. Трагедія Чорнобиля. Точка неповернення. Цифрове мистецтво, 2024.jpg)
Борисенко Людмила Миколаївна – майстер з вишивання.
Практикує вишивання техніками гладь, «вузлики», мережка, хрестик.
Народилася на Львівщині, проживає в м. Балаклія, Харківської області.
Любов до вишивки зародилася у майстрині ще в дитинстві, де першими вчителями були мама й бабуся. Саме вони й прищепили їй любов до вишивки. Як згадує сама пані Людмила, «весь будинок тоді був прикрашений вишитими речами, що зберігали тепло матусиних і бабусиних рук. Це й серветки, доріжки, і штори, і рушники, що прикрашали меблі, двері, ікони, подушки. Дім був, наче квіточка…» Все було вишите з любов'ю, тому, ясна річ, що пані Людмила теж продовжила цю сімейну традицію.
За час своєї плідної праці майстриня створила багато вишитих виробів – це і сорочки, і сукні, картини, браслети, намиста, медальйони, кулони, жіночі сумочки, проте найулюбленішою її справою є вишивання рушників. Найбільш часто авторка вишиває саме хрестиком, але за потреби вишиває й гладдю, мережкою, а також вузликами. Рушники, які вишиває майстриня досить різнопланові, адже рушник, на думку майстрині – це поле для фантазії. Зокрема, у колекції авторки можна знайти рушники як з рослинними орнаментами, так і з геометризованими візерунками, колірна гама яких може варіюватися від класичних червоно - чорних кольорів до більш сучасних жовтувато-зелених. Саме тому в її колекції не існує двох однакових рушників. Вся її творчість напряму залежить від настрою, натхнення й польоту фантазії.
Окрім вишивання, пані Людмила захоплюється й іншими видами декоративно- прикладного мистецтва, зокрема бісероплетінням і в'язанням, але перевагу надає саме вишиванню.
Роботи Людмили Борисенко були представлені на виставках у Балаклійському краєзнавчому музеї, Харківському обласному організаційно-методичному центрі культури і мистецтва, а також на таких великих ярмарках як «Львівський "Вернісаж"», «Великий Слобожанський ярмарок» та етнофестиваль «Печенізьке поле».
З часом майстриню почали запрошувати брати участь у різноманітних заходах і виставках, просили поділитися досвідом. Вона робила це із великою радістю й тішилася, що вдалося знайти однодумців на Харківщині, які також цікавляться вишиванням.
Сьогодні Людмила Борисенко мріє про те, щоб «вишиванням цікавилися і продовжували цікавитися наступні покоління українців, щоб цей генетичний зв'язок не переривався й люди не забували про те, що було створено, розвивалося й накопичувалося тисячоліттями. Бо це - наш духовний скарб, наша спадщина, наш генетичний код!» Мріє майстриня й про те, щоб люди цінували і передавали цю спадщину своїм нащадкам.