Харьковский областной организационно-методический центр культуры и искусства

portal info

logo ms ukr

Обласний фестиваль-конкурс театрів танцю «TERREIDOS»

 

Основні культурно-мистецькі заходи КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури та мистецтва» на  2019 рік

ТРАДИЦІЙНА КУЛЬТУРА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ: ЗБЕРЕЖЕННЯ АВТЕНТИЧНОСТІ ТА РОЗВИТОК КРЕАТИВНИХ ІНДУСТРІЙ

Традиційна культура європейських країн

Нове у віртуальній галереї

Новая фотогалерея Центра

 

Календар подій

Лютий 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
28 29 30 31 1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 1 2 3

Всі матеріали на даному сайті призначені виключно для ознайомлення без цілей комерційного використання.
Розробка та супровід сайту: AnisLogo
Передрук публікацій дозволяється тільки при розміщенні прямого посилання на сайт https://www.cultura.kh.ua

Українська моваРусский языкEnglish (UK)
A+ R A-
Рейтинг статті:

Письменник Анатолій Кутник відводить собі роль свідка життя Олександра Македонського

e-mail Друк

1 0181 1У Харкові відбувся творчий вечір літератора Анатолія Кутника, харків'янина, якого більше знають у Німеччині та Москві, ніж на батьківщині. Саме в Москві був надрукований знаковий для нього самого роман «Цар царів Олександр Македонський». Наскільки цей твір можна вважати близьким до історичної правди? Автор стверджує, що він застосував літературний хід, коли сам він виступає як би свідком того, що відбувається.

Анатолій Кутник народився 22 травня 1963 року, жив у Харкові. Десять років тому виїхав до Німеччини у пошуках кращого життя, але вже через півтора місяця його потягнуло додому.

«Взагалі поміняти картинку – це дуже важливо для багатьох людей. Мене підштовхнула безнадія, яка тут, але як тільки я опинився там, через півтора місяця я був вже тут,– каже Анатолій Кутник.– Якось Іван Толстой (онук Олексія Миколайовича Толстого) мені сказав, Толя, тобі ж все одно де жити, коли ти робиш «Олександра Македонського», заодно ти дізнаєшся мову і побачиш півсвіту».

Над романом «Цар Царів Олександр Македонський» Анатолій Кутник працював десять років.

«Коли я почав писати його, думав, що напишу дуже швидко, але мені приснився страшний сон, і ця робота застопорилася, потім я писав шматочками, і так минуло багато років. Але потім я сів і, не відриваючись, буквально покадрово написав його протягом року. І ось минулого року він був надрукований у Москві»,– розповідає автор.

«Я не історик, я – свідок»

Створюючи образ Олександра Македонського, каже Анатолій Кутник, він «проексплуатував» власні вікові стани, щоб передати стан Олександра Македонського в різному віці. Втім, на питання про те, хто ж вийшов у підсумку Олександр Македонський чи Анатолій Кутник, письменник відповідає так: «У кожному персонажі не те щоб є мої риси, ... це неправильний підхід ретранслювати автора на образи...»

1 041 1А от наскільки роман з такою гучною назвою, що натякає на те, що це, скоріше, історичний твір (чому сприяє і вміщене на обкладинці книги зображення римської копії з роботи Лісіппа, єдине збережене зображення Македонського, зроблене з натури), виправдовує надії читачів, і наскільки він передає історичну правду, Анатолій Кутник говорить так:

«Я в це вірю абсолютно. Я використовував історичні джерела, зараз точно не можу сказати, які, їх багато, і там складні назви. І от коли я розглядав історичні події, я уявляв їх собі як кіно, і тоді пожвавлюється картинка і виразно видається, чому було саме так, а не інакше. Це моє бачення. Я свідок того, що було. Я не історик, я – свідок, я – сучасник».

У тому, що автор не може претендувати на історичну достовірність, сумнівів не виникає. Наприклад, говорячи про свій роман, Анатолій Кутник наводить цитати і ніби від першої особи залучає в канву описуваних ним подій, передаючи почуття і емоції дійових осіб. Особливо яскраво Анатолію Кутнику вдалося показати сцену, коли Олександр дізнається про загибель свого фаворита Гефестіона:

«Царі – це були небожителі, а раз вони були небожителі, то від їх сяйва можуть осліпнути всі, хто навколо, тому над ними і з боків висять килими, захищаючи всіх, хто їм підпорядкований, від цього неземного світла. І в такому пеналі знаходиться Олександр, і відразу за цією тканиною, за килимом в півтора метра знаходиться Гефестіон, і йому говорять, Гефестіон помер. Олександр просто піднімає цей килим (... я ось програю, щоб побачити, щоб розуміти, хто, звідки і куди рухається), і ось Гефестіон, який щойно був живий, лежить бездиханний. І Олександр припадає губами до губ Гефестіона, і все ... Вже немає дихання. Це був спазм дихальний, тобто це була отрута миттєва».

1 030 1Ось тут якраз багато історичних невідповідностей. Коли Гефестіон помер, то Олександр був далеко від палацу, він поїхав дивитися ігри, і, виявивши бездиханне тіло Гефестіона, за Олександром послали, тобто в цей момент їх розділяв не килим, а велика відстань. До того ж, за версією багатьох істориків, Гефестіон хворів лихоманкою. Правда, перед смертю він вже було пішов на поправку, і вчені не виключають, що його отруїли, хоча більшість прихильників цієї версії все ж вказують, що це була отрута повільної дії, деякі навіть називають її – а саме стрихнін, який, ймовірно, могла привезти з Індії остання дружина Олександра. У неї могли бути мотиви, оскільки Олександр готував Гефестіона у спадкоємці престолу, і взагалі приділяв йому більше уваги, ніж їй.

До речі, і випнутий в романі пристрасний зв'язок Олександра Македонського з Гефестіоном, не має під собою історичних доказів. В принципі в ті язичницькі часи поголовної розпусти содомський гріх цілком міг бути, але чи був цього схильний саме Македонський, достовірно не відомо. Правда, тема саме гомосексуальних відносин Македонського з Гефестіоном в останні роки широко смакується в західно-європейській популярній літературі і в кіно, так що в цьому плані Анатолій Кутник цілком потрапив в модне віяння.

Ще більш сумнівною видається й фраза Анатолія Кутника про те, що Олександр «не дозволив осквернити розтином тіла пам'ять друга» (Гефестіона).

«Тоді у всіх випадках проводився розтин, і встановлювалася причина смерті»,– стверджує Анатолій Кутник.

Але справа в тому, що на відміну від сьогоднішніх днів часи Македонського були лише зорею анатомічної науки. Першим же греком, що почав розтинати людські трупи, вважається Герофіл, що жив уже після смерті Олександра Македонського. А вже говорити про обов'язкові розтини, тим більше таких важливих персон, як друга особа в державі, не було мови.

Олександра вбивав ... Птолемей?

У цьому ж ключі розглядаються і причини смерті самого Олександра, який пішов з життя у 33 роки.

«Це книга про те, як Олександра вбивав Птолемей, про те як Птолемей грав почуттями Олександра, оскільки той вірив у сни, і у нього багато в чому була фрагментарна свідомість»,– говорить Анатолій Кутник.

Історики ж схиляються до того, що Олександр помер від лихоманки або малярії.
Були також версії про отруєння царя Антипатром, якого Олександр збирався змістити з поста намісника Македонії, проте ніяких доказів цьому немає. Деякі вважають, що Олександр настільки переживав смерть близького друга Гефестіона, що впав у депресію, внаслідок якої його ослаблений організм не міг чинити опір хворобі. Вчені не виключають, що за язичницької традиції тих часів, цар сам міг випити отрути, що викликало особливе шанування його нащадками. Птолемей же був воєначальником і сподвижником Олександра, і його причетність до смерті царственого друга – ніщо інше, як художній вимисел.

Ця книга – прорив у цивілізаційному просторі?

«Крім того, у цій книзі багато речей, які є проривом в цивілізаційному просторі,– заявляє Анатолій Кутник.– Коли йшли через Гундукуш, через гори, а йшли ж в спідничках, зверху такі металеві пелюстки, піддуває, от і штани з'явилися, бахіли з'явилися. Завдяки цьому всьому ».

Історична ж наука припускає, що «цивілізаційний прорив» з надяганням штанів був зроблений набагато раніше. Історія появи брюк в Європі почалася зі скіфських хутряних і шкіряних штанів. Вершників, що їздили без сідла і по багато годин не злазили з коней, вони рятували від негоди і захищали шкіру. Цей вид одягу у скіфів перейняли галли і германці, тобто варвари. Тому у патриціїв Стародавнього Риму штани вважалися «варварським одягом». Скіфи ж з'явилися приблизно у 1700-і роки до н. е.., коли перші індоєвропейські племена досягли Єнісею. Можливо, ці переселенці відкололися від індоєвропейської групи племен, які проникли в Грецію і Малу Азію на три століття раніше. Македонський же жив у 356-323 рр.. до н. е., і, до речі, саме він винищив останні скіфські племена.

1 036Автор не забув згадати і ще про один «цивілізаційний прорив», вказавши, що епіляція та косметика також широко застосовувалася чоловіками вже в ті часи. Така пікантна подробиця могла б не звернути на себе уваги, якби не зізнання автора в тому, що він готує ще одну книгу про емігрантів у Німеччині, яка спочатку називалася «Любов до Содому».

«Але мене потім все ж переконали, що це занадто гріховна назва, і я змінив її»,– говорить Анатолій Кутник.

А ось п'єса «За мною підглядають тіні» – про ще одну історичну особистість, Ель Греко, вже побачила світ. У ній теж присутнє досить вільне трактування образу не стільки самого Ель Греко, скільки іспанського імператора Філіпа II.

Літературні огріхи заради бажання пограти

1 017 1Але якщо історичні факти не відповідають дійсності, то наскільки можна сприймати за чисту монету почуття і переживання відомих історичних особистостей? Однак якщо в перекручуванні історичних фактів Анатолій Кутник не зізнається, то про літературні «витівки» він розповідає відверто:

«У цій книзі я допустив кілька літературних огріхів, але принципово, мені так захотілося... Олександр, показуючи на Гефестіона, каже Арістиду: «Вигадай ти про нас хоч яку-небудь, але еклогу». А еклога це вже римські часи, це вже через 150 років. Ну, так хотілося, тому що хочеться теж всередині трішечки пограти».

Внутрішня гра, епатаж, потрібні Анатолію Кутнику, як повітря. Говорячи про театралізовані посиденьки в Німеччині, які він влаштовує для пострадянської еміграції у вигляді (ні багато ні мало) «Філософського кафе», він зізнається, що якщо йому вдається залучити публіку в свою гру, то він радіє, якщо ж ні, то втікає і потім дві доби не спить, переживає.

1 040При цьому він вимовляє багато слів про відповідальність поета за кожне слово, про мораль і честь. Але виходить, що його прийоми це всього лише гра на людських почуттях? Добре якщо ця гра викликає позитивні емоції, а якщо навпаки? Яку ж мету ставить перед собою автор, створюючи образ коханців Македонського-Гефестіона або потворного розчепіреного від болю в суглобах Філіпа Другого?

«А я не ставлю ніякої мети і завдання,– каже Анатолій Кутник.– Я не вправі нав'язувати читачеві позицію. Для мене важливо, щоб читач був грамотною людиною, щоб він міг ставити мені питання».

Автор: Наталія Васильєва

e-max.it: your social media marketing partner