі: так, у 2000 році в селі Чернещина відкрився найкрасивіший Свято-Миколаївський релігійно-культурний центр. Для проведення обряду таїнства хрещення, у тому числі, для дорослих, збудовано мармуровий баптистерій (купель). В селі Богуславка збудований Будинок культури, який є вражаючою архітектурною спорудою.

Багата наша земля Борівська на талановитих і працьовитих людей. Ми маємо 5 Героїв Радянського Союзу, Героя України, Контр-адмірала, генерал-майора, доктора наук, доцентів, професорів, поетів і музикантів, переможця першого сезону вокального шоу «Голос країни».

Вірш «Борівщина моя», написаний лікарем-терапевтом Борівської центральної лікарні О. Дубограй, покладений на музику місцевого музиканта М. Алімова, став гімном Борівського району:

Борівщина моя, золота сторона
Край мій щедрий рясними хлібами
Все тут рідне мені, я кровинка твоя
Я пишаюсь твоїми синами.

Де б вони не були, не забудуть краси
Що з дитинства їх тут оточила
Тихе плесо ріки, запах лісу п’янить
І ту пісню, що ненька навчила. 

Хоч тобі не прийшлось, у столицях ходить
Ти спокійна і тиха мов мати
Ти навчила мене ніжно землю любить
З праці жити, хліб святий шанувати

 Хай квітує завжди, Борівщина моя,
Щоб пісні її чулись далеко.
Хай живе рідний дім, в домі дружна сімя
По весні прилітає лелека.

Куратор проекту: Шведченко Світлана Василівна, начальник відділу культури і туризму Борівської РДА

Майстер вишивки: Рівчак Ольга Олександрівна, головний бухгалтер Борівської селищної ради

Валківський район

Валківський район

Презентація району...

Перша згадка про Валки датується 1571 роком. Відлік постійного заселення краю ведеться з 1646 року – часу побудови прикордонної фортеці під назвою Валківський (Можеський) острог. 1665 року українські козаки, що стали постійними господарями фортеці, перенесли її від Перекопського валу на берег річки Мжі, де Валки розташовані й сьогодні. 1780 року Валкам був наданий статус міста, яке стало центром Валківського повіту. Через рік затверджено його герб (три сливи на блакитному тлі – як символ розвиненого садівництва). Сьогодні місто Валки є членом ліги історичних міст України.

Провідними галузями економіки району є сільське господарство та нафто-газовидобування. Валківський район за своїм географічним розташуванням, історичними, культурними та природними можливостями володіє неабиякими туристичними пам`ятками. Наприклад, це дворянська садиба ХVIII ст. з палацом та парком у Старому Мерчику, дендропарк «Литвинівка», заповідне урочище «Довжик», історичні православні пам’ятки (Миколаївська церква у
с. Високопілля та Різдво-Богородицька церква у с. Ков’яги).

З Валками пов’язані біографії багатьох видатних людей України. Торував по ній свої стежки мандрівний філософ-просвітитель, пророк землі української Григорій Савич Сковорода. Проти царської муштри виступав у Валках поет, революціонер-демократ Павло Арсенійович Грабовський, єдиний пам’ятник якому знаходиться в центрі міста. В с. Черемушній народилася і виросла поетеса та прозаїк Маруся Вольвачівна, твори якої друкував Іван Франко у своєму «Науково-літературному віснику». Земля валківська народила й подарувала нашому народу таких видатних майстрів художнього слова: Петра Йосиповича Панча, драматурга і прозаїка Василя Петровича Минка, письменника сучасності Віктора Пантелеймоновича Гамана (народився і виріс в с. Ков'яги), поета, перекладача з вірменської мови та каламбуриста Віктора Васильовича Кочевського (в с. Гришків), а також таких відомих діячів науки – математика ХІХ століття, ректора Харківського державного університету 1837-1839 рр., професора Андрія Федоровича Павловського, енциклопедиста, автора «Словника співаків України» та «Валківської енциклопедії» Івана Максимовича Лисенка
(в с. Черемушна), народних артистів України, оперних співаків Миколу Частія та Миколу Манойла, артиста театру драми і комедії Миколу Андрусенка, естрадного співака бас-квартету «Явір» Валентина Реуса. Тільки в післявоєнний час у Валках народилося і поповнило наукові кадри понад 90 відомих сьогодні докторів та кандидатів наук.

Валківщина є одним із центрів гончарства Слобожанщини. Найвідомішими представниками Валківської школи гончарства є заслужені майстри народної творчості України Федір Гнідий та Борис Цибульник.

З 1974 по 1980 рр. у теперішній будівлі Валківської районної ради працював Герой України, Почесний громадянин Харківської області, відомий політик, видатний державний та громадський діяч Олександр Степанович Масельський, його ім’я з гордістю носить один із кращих загальноосвітніх навчальних закладів області – заклад нового типу Валківський ліцей. 

Куратор проекту і художник ескізу: Тимошенко Ольга Володимирівна, викладач дитячої школи мистецтв, член національної спілки майстрів народного мистецтва України, майстер народного мистецтва (художня кераміка), майстер з вишивки

Майстер вишивки: Гончаренко Ольга Миколаївна, інженер поштового зв’язку УПЗ №7 Харківської дирекції УДППЗ «Укрпошта»

Великобурлуцький район

Великобурлуцький район

Презентація району...

На землях Великобурлуцької селищної ради знаходиться загальнодержавний зоологічний заказник «Бурлуцький», площею 327 га – заповідник реліктового звіра – бабака. Два бабаки стали головною складовою герба району. Герб являє собою геральдичний щит. На полі щита зображені два реліктових звірька – бабака на тлі кольорів державного прапора та частини земної кулі (що вказує на занесення цих тварин до Червоної книги). Бабаки є, образно кажучи, візитною карткою Великобурлуччини. Складовою герба району є герб області, що розташований у верхній частині. Обрамлення (колосся, качани кукурудзи, соняшник) підкреслюють основний напрямок господарської діяльності. Дубове листя свідчить про багатство природи краю. Пол колу соняшника напис «Великий Бурлук». Герб розміщений на прапорі району.

 Великобурлуцький край – сільська глибинка, чудовий, екологічно чистий куточок Слобожанщини. На сотні кілометрів від Крейдянки на Півночі до Лозового на Півдні, від Амбарного на Сході до Дорошенкового на Заході простяглися землі Великобурлуччини. А на них – села, села і села, будиночки яких потопають у вишневих і яблуневих садах. Між селами-острівками розкидані березові гаї, липові переліски, дубові і соснові лісочки, степове різнотрав’я ярів і вибалків, водна гладь річок і плеса ставків. Влітку настояне на пахощах цвіту лип, акацій, гречки, буряків – висадків, дозріваючої пшениці, соняхів. Краса! Неповторна краса! Все це радує, милує око, пробуджує гордість за рідний край.

Найдавніше заселення території теперішньої Великобурлуччини, за даними вчених-археологів, датується XIII-XIV століттям до н.е., про що свідчать розкопки найдавнішого у Харківській області укріпленого поселення – городища біля с. Червона Хвиля та с. Веселе.

Край бурлуцький багатий на талановитих людей, розум і витвори рук яких визнані далеко за межами району. Це і витинанки Андрія Куліша – майстра традиційного народного мистецтва витинанки, і інструменти «українського Страдиварі», родом з Жукового Яру, Михайла Бандаренка. За високу професійну майстерність присвоєно почесне звання «Заслужений майстер народної творчості України» майстриням-вишивальницям: С. П. Штефан з Великого Бурлука та Л.С. Фурси, Л.О. Бондар з с. Катеринівки, Р.М. Даниленко з с. Друга Гнилиця, С. Терещенко з смт. Приколотного, Г.П. Зленко з с. Канівцове. Прославляють рідний край разом з вишивальницями місцеві письменники, поети та музиканти.

Куратор проекту: Куценко Тамара Олександрівна, директор КЗ «Великобурлуцький краєзнавчий музей»

Художник ескізу та майстер вишивки: Зленко Ганна Петрівна, завідувач Канівцевської сільської бібліотеки - філії Великобурлуцької централізованої бібліотечної системи

Вовчанський район

Вовчанський район

Презентація району...

Є в Україні крихітне містечко,
Яке люблю я більш за всіх.
Вовчанську, краю мій лелечий,-
Не знайдете на світі більш таких!
Тут рідне все і дороге мені:
Від квіточки до батьківського тину,
І краще ти не знайдеш на землі,
Ніж мій Вовчанськ – моя ти батьківщино!

Земля Вовчанського району – щедра на дари. Виробництво соняшникової олії – один із основних напрямків переробної промисловості району. Тому наших гостей вражає багатство соняшникових ланів під блакитним небом Вовчанщини. На гербі Вовчанського району – золотий ріг достатку та кадуцей, а по нижньому лазуровому полю біжить срібний вовк – символ Вовчанщини. Щит увінчано стилізованим зображенням шестерні, над якою розташовано сім золотих колосків та обрамлено вінком із золотого дубового листя, перевитого лазуровою стрічкою.

Автор вишитої мапи Вовчанського району – Кириченко Володимир Володимирович, який є засновником і керівником любительського об’єднання «Вовчанські етнографічні струмки». Об’єднання засноване 19 серпня 2011 року при КУ «Вовчанський районний будинок культури», згуповує 33 майстри народного мистецтва різних жанрів. Кириченко В.В. народився 17 січня 1951 року. Займається вишивкою більше 10 років, має більше 20 творчих робіт, які експонуються на районних, обласних, республіканських виставках, декілька робіт придбані закордонними шанувальниками. Творчість Володимира Володимировича – багатогранна: крім вишивки він захоплюється гончарством і співом, є керівником гуртка кераміки при міському Будинку дитячої творчості, учасником хору ветеранів війни та праці.

Куратор проекту: Садовська Світлана Олексіївна (до 03.09.2014р.) та Гончаров Артем Валерійович (з 04.09.2014р.), завідувач сектору культури і туризму Вовчанської районної державної адміністрації

Художник ескізу та майстер вишивки: Кириченко Володимир Володимирович, керівник любительського об’єднання «Вовчанські етнографічні струмки»

Дворічанський район

Дворічанський район

Презентація району...

Той, хто хоча б раз побачив на власні очі чарівні краєвиди Дворічанщини, обов'язково захоче ще і ще повернутися сюди. Віковічні крейдяні гори понад красенем Осколом і заплавними озерами, соснові і листові ліси, куточки незайманої природи, де збереглася в первісному вигляді місцева флора і фауна – це національний природний парк «Дворічанський», наша краса і гордість. Лиса гора на околиці Дворічної – це не тільки своєрідний символ, увічнений на гербі Дворічанського району: біля її підніжжя та на схилах і сьогодні можна знайти десятки видів рідкісних та ендемічних рослин і комах, занесених до Червоної книги України.

Дворічанський район – батьківщина багатьох видатних особистостей, котрі залишили свій помітний слід у історії розвитку людства. Це, у першу чергу, всесвітньо відомий вчений, мікробіолог та імунолог, лауреат Нобелівської премії Ілля Ілліч Мечніков, який народився і ріс у селі Мечнікове (колишня Панасівка). Пам'ятник йому від вдячних земляків нині височіє біля районного Будинку культури у Дворічній.

Наш край – це батьківщина трьох Героїв Радянського Союзу, котрі звитяжно боронили майбуття від фашистської навали у роки Великої Вітчизняної війни.

З давніх давен живе і господарює на цій благодатній землі чудовий український слобожанський народ – майстерні хлібороби, умільці, щедрі, життєрадісні і веселі люди. Нові технології і нова техніка прийшли сьогодні на поля і ферми, змінили життя селян, новими формами господарювання охоплені усі виробничі сфери, серед яких продовжує домінувати сільське господарство. І традиційно мальовничою, візерунковою, щедрою і багатою залишається наша дворічанська земля.

Нащадки великого Кобзаря, 200-річчя від дня народження якого ми відзначаємо протягом 2014 року, вміють і люблять не лише самовіддано трудитися – у пошані серед дворічан і чудова народна мелодія, і сучасна пісня і запальний танок, і поетичне слово.

І нерідко теплими літніми купальськими вечорами над Осколом можна почути, як лине пісня, написана нашим чудовим земляком, письменником, поетом і композитором Миколою Печеніжським:

Розквітай, моя рідна Дворічно,
Милий серцю, оновлений край!

Куратор проекту: Куценко Юрій Віталійович, директор Дворічанського районного Будинку культури

Художник ескізу: Галець Наталія Миколаївна, художник Дворічанського районного Будинку культури

Майстер вишивки: Саніна Наталія Андріївна, костюмер Дворічанського районного Будинку культури

Дергачівський район

Дергачівський район

Презентація району...

Дергачівський район – один із найбільших районів Харківської області, є частиною легендарного козацького краю – Слобожанщини (датою заснування району вважається 7 березня 1923 року). Центр району – місто Дергачі з майже двадцятитисячним населенням. Назву міста пов'язують з легендарним козаком на прізвисько Деркач, а ще з назвою птаха – деркача, який полюбляв цю місцевість. Саме цей птах зображений на нашому гербі. 

На нашій мапі зображено герб району. Герб та прапор затверджено рішенням Дергачівської районної ради 29 грудня 2000 року. Герб являє собою геральдичний щит, обрамлений золотою каймою та розділений на три частини, по центру зображений хрест. У верхній частині щита розміщений герб Харківської області, де на зеленому полі зображені перехрещені золотий ріг достатку і кадуцей, жезл якого також золотий, а крила і змії – срібні. У нижній частині, поділеній навпіл, розміщені символи, пов’язані з місцевими особливостями нашого краю, природними та економічними умовами. У лівій частині, на жовтому тлі, зображена болотяна пташка – деркач. У правій частині, на блакитному тлі – символ промислового центру – ТЕЦ-5, що є найбільшим підприємством, яке наповнює бюджет району.

Прапор району являє собою прямокутник, полотнище якого малинового кольору. На полотнищі зображений герб району. Малиновий колір символізує героїзм нашого краю, а також означає пошану.

Крім герба району, на мапі зображені чотирнадцять маленьких зелених кружечків, які з’єднані білими лініями з одним великим колом. Це чотирнадцять місцевих рад. П’ятнадцята символізує центр нашого району – Дергачівську міську раду. Зелений колір цих кружечків обрано невипадково: він символізує рослинництво, життя, родючість, що дуже важливо для нашого сільського району, однією з провідних галузей якого є сільське господарство.

Як видно, від кожного кружечка відходить біла лінія до центру, всі вони з’єднуються воєдино у серці нашого району – місті Дергачі. Це означає, що громада Дергачівщини єдина, об’єднана загальним завданням – робити наш край заможним і квітучим.

Куратор проекту: Бондаренко Наталія Петрівна, директор комунальної установи «Дергачівський районний Будинок культури»

Художник ескізу: Гур’єва Тетяна Геннадіївна, художник комунальної установи «Дергачівський районний Будинок культури»

Майстер вишивки: Гуріна Валентина Степанівна, пенсіонер

Зачепилівський район

Зачепилівський район

Презентація району...

Природа нашого краю вітає щедрими кетягами калини, п’янким запахом трави і матіоли. Тут ви знайдете відпочинок для душі: чисті ріки, озера і ліси. Рідна батьківська земля, де не переводиться хліборобський рід. Хліб – всьому голова. Тож, запашний коровай, який тримає дівчина, є символом багатства і родючості Зачепилівської землі.

Зачепилівщина живе… Не одну сотню літ молитвою зустрічає світанок і проводжає день. В золотавих туманах прокидається вона щоранку, як і багато років тому. І ми вдивляємося в її усміхнене добре обличчя. Тут, на перехресті доріг, у межиріччях Орілі, Орчику і Берестової, на просторах дикого степу, звелась вона – земна колиска наших мудрих і мужніх предків.

Існує легенда, що справжній запорізький вояка Зачепа, розпашілий від довгого шляху, перетинаючи Берестову, випадково зачепився за кордубату коряжину, і залишився в мальовничій місцині, давши продовження своєму роду. Життя Берестової, мов світлі води Орілі, спливають бездоганно, залишаючи в історії нашого краю усі пам’ятні події.

Як не згадати з цього приводу, що саме Зачепилівщина до донця свого серця зворушила видатного російського композитора Петра Ілліча Чайковського, зачепивши найчутливіші струни його душі. Це в нашій степовій глибинці у 1881-1884 роках, у маєтку Гранкіно графа Конраді, була написана опера «Мазепа», третя сюїта, концертна фантазія для фортепіано з оркестром та 6-та симфонія, 3-й концерт для фортепіано з оркестром, створена гармонізація народної пісні «То не ветер ветку клонит».

Зачепилівщина дарує славу і велич Харківщині. Вона – найкрасивіший куточок нашої області. Ця земля дає велику силу духу, натхнення, надію на краще життя.

Слава нашого краю, його сила і велич – це, в першу чергу, люди. Саме вони бережуть історію, формують традиції, розвивають економіку, прокладають дороги та вирощують хліб. Земля наша багата талантами. Її прославили і звеличили письменники, поети, композитори, майстри декоративно-ужиткового мистецтва, державні діячі.

Ми пишаємося нашими земляками – Олександром Дядечком, автором герба Зачепилівського району та Тарасом Дукою – автором гімну району.

Слався, Зачепилівщина! Процвітай! Шануйся!

Пісенний мій краю, любов моя вічна!
Тут пам’ять козацька і слава батьків.
Так хочеться довше жити й творити,
Вдивлятися в очі своїх земляків.
З поклоном синівським тобі побажаю
Селянського щастя не втратити суть,
Хороших пісень і рясного врожаю
Лелеки ж побільше хай діток несуть.

Куратор проекту: Духова О. М., директор Зачепилівського РБК

Художник ескізу: Духова О.М., директор Зачепилівського РБК

Майстер вишивки: Висоцька Лариса Василівна, техпрацівниця Новомажарівськоі ЗОШ (Новомажарівський СБК)

Зміївський район

Зміївський район

Презентація району...

Слобожанська вишивка — це зазвичай білим по білому. Але ж хіба можна красу Зміївщини описати лише одним кольором? Тим більше, що зміївські кручі восени визнані одним з найбільш приголомшливих краєвидів в Україні. В цьому рейтингу вони випередили навіть Карпати!

«Моя Зміївщино, заможна, багата
Ти доля людськая, ти – зоряний слід,
Моя Зміївщино, ти – батьківська хата,
Ти – мамина ласка, козацький наш рід».

Так про наш край пише лиманська поетеса Віра Колєснікова.

Земля Зміївщини — це воістину легендарна земля, овіяна давніми легендами та переказами, оспівана в билинах та думах, уславлена подіями, що відбувалися на її теренах, овіяна славою її жителів.

«Роздивляюся я
Дивний герб на долоні:
Золотом в`ється змія
На червоному лоні».

Унікальний герб Зміївського району увічнено у віршах нашого поета Михайла Тимченка. Дивлячись на цей символ району, розумієш, що Зміївщина — хліборобський край, де золоте зерно полів полите рясним потом і зібране мозолистими руками сільських трударів.

Зміївщина — ще й земля безкраїх лісів та гаїв, і це теж можна зрозуміти, поглянувши на наш герб.

Наш край — це край героїв, які ціною власного життя боронили землю від фашистських загарбників. 70 років минуло від того дня, коли було визволено Україну, та досі болять рани ветеранів, досі вдови і діти тих, хто не повернувся з фронтів Великої Вітчизняної пам’ятають, як тримали в руках похоронки. І досі пошуковці знаходять поховання захисників рідної землі.

Соколове, Таранівка, Черкаський Бишкин… Ці назви з мапи Зміївщини кров’ю вписані в історію Другої світової.

«Давно війна сховалася в безодні,
Та відгомін хвилює Бишкини:
Тут полягли за нас в землі холодній
Твої, Вітчизно, праведні сини.
Десь тут весною, в сорок другім році
(За свідченням донесень бойових)
Сімнадцять мужніх, витривалих хлопців
Ворожим танкам зупинили біг».

Зміївчанин Юрій Грабілін увічнив у віршах бій, про який довго мовчали в усіх офіційних воєнних хроніках та мемуарах. Місцеві пошуковці з військово-патріотичного об`єднання «Орієнтир» возвели меморіал полеглим радянським воїнам, яким не віддали своєчасно належні почесті.

Сьогодні чільне місце в нашому життя посідає відродження духовності. Будуються храми, люди шукають шлях до Бога. Вже скоро у Змієві відкриється Свято-Троїцький храм, бані якого вже сьогодні сяють на сонці так, що сяйво це видно вже як тільки в’їжджаєш до міста.

Чи може українець прожити без пісні? Ні, а тому культурне життя Зміївщини — цікаве й розмаїте.

А як Зміївщина вміє святкувати! У нас настільки широка душа, що ми запрошуємо на наші свята усю область. Наша «Масляна на Коропових Хуторах» отримала статус головних масниць Слобожанщини. А щоб цьому статусу відповідати, саме ми, зміївчани, зробили найбільше опудало Масляної і спекли найбільший млинець! Це, до речі, факт, занесений до Книги рекордів України.

А наше свято «Івана Купала»! Воно не є головним на Харківщині (першість лишає за собою Сковродинівка), але ж саме із зміївського пляжу Сіверським Дінцем пускали найбільший вінок в країні. І це також зафіксовано у Книзі рекордів.

Наша Зміївщина — це буяння кольорів. Вона прекрасна будь-якої пори року — восени і взимку, весною і спекотним літом. А золоті руки зміївської майстрині-вишивальниці Галини Бойченко показали, яким наш чудовий край став у візерунках вишивки.

Куратор проекту: Жидков Григорій Тимофійович

Художник ескізу та майстер вишивки: Бойченко Галина Яківна, пенсіонер

Золочівський район

Золочівський район

Презентація району...

Золочівщина… Найкрасивіший і найщедріший край на Слобожанській землі. Понад три століття минуло з тих часів, коли на цю землю прийшли наші предки, щоб заснувати поселення, яке отримало назву Золочів. Прийдешній народ виявився завзятим і мужнім. Відразу на березі невеликої ріки була збудована фортеця, щоб визначити кордон перед чисельними ворогами.

Буяло цвітом  «дике поле», вражаючи безмежною красою.
І кликала народ свій доля ранковою прозорою росою.
Зростали над рікою Уди, міцна фортеця й маяки.
Їх будували вільні люди, славетні, мужні козаки.
Вони від Бога силу мали, вмілі руки, золоті.
Своїх героїв шанували і старики і молоді.

О. Олійник

Багато легенд щодо назви Золочева: і на честь золотого шолома і шаблі, загубленого у річці татарським ханом, і майстра, котрий виготовляв унікальні речі із золота, і родючої землі, де золотяться соняшниками і стиглим колоссям щедрі врожаї.

Звідси на вишиванці Золочівщини і яскраве сонячне проміння, що лагідно зігріває землі соняшникових полів, і герб із рогом достатку над зеленими рівнинами родючих грушевих садів. Благословен Золочівський край, у мирі і у злагоді, а значить і у щасті, бо не лише родючістю широких ланів славен…

Ти  питаєш:  якщо  щастя  життя  в  кожному  з  нас,  
То  чому  досягає  його  так  мало  людей?  
О,  це  тому,  що  їм  важко  керувати  душею,  
І  тому  що  не  навчилися  приборкувати  пориви.

Г.С. Сковорода

У Золочівському районі є чудовий недоторканий край
с. Сковородинівка. Тут під велетнем-дубом останні роки життя працював над своїми унікальними творами видатний український філософ, просвітитель Григорій Савич Сковорода. Сама природа надихала відомого мислителя на творчість, коли легкий вітерець колихав кленове листя дерев, а яскраве сонце сходило над прозорими водами ставка, котрий має чудернацьку назву Панські штани, бо нагадує форму штанів, а так як с. Сковородинівка – стара назва Пан-Іванівка, на той час належала пану Івану Ковалівському, то і ставок назвали саме Панські штани.

Куратор проекту: Олійник Олена Олександрівна, художній керівник Золочівського районного будинку культури

Художник ескізу: Брус Наталія Володимирівна, викладач художнього відділення Золочівської ДМШ

Майстер вишивки: Хрепливець Анна Анатоліївна

Ізюмський район

Ізюмський район

Презентація району...

Буває, часом сліпну від краси.
Спиняюся, не тямлю, що воно за диво, -
Оці степи, це небо, ці ліси,
Усе так гарно, чисто, незрадливо.
Усе як є – дорога, явори,
Усе моє, все зветься Ізюмщина.

Ізюмщина – благословенна земля, на якій з давніх часів живе український народ – народ Слобідської України. Доля і час відвели йому місце, де більше двох тисячоліть своєю працею і ратними подвигами він творить свою цікаву історію, свою культуру.

Зверніть увагу на герб Ізюмського району – три стиглі грона винограду із зеленим листям на золотому щиті. Художнє представлення мапи виконано у вигляді герба міста і стилізованої гірлянди, що відображає природні багатства нашого краю. Герб оповитий дубовими гілками, які символізують лісові багатства Ізюмщини. А скільки в нашому краї різноманітних грибів та ягід!

Ізюм називають солодким містом. Не випадково ви бачите на мапі вишиту полуницю. Щорічно в день міста проходить фестиваль полуниці. У 2013 році на святі був встановлений рекорд України – зварено 518 літрів полуничного варення.

Як відтворити на мапі плеск блакитної води, шепіт зелених дібров, спів дзвінкоголосих пташок, запах і розмаїття квітів – усе, що дороге серцю – це ні з чим незрівняна природа рідного краю. У кожного ізюмчанина залишається в серці дорогий куточок: зелена левада, луки з пахучою скошеною травою, сонячний бір або тінявий гай із суничними галявинами, широке поле, де так легко й солодко дихати, стежина, обабіч якої ростуть волошки й маки, і по якій, здається, не йдеш, а летиш, наче птах…

Сьогодні рідний Ізюм зеленіє парками, квітне каштанами, дзвенить дитячим сміхом. Місто майстрів, місто добрих, чесних людей продовжує творити свою історію.

Приїжджайте до нас, не пожалкуєте!

Куратор проекту: Буровцева Олена Вікторівна, директор Ізюмського районного організаційно – методичного центру

Художник ескізу: Сіпков Євгеній Васильович, заступник голови громадської спілки «Об`єднання художників та майстрів народної творчості Ізюмщини»

Майстер вишивки: Ковальова Тетяна Миколаївна, безробітна

Кегичівський район

Кегичівський район

Презентація району...

Візерунком стане рідний край,
Вистелиться хрестик по канві,
І політ думок за небокрай
Враз народить образи живі.

В них тендітних струн тремтіння,
Що бринять у душах знов і знов,
Що вплітають з покоління в покоління
У серця до Кегичівщини любов.

І живе район, і процвітає
Під ошатно-витканим гербом,
І цей герб його неначе захищає
Своїм відданим двоколірним щитом.

Увінчали золотими колосками,
Обрамили дубом золотим,
Обвили блакитними стрічками,
Що назавжди поєдналися із ним.

На щиті вгорі – герб Харківщини –
Ріг достатку й злато-срібний кадуцей,
Від богів могутніх до людини
Передався перехресний символ цей.

А внизу – бурова вишка височіє,
Поряд факел полум’ям горить –
Природним газом Кегичівка багатіє
Й від того зарево у небі майорить.

Кегичівщина є краєм хліборобів –
Тож багатий колос на гербі,
Пророста зерно на кожній спробі
Стати щедрими врожаями хлібів.

І куди не глянь у нас в районі
Потопає все у мареві полів,
І прямують після жнив машин колони,
Дякуючи батьківській землі.

Розквітає дивовижною красою
Серцю рідний Кегичівський край,
Зачаровує на вічну мить собою
Звуків, запахів і кольорів розмай.

В соняшнику сонце налилося,
У волошках віддзеркалилась блакить,
Справжнім золотом шумить колосся
Й кукурудза жваво шелестить.

А іще на Кегичівській батьківщині,
Як перлини виринають з вод живих –
Прекрасне створюють майстри й майстрині
Мистецтв народно-прикладних.

Немов орнаментом червоно-чорним,
Що в’ється пам’яттю до нас із давнини,
Скарбничку звичаїв із серцем щиро-гордим
Своїм талантом відкривають всім вони.

І кожен із районів щось досяг,
Але на Харківщині ми єдині,
І тріпотить блакитно-жовтий стяг,
Бо всі ми живемо на Україні.

Куратор проекту: Терех Олена Олегівна, начальник відділу культури і туризму Кегичівської районної державної адміністрації

Художник ескізу: Пахомова Альона Володимирівна, бібліотекар Кегичівської центральної районної бібліотеки

Майстер вишивки: Масальська Світлана Володимирівна, вчитель зарубіжної літератури Чапаєвської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Коломацький район

Коломацький район

Презентація району...

Наш Коломак

Колись стояла варта кріпосна в полях,
Проходив тут Муравський шлях,
Тут чумаки відпочивали коло маку,
І нарекли це місце Коломаком.

 Пройшло немало весен – літ,
Нам майже четверо століть.
Район наш ще в двадцятих заснували,
А потім знову відновляли,

І двадцять років ювілейних святкували!
Жовтава нива на цій мапі колоситься,
Над нею небо веселково голубиться,
С
оняшником сонце над полями,

Бурячки ростуть рівненькими рядами,
І царівна – кукурудза золота
Теж на наших нивах процвіта.
І калиново гарно всюди,

Живуть напрочуд працьовиті люди,
Сусідів хлібом пригощають,
І зі святами всіх вітають:
І валківчан, і чутівчан, і богодухівців
та краснокутчан!

Це України нашої перлинка,
Слобожанщини малесенька частинка.

Куратор проекту: Андрійченко Надія Костянтинівна, директор Коломацького районного будинку культури

Художник ескізу: Круглий Юрій Іванович, пенсіонер

Майстер вишивки: Кравченко Олександра Володимирівна, студентка

Красноградський район

Красноградський район

Презентація району...

Величальна
(Слова віршу лягли в основу гімну Красноградщини)

Одна єдина ти в цілому світі,
Моя земля – перлина Харківщини.
Ведуть із давнини твої шляхи,
Твоя звитяга, як політ орлиний.
Торкає погляд неба височінь,
І оборонний вал розправив плечі,
Розповідає синя далечінь
Історію Бєльовської фортеці.

Красноградщина рідна моя,
Прагну бути я завжди з тобою.
Слався щедра і мужня земля,
І пишайся своєю красою.
Красноградщина рідна моя,
На людей працьовитих багата.
Славлю хліб твій в руках трударя,
Славлю світлу надію крилату.

В роки буремні грізної війни,
Ти не стояла осторонь народу,
І гідних віддала своїх синів,
На боротьбу з фашизмом за свободу.
Їх ратний подвиг пережив літа,
Ти памятаєш кожного солдата,
День визволення, осінь золота,
Для красноградців найдорожча дата.

Твої сади і ниви, і поля,
Твої величні вежі бурової,
Це – сьогодення, це – моя земля,
Завжди в промінні слави трудової.
Колиска і героїв, і митців,
Натхненниця умільців самобутніх,
В родині дружній бандуристів спів,
Неначе погляд із віків в майбутнє.

Т. Дмитренко

Куратор проекту: Гришина Наталія Василівна, директор Красноградської районної бібліотеки

Художник ескізу: Зінченко Ніна Федорівна, художник Красноградського районного Будинку культури

Майстер вишивки: Моргун Наталія Йосипівна

Краснокутський район

Краснокутський район

Презентація району...

Як в давнину, так і сьогодні, одним із атрибутів життя була і залишається українська вишивка. Не стала винятком і славна Краснокутщина, де живуть і плідно працюють майстрині цього виду декоративного мистецтва. Прикладом такої творчості є вишивка Краснокутської майстрині Олени Крутікової, на основі ескізу Пархомівської художниці Євгенії Кабки.

У центрі вишивки – герб Краснокутщини, на зеленому тлі зображено ріг достатку з плодами і квітами та Меркуріїв жезл, що символізує торгівлю та процвітання, а на срібному – сім черешень, що означають перевагу в садівництві, адже основним заняттям жителів Краснокутська завжди було сільське господарство.

Навколо герба знайшов своє відображення Краснокутський дендропарк, який є пам’яткою садово-паркового мистецтва XVIII ст.

Парк здавна славиться на Харьківщині і за її межами своєю красою, мальовничими ландшафтами та великою колекцією рідкісних рослин.

Продовжує карту району Спасо-Преображенський храм, що

знаходиться у селі Наталієвка, який було побудовано на початку XXст. на кошти поміщика і мецената Івана Харитоненка за проектом архітектора Олексія Щусєва і є пам’яткою архітектури паркового мистецтва.

Перлиною мистецтва є «Співочі тераси» – незвичайний фруктовий сад у вигляді великого амфітеатру. Цей амфітеатр під відкритим небом відомий своїми унікальними акустичними властивостями. Це воістину дивовижне місце. Лише тут можна дізнатись, як насправді співає вітер, почути, як природна мелодія проникає звідусіль, відчути особливу красу голосу птахів.

Неможливо говорити про наш район і не згадати Пархомівський історико-художній музей, що за цінністю своєї колекції не поступається багатьом обласним музеям України та має в своїх фондах шедеври світового та вітчизняного мистецтва.

Багата земля Краснокутська творчими людьми, корисними копалинами та надзвичайно чарівною природою. В одній із своїх поезій  талановитий син Краснокутщини, поет Іван Малиш так оспівує свій рідний край:

Люблю я, Краснокутщино, як ти між лісосмугами
Красуєшся пшеницями в наливі колосків
Люблю ліси і переліски і ген за виднокругами
Твої поля-плантації цукрових буряків
Ти зорями всіхаєшся і пахнеш матіолою
Гостинно так ведеш мене в зоряні гаї
І слухаю впиваючись збентежений до болю я
У полі – пісні жайворона, у лісі соловів.

Куратор проекту: Угрюмова Олена Андріївна, завідувач сектору культурно-освітньої роботи РБК

Художник ескізу: Кабка Евгенія Олексадрівна, викладач спеціальних дисциплін відділення образотворчого мистецтва Краснокутської дитячої музичної школи

Майстер вишивки: Крутікова Олена Володимирівна

Куп'янский район

Куп'янский район

Презентація району...

Куп′янщина – це жива історія, яка розпочалася в 1655році. Вона стала свідком важливих історичних подій і продовжує доповнюватися новими звершеннями, що і відображено в геральдиці Куп′янського краю: гербі, прапорі та гімні Куп′янщини. Основою нашої вишитої мапи став прапор Куп′янського району. Більша половина полотнища малинова, що символізує спадковість козацьких традицій, бо саме козаки стали першими поселенцями Куп′янського краю. На верхній частині полотнища не випадково зображені гілочки калини та листя дуба з жолудями. Калина – символ дівочої краси, а дубове листя символізує характер місцевості – лісостеп.

Північ району славиться тим, що стежками сел Гусинка та Моначинівка ходив великий український філософ Григорій Савич Сковорода, який посадив на згадку дубову алею. Сьогодні на території Моначинівської школи стоїть старий дуб – очевидець тих далеких подій, а в приміщенні школи розташований музей імені Г.С. Сковороди.

Ще з давніх часів на землях нашого краю було дуже багато байбаків. Так, до складу герба Куп′янська, «височайше» затвердженого царицею Катериною ІІ в 1781 році, увійшов байбак. Він став символом Куп′янщини і його зображення ми бачимо на мапі.

Куп′янчани завжди прагли до духовної культури, щоб жити за законами добра, краси, істини. Не випадково в центрі полотнища розташований Свято-Миколаївський храм. За останні роки на Куп′янщині збудовано чотири церкви – це половина з усіх православних храмів, діючих в районі.

Золотий колір прапора символізує багатство краю і Божу присутність. Виблискують золотом хлібні колоски та соняшники, що символізують багатство краю на хліб, який завжди славився великими досягненнями по вирощуванню зернових культур.

Над колосками зображена бджола – «свята божа трудівниця» як знак мудрості та працелюбності. Ще перші поселенці жили в курниках займаючись бджільництвом. І нині Куп’янщина славиться цілющим, ароматним медом і смачною медовухою.

Наш край багатий на заказники: чотири ботанічних і один ентомологічний. Тільки на сході нашого району, на рівнинах села Кислівка та у Стрілецькому степу на Луганщині, збереглася казкова реліктова квітка – півонія вузьколиста (воронець), яка занесена до Червоної книги України.

Синій колір прапора – велич і краса краю. Через Куп′янський район протікає річка Оскіл – місце відпочинку та рибальства. Біля с. Глушківки, у сосновому бору на березі річки Оскол, розташований Позаміський заклад оздоровлення та відпочинку для дітей «Сосновий». В мальовничому куточку Куп′янщини, у с. Сенькове, розташовані бази відпочинку «Мрія» та Яхт-клуб «Оскіл».

Червонооскільське водосховище, мальовнича природа, співи солов′їв у свій час надихали на творчість великого українського письменника-гумориста Остапа Вишню, який любив відпочивати і творити в селі Сенькове.

Куп′янщина – своєрідний і неповторний край. Не любити цю землю, її працьовитих і талановитих людей неможливо. Куп′янчани пишаються своїм рідним краєм, своєю маленькою батьківщиною, яка є частиною великої держави – України.

Колоритна перлина Слобожанського краю – Куп′янський район 12 квітня 2013 року відзначив 90-річчя з часу свого утворення.

Куратор проекту: Користіна Ірина Вікторівна, начальник відділу культури і туризму Куп’янської райдержадміністрації

Художник ескізу: Конопля Світлана Єгорівна, художник районного будинку культури

Майстер вишивки: Гірник Світлана Віталіївна, завідуюча Курилівською бібліотечною філією Куп’янської централізованої бібліотечної системи

Лозівський район

Лозівський район

Презентація району...

Лозівщина – це села та селища. Вони унікальні. Завітайте, і кожне з них розповість вам свою вражаючу історію, а, може, казку. Ця казка, що пахне полином, сходить сонцем над широкими ланами, вмивається водами каналу «Дніпро-Донбасс» і вихором злітає у степ табуном коней, поведе вас у минувшину та ознайомить із сьогоденням нашого краю, щоб навічно закохати у красу Лозівського району.

На чарівній землі в мальовничому краї
Мережково сплелись слобожанські стежки.

В нашій вишиванці ми відобразили обереги нашого краю. Історія Лозівського району нагадує нам, що ми – славні нащадки українського козацтва. У XVІІІ сторіччі землі Приорілля входили до так званої Орільської паланки Запорозької Січі. Сокіл – душа козацька: витає, нам наснагу посилає, до дії гукає. Тому герб нашого району прикрашає сокіл, який, «звершивши подвиг дерзновенний, прославив свій народ і дух його, і час».

Територією Лозівщини протікала річка Лоза. На берегах зростала лоза, з якої майстри виробляли і сьогодні виробляють витвори лозоплетіння. Гілочки лози також знайшли своє почесне місце на гербі району. У світанку ясних нових днів чарує мак – символ життєвої краси. Кетяги калини стали своєрідною пам’яткою про рідну землю, оберегом кожного українця. Кличе в степ краса простору, якому підвладний лише вільний та шалений біг коней. А елітні породи рисаків, скакунів басують на просторі Лозівського «Коне-заводу – 124».

Широта наших ланів зачаровує погляд, коли від вітру заколихується щедрий врожай пшениці. В народі кажуть: «Допоки є окраєць на столі, ми живемо надійно і красиво». За добрим українським звичаєм, паляниця неодмінно мала лежати на столі. В житті нічого не обходиться без паляниці.

Народжувалася дитина – йшли з хлібом, виряджали сина в дорогу – і мати ув’язувала в рушник житній окраєць, справляли весілля чи будували хату, то неодмінно приходили з книшем. Люди, які розділять між собою окраєць хліба, стають друзями на все життя.

Хліба, вугілля, заліза, але перш за все – Хліба. Так було. І так повинно бути завжди. Такий наш край – Лозівщина! Де живуть наші батьки. Де вирощують хліб і дітей! Де співає серце кожного з нас. Край, яким ми пишаємося!

Народився і виріс на цій я землі
Щиро дякую рідній колисці моїй.
Тебе дуже люблю, Лозівщина моя,
Ти у серці моїм – найрідніша земля.
Лозівщина моя, як тебе я люблю!
Твою ніжність в душі назавжди збережу.
Лозівщина моя, ти – пісенний мій край,
Розквітай! Розквітай!

Куратор проекту: Федорчук Тетяна Володимирівна, начальник відділу культури і туризму

Художник ескізу: Новокшонова Світлана Володимирівна, художник Лозівського РБК

Майстер вишивки: Артеменко Алла Адамівна, майстер з вишивки с. Чернігівське, Лозівського району

Нововодолазький район

Нововодолазький  район

Презентація району...

У народі кажуть: “Всюди добре, а вдома – найкраще”. Наш дім – це наша маленька Батьківщина, рідне селище Нова Водолага, у якому ми проживаємо.

Слобода Нова Водолага заснована близько 1675 року селянами і козаками Харківського полку на так званому Муравському шляху. 

 Герб району

Герб району представляє собою чотирикутний щит, розділений по діагоналі на чотири кольори. В центрі щита знаходиться стилізоване зображення фортеці з перехрещеними саблею та мушкетом, які символізують залишки турецького валу поблизу сіл Княжне та Мелихівка. Щит обрамлений традиційним слобожанським вінком, який складається із золотого листя дуба, перев’язаного блакитною стрічкою, шестирньою зі снопом у верхній частині.

Село Рокитне

Засновником села вважається полковник Федір Григорович Донець-Захаржевський. У 1805 році на кошти полковника Михайла Матвійовича Куликівського був побудований Храм Архангела Михаїла. Ця велика кам'яна збереглася до наших днів. Храм, був частиною маєтку (існує й в наш час, в ньому знаходиться Рокитянський професійний аграрний ліцей).

Село Старовірівка

Село виникло в першій половині XVIII ст. Засновниками його були переселенці-старообрядці з Курської та Орловської губерній. На теперішній час діє Храм Іоанна Богослова. Це дерев’яний православний храм в 1-й Старовірівці. Храму більш ніж 100 років.

Село Сосонівка

Село Сосонівка здавна славилося своїми родючими землями. Жителі села займалися тим, що вирощували соняшник у великій кількості.

Село Станичне

Цей край завжди славився своїми чорноземами і людьми, які плекають на рідній землі найсвятіший із всіх скарбів – хліб.

Село Охоче

Село Охоче відоме з 1638 року як сторожове містечко Сумського полку на вершині р. Берестова, поблизу Муравського шляху.

Село Стара Водолага

В мальовничому селі Стара Водолага розводять коней та фазанів. На даний час налічується 40 голів. На цій території проводяться кінні прогулянки.

Село Ордівка

Запеклі бої розгорнулися взимку 1943 року на підступах до Нової Водолаги. На місці де йшли криваві бої, вдячні Нововодолажчани насипали Курган Слави і Безсмертя. Кожного року 9 травня та 14 вересня люди приїжджають на це місце і вшановують пам'ять загиблих воїнів.

Село Караван

Село Караван здавна відзначалося майстерністю вишивати. В кожній хаті жили майстрині, які вишивали сорочки, рушники, полотна, картини. До цього часу в селі зберіглась традиція вишивання.

Село Мелихівка

З приходом на царський трон Анни Іоаннівни та можливістю нової російсько-турецької війни, не тільки активізувалися переговори із запорожцями про їх повернення на старі місця, але й київським генерал-губернатором Вейсбахом було запропоновано збудувати оборонну лінію від Дніпра по Орелі, Берестовій, щоб перекрити Муравський шлях й захистити Гетьманщину та Слобідську Україну від турецько-татарської загрози.

Роботи на спорудженні лінії розпочалися в червні 1731 року зі зведення на правому березі Берестової фортеці Парасковії.

Село Ватутіно

Ремесла й промисли становили важливий напрямок господарської діяльності населення села Ватутіно. Для жителів ковальське ремесло — одне з найважливіших виробництв матеріальної культури — своїм корінням сягає з глибокої давнини до наших часів.

Куратор проекту: Волотка Оксана Володимирівна, начальник відділу культури і туризму Нововодолазької районної державної адміністрації

Художник ескізу та майстер вишивки: Димитрів Ольга Григорівна, художник КЗ «Нововодолазький районний Будинок культури»

Первомайський район

Первомайський район

Презентація району...

Основні кольори мапи Первомайського району – зелений, блакитний та жовтий. Зелений колір символізує надію, радість та добробут. Вишитий ріг достатку є символом багатства краю, де вирощують «... і хліб, і пшеницю, і всяку пашницю...». Блакитний та жовтий – це кольори державного прапору України. Як співається в Гімні Первомайського району:

«Ну и пусть район наш не былинный.
Есть свои герои у него.
И на главном флаге Украины,
есть цвета района моего!»

Первомайський район відносно молодий (заснований в 1965 році, до цього був Олексіївський район), але багатий на історичні подіїї. Гордістю історичного минулого Первомайщини є три фортеці Української оборонної лініїї – Єфремівська, Олексіївська та Михайлівська (вали збережені до цих пір), які були збудовані за наказом імператриці Анни Іоановни для захисту південного кордону Російської імперії від татаро- турецьких набігів. Тому на мапі району вишито одну з трьох фортець, над якою встає яскраве сонечко в пшеничних колосках – символ миру та добробуту. Тобто ми здатні захистити свій край від ворогів, аби жити в мирі та злагоді на багатій українській землі.

Над розробкою ескізу вишивки мапи працювали: художник Первомайського РБК Наталя Пересипкіна, методист РБК Микола Фоєвцев, режисер Ольга Павлова. Вишивала мапу народна майстриня традиційного мистецтва Любов Бугар.

Куратор проекту: Павлова Ольга Анатоліївна, головний режисер Первомайського РБК

Художник ескізу: Фоєвцев Микола Олександрович, завідуючий технічним сектаром

Майстер вишивки: Бугар Любов Миколаївна, відділ освіти Харківської РДА, методист

Печенізький район

Печенізький район

Презентація району...

Основу мапи району становить біле полотнище прапора Печенізької козацької сотні, створеного у другій половині ХVII ст., коли козаки перебували у складі Харківського слобідського козацького полку (1655-1699 рр.). Перлиною краю, безперечно, є річка Сіверський Донець, на згибі якої розкинуло плесо «рукотворне диво» – Печенізьке водосховище. На мапі відображено багатство місцини: ліси, хлібний колос, байбак, дрофа, щебет жайворонка. Це символи нашого краю із прадавнини. Благодатна хлібна земля із духовними православними традиціями, що береже історичне минуле краю.

Понад 10 років на правому березі Донця проводиться етнофестиваль. Його символ – жайвір у піднебессі у сонячному ареалі. Один із авторів створення фестивалю був поет Петро Василенко – Слобожанський жайвір. Його ідею втілили в життя нащадки, як визнання його творчості. І представити наш отчий край найкраще може слово Майстра:

Над вільним краєм сизий сокіл звився,
Кружляв крилато степовик-орлан,
Котила хвилі величаво тирса
В зелений і духмяний океан.
Текли билинно ріки лебедині,
Озер качиних погляд голубів,
Луги лелечі небосхили сині
Торкали різноцвіттям буркунів.

Медами пахнуть трави доокола,
І пахнуть тисячі билинних літ.
Глибинні води аж киплять од риби,
Діброви повні звірів і птахів.
Як снігу, лебедів.
Мов синій льон, озера по рівнині,
Діброви темні, ніби пасма гір,
У полі воля звіру і людині,
Птахів у небі більше, аніж зір.
Орлине небо і лелечий обрій,
Безмежне срібне море ковили.
Лишень вродливі, мужні та хоробрі
В краю пісень родитися могли.

Земля медова і молочні ріки,
Ліси ведмежі і байбачий степ.
Чарує серце, зір довкілля,
Духмяно пахне чебрецем.
Квітує святоянське зілля
На крутогір’ї над Дінцем.
Враз думка збурилась, як вихор:
Це ж берегом тим, навпростець,
Ішов на половців, на герць
Князь сіверський, відважний Ігор
Були ж ті пагорби, долини
І ті ж – Гнилушка і Донець
Як і тепер, пливли хмарини,
Духмяно віяв вітерець,
Ішов на січу мужній полк,
Карбуючи в безсмертя крок.
І ковилу, і типчаки
Топтали кінно козаки –
Татар ганяли диким степом,
Щоб мир дали тополям, вербам,
Садам, городам і ланам,
Козацьким селам і містам!
Тут гетьман Яків Остряниця
Виходив з кримчаками биться,
Ковильний степ орлино гув,
Як з козаками йшов Богун,
Втікала врозтіч татарва,
Як в бій ішов Сірко Іван.
Було!

Люблю я поле в пору світанкову,
Коли колосся ледве-ледь шемрить,
Немов неквапно почина розмову
До сонця, що за обрієм горить.
Розкрили очі соняхи лобаті –
Степів розораних бджолині ліхтарі,
І славлять працю жайвори завзяті,
Ланів і нив одвічні кобзарі.

Матусю земле!
Невсипущо родять
Насущний хліб нам вікові поля.
Пополовіли в свобідському полі
Жита, пшениці, ячмені, вівси.
Біжать хмарки прудкі на видноколі,
Звелася райдуга небесної краси.
Леліяний серцями і руками,
Безсонням, працею селянських діб,
Пливе за обрій мрійно колосками
Людського щастя-долі вічний хліб...

На колишніх полях половецьких,
На колишніх полях сіверян
Котять хвилі вітри молодецькі
У безмежний пашниць океан.
Голос предків вчувається часто,
В чистім шумі пшеничних колось
Зичуть нам вони теплого щастя,
Щоб нам радісно в світі жилось.
Щоб молилися житу й тополі,
Ниві й хаті, Дінцю й ручаю,
Неньці й татові, Господу й Долі,
Що живемо у райськім краю.

Куратор проекту: Драгункіна Валентина Миколаївна, директор Краєзнавчого музею Печенізького району ім. Т.А.Суліми

Художник ескізу: Каплун Ольга Борисівна, колишній головний зберігач Краєзнавчого музею Печенізького району ім. Т.А.Суліми

Майстер вишивки: Ковтун Валентина Олександрівна, майстриня с. Артемівка

Сахновщинський район

Сахновщинський район

Презентація району...

Загальне тло мапи малинового кольору. Це колір прапора Сахновщинського району, на якому зображені три колоски, тому вони символічно вишиті справа та символізують хліборобський край.

По центру мапи – стилізована назва району у вигляді розгорнутого українського рушника. Цей рушник ніби ділить композицію навпіл і означає, що в районі повсюди, в кожному селі, живуть талановиті і працьовиті люди, самодіяльні майстри, умільці, трударі. 

Значне місце на карті займає Сахновщинський елеватор – гігант хлібозаготівлі та визнаний символ нашого району. Окрім цього, він основний об’єкт герба с. Сахновщина.

По обидва боки від елеватора символічно зображені два наші земляки – письменники Юліан Шпол, що народився в с. Дар-Надєжда та Михайло Чабанівський із с. Лигівка.

Зображення на вишивці Юліана Шпола (Михайла Омеляновича Ялового) символізує каземат, над яким розкрив крила чорний ворон – символічне втілення образу «воронок» енкаведистів, що в жахливі 30-ті роки забирали талановитих людей з числа інтелігенції. Зображено також гвинтівку, бо письменник був розстріляний в жовтні 1937 року. Сонце під казематом означає, що література – це світоч, просвіта, освіченість.

Михайла Івановича Чабанівського символічно представлено у вигляді розкритої книги з пером, адже щороку, на малій батьківщині письменника, в с. Лигівка, проходить велике літературно-мистецьке свято, де присуджується літературна премія імені відомого земляка. Тополі означають рідне село, яке в своїх творах він оспівував.

Внизу на карті зображено місцеві пам’ятки: архітектурну споруду початку 19-го століття – Великобучківський Свято-Вознесенський храм (побудовано в 1810 році), поблизу видно три сосенки та дорогу (так званий Муравський шлях). Неподалік розміщено Царський колодязь у вигляді журавля (ще один давній об’єкт села Великі Бучки).

Козацький хрест символізує собою Чумацьку могилу, історичну пам`ятку 18 століття (поховання козака Григорія Шульги).

Сахновщинський район сільськогосподарський, він славиться своїми високими врожаями, зокрема, соняшника. Тому на мапі зображені соняшники.

Над розробкою ескізу вишивки мапи працювали місцеві художники: Неджер М. І. та Коляда М. М.. Допомагали їм в питаннях краєзнавства працівники Сахновщинського районного історико-краєзнавчого музею Прядко Н.М. та Ситник В.С.

Куратор проекту: Прядко Ніна Миколаївна, директор Сахновщинського районного історико-краєзнавчого музею

Художник ескізу: Неджер Микола Іванович, місцевий художник-пенсіонер

Майстер вишивки: Ситник Вікторія Станіславівна, зберігач фондів Сахновщинського районного історико-краєзнавчого музею

Харківський район

Харківський район

Презентація району...

Харківський район займає особливе місце серед районів області. Його називають по-різному: передмістям, найбільшим сільським районом України і Європи, а ми називаємо його Перлиною Слобожанщини.

У Харківському районі, що опоясує Харків золотим кільцем, є багато історичних та пам’ятних місць, пов’язаних із видатними подіями далекого минулого. Вашій увазі пропонуються найяскравіші сторінки його історії. 

Першою такою сторінкою є перебування у Бабаях видатного українського філософа Г.С. Сковороди (1722-1784) у свого приятеля, священика Якова Правицького. У родовому маєтку приймав мандрівного філософа бабаївський поміщик П.А. Щербинін, нащадки якого вірно служили Батьківщині з кінця XVII до початку XX ст.

Служінням Батьківщині прославив себе ще один мешканець Харківського району – легендарний кошовий отаман Іван Сірко, сім’я якого мала маєтності в Мерефі.

На території Харківського району знаходяться дев’ять пам’яток архітектури, серед яких шість діючих православних храмів: Свято-Покровський храм
(с. Безлюдівка, 1861 р.), Свято-Тихонівський храм (с. Борщова, 1867 р.),
Свято-Дмитрівський храм (с. Васищеве, 1849 р.), Свято-Архангело-Михайлівський храм (с. Кірсаново, 1908 р.), Свято-Василівський храм (1828 р.), Різдво-Богородицький храм (с. Черкаські Тишки, 1830 р.), будинок „Споживче товариство” (1910 р.).

Наш край дав поштовх для творчості цілій плеяді відомих письменників, діячів культури, таких як: Д. І. Яворницький (1885-1940) – український історик, археолог, етнограф, фольклорист, письменник, академік народився в с. Борисівці (колишня Сонцівка); П. В. Щепкін, заслужений учитель України (працював у с. Липці), який на свої кошти побудував школу, що носить його ім’я; Г. М. Хоткевич – український письменник, актор, мистецтвознавець, композитор, художник, педагог, неперевершений майстер бандурного мистецтва, громадський діяч, режисер, близько десяти років мешкав в с. Високий. Музей, що розмістився у його колишньому помешканні, завжди радо приймає відвідувачів. У с. Нескучне мешкала мистецька родина скульптора Є.О. Лансере (1848-1886) та його дочки, видатної художниці З. Серебрякової (1884-1967).

Про історію Слобожанщини розповідають історико-краєзнавчі музеї в с. Бабаї, с. Кулиничі та м. Мерефа.

Цікавими є не тільки історія Харківського району, а також його сьогодення. До історичних пам’яток додалися нові об’єкти. Це – найкращі санаторії: «Роща», «Високий», культурно-оздоровчий комплекс «Анжер» у с. Високий та гірськолижний комплекс «Нова Харківська Швейцарія» у с. Циркуни, кінно-спортивний комплекс «Троя» в с. Бабаї. Перелік спортивних об’єктів району очолює спортивно-тренувальна база «Металіст», розташована у с. Високий.

Майстри народної творчості району вражають самобутніми роботами з соломи, бісероплітіння, кераміки, української вишивки.

Знайомство з історією рідного краю допоможе відчути причетність до нашої духовності, народних традицій та героїчних подвигів. Та найбільша гордість району – це його люди, які своїм життям і своїми трудовими здобутками творять історію рідного краю. Ми маємо багатий історико-культурний та туристичний потенціал. Тож, запрошуємо мешканців та гостей Передмістя відкрити для себе яскраві туристичні родзинки Харківського району!

Куратор проекту: Пономаренко Вікторія Володимирівна, начальник відділу культури і туризму ХРДА

Художник ескізу: Пянида Людмила Євгенівна, директор Будянської дитячої школи народного мистецтва

Майстер з вишивки: Єльнікова Ярослава Миколаївна, керівник гуртка вишивки «Берегиня» Молодіжного центру відділу культури і туризму ХРДА

Чугуївський район

Чугуївський район

Презентація району...

Відділ культури і туризму райдержадміністрації розробив схему вишивки карти району, основою якої є вишивка малинового кольору – за кольором прапору району. На тлі мапи зображено герб району та логотип фестивалю «Весілля в Малинівці – плюс», який вже став візитівкою району та широко відомим далеко за межами Харківської області. Окрім цього, зображено різновид традиційної весільної вишивки Чугуївщини. Вишивка символізує подружні дороги.

Весільна вишивка перегукується з фестивалем обрядового та сучасного весільного дійства «Весілля в Малинівці – плюс», який з кожним роком збирає все більше учасників та глядачів.

Після свого відродження, фестиваль встиг завоювати любов і популярність не тільки у жителів Чугуївського району – гості з'їжджаються з усієї області і навіть із зарубіжжя!

Безпосередню участь у заході беруть всі сільради району, намагаючись щороку здивувати новою програмою та інсталяцією. Доброю традицією у молодят стало укладання шлюбу на «Весіллі в Малинівці», адже це таке красиве і незабутнє дійство, в якому сучасність переплітається у весільному вирі старовинних обрядів і традицій. У рамках фестивалю проводяться фінали конкурсів районного масштабу «Слобожанська Яруня» і «Чугуївський богатир» – феєричні шоу з цікавою конкурсною програмою, що приковують увагу глядачів.

Куратор проекту: Кулешова Тетяна Володимирівна, начальник відділу культури і туризму Чугуївської районної державної адміністрації

Художник ескізу та майстер вишивки: Сірозудінова Людмила Миколаївна, художник центральної районної бібліотеки КЗ «ЧРЦБС»

Шевченківський район

Шевченківський район

Презентація району...

Герб Шевченківського району було затверджено 23 квітня 2001 року. Він являє собою геральдичний щит, у верхній частині якого знаходиться зображення герба Слобідської України, а в нижній – перев’язаний синьою стрічкою сніп колосків пшениці на фоні сонця. Щит по периметру обвитий золотим дубовим листям, колосками пшениці та синьою стрічкою – символ сільськогосподарського характеру виробництва нашого краю.

Тільки великий талант і майстерність справжніх українців надихає на подальші звершення та перемоги. І не зважаючи на те, що на Харківщині багато майстринь з великим досвідом, ми, шевченківці, навчаючись великій творчій справі, взяли участь у конкурсі, бажаючи навчитись та подивитись на справжніх наставників.

Взяти участь у конкурсі дала згоду Бєлоконь Надія Миколаївна (1972 р. н.) жителька с. Петропілля, що працює завідуючою сільською філією бібліотеки. Вона захоплюється вишиванням не так давно, але її роботи неодноразово були представлені на районних та обласних виставках народно-ужиткового мистецтва Слобожанщини. Саме вона вишила хрестиком мапу Шевченківського району.

Вишивка – один з найбільш поширених і популярних видів народного декоративно-ужиткового мистецтва в Україні. Вишиванка... Шматочок тканини, за допомогою нитки, голки та ніжних рук, перетворений на цілий Всесвіт зі своїм власним життям. Тепер проводиться багато досліджень з метою визначення і повернення у свідомість людей того справжнього закодованого у вишитих знаках змісту, через який до нас промовляють наші пращури. Можливо, відкривши до кінця їх значення, українці зможуть зрозуміти сенс свого буття, згадати своє минуле, чи ж навіть побачити майбутнє.

Куратор проекту: Коломієць Ніна Іванівна, директор центральної районної бібліотеки

Художник ескізу: Москвітіна Анна Вячеславівна, директор дитячої музичної школи

Майстер вишивки: Бєлоконь Надія Миколаївна, завідуюча Петропільською бібліотекою-філією

Сховати метелика