Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва

У пошуках нових форм постановок Харківський театр музичної комедії пішов на експеримент: 24-26 травня відбулася прем'єра спектаклю «Кохання в стилі джаз» у форматі 6D. Принаймні, саме так було заявлено в афіші.

Це музичний спектакль за п'єсою німецького композитора-лібретіста Вальтера Колло кінця 1930-х років, але в сучасному трактуванні. Керівництво театру в пошуках нових ідей пішло на радикальні заходи: для цієї постановки і режисер, і диригент, і балетмейстер - всі запрошені з боку.

«Ми постійно шукаємо новий погляд на постановку, щоб вистави були різноплановими, часто запрошуємо режисерів, шукаємо, як ще зацікавити глядача, - говорить директор театру Ігор Коваль. - І знаєте, за 5 років, які я керую театром, відвідування зросли в кілька разів. Цього разу у нас цікава постановочна група: запросили прекрасного балетмейстера, заслуженого артиста України Леоніда Маркова, молодого талановитого диригента Тирана Нікогосяна (наша диригент пішла в декретну відпустку, потрібно було шукати нового, і директор філармонії порадив мені Тирана). А також звернулися до режисера Леоніда Садовського, він був мені цікавий, коли я ще в молодості дивився його роботи, він давно у Харкові нічого не ставив, працював з театрами інших міст Україні та Росії. Я йому запропонував, стали шукати матеріал, назву. Він трохи переробив сценарій, осучаснив його, ввів нові персонажі...».

Повновагому оперету ставити в Харкові непросто

Ігор Коваль визнає: знайти доброго музичного драматичного режисера непросто. Три роки тому, відчувши в собі потенціал і гостре бажання створити щось яскраве, він навіть сам вступив до режисерського факультету. Але не менш актуальною проблемою є і дисонанс між акторськими і вокальними здібностями артистів театру.

«Приблизно 80% - це ті, хто закінчив консерваторію, де акторській майстерності менше приділяють уваги, і лише 20% драматичних акторів, у яких є вокальні здібності. Тому повноцінний спектакль робити важко», - зізнається директор театру музкомедії.

З цією проблемою зіткнувся і Леонід Садовський. Тим не менш, за кілька місяців вдалося поставити новий спектакль.

«П'єса мала кілька назв «Шлюб по-американськи», «Любов по-американськи», «Паливода», я вирішив назвати виставу «Кохання у стилі джаз», бо в сам спектакль привнесена додаткова музика, сучасна, не тільки Колло, але й інших авторів світової джазової культури», - розповідає режисер.

Сюжет простий. Дія відбувається в Голлівуді. Знаменитому кіноакторові Гарольду, у якого 600 прихильниць, для укладення нового вигідного контракту потрібно розірвати діючий контракт, і йому підказують, що це можливо, якщо одружитися на потворній старій жінці. Дізнавшись про це, молода, красива актриса Доллі створює образ такої літньої дами з хронічним гайморитом, причому, настільки майстерно, що підходить під всі параметри для цієї афери, і Гарольд укладає з нею шлюб. Але після отримання нового контракту Гарольд хоче розлучатися, а Доллі тим часом паралельно показується йому в своєму справжньому образі, і він в неї закохується, і ще більше наполягає на розлученні зі своєю «старою». Але, врешті-решт, відкривається, що його дружина-карга і прекрасна кохана - одне і те ж обличчя, і розлучатися не потрібно. Хепі-енд. Здавалося б, чого ще? Але режисер вирішив зробити сучасний хід, заявивши про формат 6D.

6D - це як?

3D - це об'ємне зображення з ефектом присутності, 4D - можливість глядачеві в момент катастрофи або повороту на крутому віражі відчувати відповідні фізичні відчуття, 5D - відчуття запахів, а 6D - можливість проникати в сюжет і впливати на нього, вибирати свій варіант розв'язки. Правда, впливати на сюжет у цій виставі можуть не глядачі в залі, а дві сучасні дівчини на сцені, образи яких ввів режисер.

«Це персонажі - починаюча актриса і дівчина на роликах. Мріючи про Голлівуд, згадуючи свій улюблений старий фільм «Кохання у стилі джаз» (такого фільму не існує, у світовій кінематографії є схожі назви з використанням слів «стиль», «джаз», «кохання»), вони проникають в існуючий сюжет. Починаючій актрисі хочеться випробувати ті ж почуття і в житті, і на екрані, які відчуває головний персонаж цієї п'єси - Доллі. Інша теж шукає свій шлях у мистецтві, і теж намагається допомогти своєму улюбленому персонажу з цього фільму - Джейн. Вона проникає в цей сюжет, бере участь в ньому, тому я визначив цей жанр як 6D», - пояснив Леонід Садовський.

Втіленню цієї задумки сприяло і художнє оформлення.

«Ми окремо створювали костюми для сучасних дівчат, окремо для артистів як би з тієї епохи, 40-50-х років минулого століття, - розповідає головний художник театру Тарас Шигимага. - Переді мною було поставлене завдання, щоб артисти виходили на сцену немов би крізь кіноекран, тому всі декорації стилізовані таким чином. Внизу екран з розсувними шторками-жалюзі, крізь які проходять артисти, до нього приставляються сходи, інші металеві конструкції у вигляді кіноплівок, а на другому ярусі екран, на який за допомогою проектора транслюються потрібні фото- і відеокадри. Всі декорації мобільні, рухливі, світяться, об'ємні, вони то завантажують, то розвантажують сцену».

Однак, незважаючи на технічну просунутість, багато глядачів так до кінця і не зрозуміли, що за дівчата ходили по сцені і чому вони прямо посеред вистави ставали на місце головних героїнь і грали замість них. Можливо, це сталося тому, що форма введення образів сучасних дівчат не дотягнута, не чітко прописана, а їхні репліки, на яких, по суті, повинен триматися сюжет, не яскраві, не цікаві.

«Є моменти деякого нерозуміння мною як актриси деяких моментів, - зізналася в антракті Віра Харитонова, яка два десятки років тому грала в цьому ж спектаклі роль Доллі, зараз вона викладає естрадно-джазовий вокал в університеті мистецтв. - Ми грали, звичайно, класичний варіант, тут введені якісь новомодні тенденції... Можливо, режисер хотів показати, що ця дівчина - прототип якоїсь сучасної Доллі, що проривається до Голлівуду своїми шляхами, можливо, я помиляюся, але мене, якщо чесно, відволікають ці вставки з майбутнього, вони як чужорідне тіло. Хоча я відзначила для себе цікаві акторські роботи: Володимир Кудрявцев дуже гармонійний в ролі Гарольда, Наташа Коваль прекрасна в ролі Доллі. Але це моя особиста думка, можливо, молоді, це буде цікаво».

Кому це цікаво?

Саме розрахунком на молодь і режисер мотивує свої експерименти з введенням персонажів сучасних дівчат, що марили про Голлівуд.

«Я як завкафедрою майстерності актора в національному університеті мистецтв імені Котляревського відчуваю смаки, ставлення молоді до музичної культури. Кожен спектакль повинен мати адресність - на інтелектуального глядача або хтось говорить на просунутого глядача, або на загальну категорію глядача. Тут можуть дивитися спектакль люди різного віку та підготовки», - вважає Леонід Садовський.

Що ж, благі наміри, можливо, і перекривають ті неточності і огріхи, які впали в око на прем'єрі. Хоч і про Голлівуд, але до голлівудського рівня далеченько.

«Знаєте, в Голлівуді голлівудський рівень, в Харкові - харківський, - віджартовується Ігор Коваль. - Нам, як завжди, не вистачило тижня, щоб все відточити ідеально до прем'єри. Але, думаю, спектакль вийшов цікавий, веселий. Він не дешевий (ми в останні роки взагалі дешевих не ставимо), це оперета, тут взагалі все має бути яскравим, іскритися, виблискувати, тут багато балету. Ми спеціально придбали відеопроектори, комп'ютери, завдяки цьому спектаклю, у нас в театрі на базі цеху звуку з'явився ще й відеоінженер, якого ми будемо задіювати в інших постановках. Ми йдемо на різні експерименти, щоб зробити вистави цікавішими і більш видовищними».

Автор: Наталія Васильєва