27 вересня в книгарні «Є» відбулася презентація книжки харківського етнолога Валентини Сушко «Нескінченне життя. Поховальна обрядовість українців Слобожанщини».
На початку зустрічі авторка заспівала псальму, що поширена на Слобожанщині:
«Пам'ятай же чєловєк,
Каждий день о смерті
Боже мой, о, Боже мой,
Кажен день о смерті...
Вона скаже: йди додому, хвате веселиться».
Презентована книга базується на матеріалі експедицій та його теоретичній обробці. Декілька років знадобилося для того, щоб зібрати записи усних інтерв'ю. Валентина Сушко розпитувала сільських та міських жителів, зокрема старшого і похилого віку, про поховальні звичаї та обряди. На думку вченої, ці практики є частиною зовсім іншої культури, а саме - культури народної, яка дуже відрізняється від сучасної, міської, модерної, світської культури. Це - цілий світ, зі своїм власним відчуттям часу, змін, перебігу життя та відношенням до смерті.
«Недарма французький вчений Філіп Ар'єс казав: людина сучасної культури боїться захворювання, і не дай Боже при ній скажуть, що хтось вмер. Зовсім не так ставиться до смерті людина традиційної культури... «Якби не вмирали, то і небо б підперли», - підкреслила Валентина Сушко.
В народній культурі людина сприймає час повільніше і спокійніше. Час не є чередою подій і точних дат, час не є фіксованим. Він постає радше як невпинний процес. Якщо в сучасній культурі смерть є несподіванкою, до якої ніхто не готується, то в народній культурі можливе передчуття смерті, віщування смерті, як то знаки, природні явища, незвичайне поводження тварин і особисте передчуття самої особи - «я відчула, що це мені буде причина», «я поняла, що мені прийдеться виносить».
У своїй книжці Валентина Сушко опиралася на теорію вченого початку 20 ст. Арнольда ван Генепа, якому належить праця «Обряди переходу». Згідно з його концепцією, народження, одруження і смерть – найважливіші «переходи» в житті людини з одного стану в інший. Ці переходи відбуваються поступово, до них треба готуватися заздалегідь. У багатьох культурах світу обряди і ритуали переходу мають спільні риси.
Для людини традиційної культури смерть не є трагічним, але очікуваним і природнім процесом. Тому інше відношення до неї і, відповідно, інша форма поведінки під час поховання являється предметом зацікавлення вчених.
Всього в Україні налічується біля десяти «поховальників», вчених-етнологів, які на професійному рівні вивчають специфіку поховальних обрядів в різних регіонах України.
Автор: Маргарита Ізваріна
Фото автора