Харьковский областной организационно-методический центр культуры и искусства

 
dec
 
Культурно-мистецькі заходи на 2021 рік
  
Статут
 
folk
 

Нове у віртуальній галереї

 
graf
 

Все материалы на данном сайте предназначены исключительно для ознакомления без целей коммерческого использования.
Разработка и сопровождение сайта: AnisLogo
Перепечатка публикаций разрешается только при размещении прямой ссылки на сайт https://www.cultura.kh.ua

Українська моваРусский языкEnglish (UK)
A+ R A-
Рейтинг статьи:
( 4 шт. )

Народний календар: Жнива

E-mail Печать

Жнива на УкраїніЖнива на Слобожанщині орієнтовно починалися від Петра і Павла (12 липня), хоча найперше зважали, звісно, на погодні умови. Вирушаючи на зажинки, вбиралися гарно, як на празник: це і було свято — підсумок усього трудового року. Із зжатих першими колосків робили зажинковий сніп, який в одних місцевостях берегли у стодолі до завершення жнив (його треба було молотити першим), а в інших — прикрашали стрічками та квітами й ставили на покуті під образами. Зернами саме з цього снопа обсипали молодих під час весілля, їх же давали птиці, коли та хворіла. Деінде, наприклад, в Богодухівському та Нововодолазькому районах, такими магічними властивостями наділяли обжинковий (останній) сніп. Як уже закінчували жати, на полі обов'язково залишали жмут незжатих колосків, що їх, зв'язані докупи, називали бородою. Казали: «Оставили Іллі на бороду». До дня пророка Іллі (2 серпня) зазвичай хліб уже був зібраний. «На Іллі новий хліб на столі», — казали.

Жнива — робота колективна, толочна, а значить, хоч і важка, але весела. Кожна трудова дія супроводжувалася обрядовими піснями — жнивними, які в більшості своїй були жартівливими та насмішкуватими.

Не лише сусіди допомагали один одному — пани теж наймали селян для роботи на своїх полях. Оскільки працювати доводилося зранку аж до вечора, обідали на полі кашею, звареною тут же, в казанах. Слідкували й за тим, щоби не було недостачі в питній воді. Так з'являються колоритні «жнивні» персонажі: кашовар, водонос, прикажчик, що наглядав за ходом робіт, і, звісно, самі жниці, які змагалися між собою, жартівливо підбадьоруючи один одного:

Жниця

Ой, чиє ж то козеня,

Що задрало хвостеня?

Біжить та реве,

Не наздожене. (сел. Польова Дергачівського району Харківської області) Аудіозапис

Так співали жінки, які випереджали гурт, своїм менш моторним подругам. Але ті не барилися з відповіддю:

Ой, чия ж то дура

Поперед подула?

Чия вона є?

Підожди мене! (с. Клюшниківка Миргородського району Полтавської області) Аудіозапис

Не оминали увагою і приказчика. Аби задобрити його та розвеселити, співали:

У чужого прикажчика

Нема штанів ні клаптика,

Один очкурець

Та пара яєць. (сел. Польова Дергачівського району Харківської області)

Проте якщо прикажчик був жницям не до вподоби, замість «у чужого» співали «у нашого». Згадували в піснях і пана-хазяїна, зазвичай тоді, коли рушали за заробленими грошима:

Уже сонце котиться,

Нам додому хочеться,

Хочеться давно,

А ми не йдемо,

А ми не йдемо,

Все пана ждемо. (с. Огіївка Сахновщинський район Харківська область) Аудіозапис

А вже сонце над липкою,

Труси, пане, калиткою,

Труси не труси,

По копі даси. (с. Будне Охтирського району Сумської області)

На жаль, на Харківщині жнивні пісні з усього календарного циклу збереглися чи не найгірше. Це можна пояснити стрімкою механізацією сільського господарства, що в ХХ сторіччі зруйнувала традиційну систему організації польових робіт толочного типу. Можливо, саме тому ці пісні залишилися нам у спадок як ті, що співали толочниці під час роботи на плантаціях цукрових буряків, де потреба в колективній ручній праці зберігалася до останнього часу. У наших краях їх так і називали — «буряшні».

e-max.it: your social media marketing partner