Харьковский областной организационно-методический центр культуры и искусства

logo info ukr

Основні культурно-мистецькі заходи КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури та мистецтва» на  2019 рік

dovgenkofest

New in the Virtual Gallery

Новая фотогалерея Центра

Upcoming Events

No events

Calendar of Events

September 2019
M T W T F S S
26 27 28 29 30 31 1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 1 2 3 4 5 6

All material on this site is intended solely for review purposes without commercial use. Created by: AnisLogo
Reprint articles permitted only when placing direct links https://www.cultura.kh.ua

Українська моваРусский языкEnglish (UK)
A+ R A-
Article rating:

Юрій Дерев'янко: від недбалого ставлення до старовини серце кров'ю обливається

E-mail Print


Етноеволюцію на прикладі змін елементів українського народного костюму можна буде простежити на виставці, яка відкриється 22 серпня 2013 року в Обласному центрі культури і мистецтва. Про те, що змінилося за останні півтора століття у ставленні до українського костюму і наскільки важливо зберігати народні традиції, напередодні відкриття виставки розповів один з її учасників харківський реставратор і дослідник старовинних матеріальних цінностей Юрій Дерев'янко.

Юрій Павлович переконаний, що твори народної творчості є справжнім духовним скарбом для кожної людини. У цьому дозволяють переконатися костюми, рушники, інші старовинні предмети народного побуту, які залишилися в його сім'ї та врятовані ним від знищення: варто побачити їх, взяти в руки, і на серці одразу стає тепло, радісно, у стародавніх візерунках впізнається щось рідне, задушевне.

«Напевно, включається щось на генетичному рівні. Адже певні візерунки, обов'язкові елементи одягу протягом століть передавалися з покоління в покоління. Правда, зараз, нажаль, все це можна побачити лише на виставках. На виставці українського костюму «Етноеволюція» в Обласному центрі культури і мистецтва я представив елементи чоловічого і жіночого костюмів: сорочки, пояси, два кіптарики, юпку. Козацькі чоловічі пояси, які служили і для прикраси, і для підтримки, а також наша слобожанська юпка (привезена з Дергачівського району) датуються другою половиною 19-го століття. Є в моїй колекції і краватка з українським орнаментом часів НЕПу. Втім, такі краватки на західній Україні можна побачити і в наші дні, - розповідає про свої експонати дослідник. - Зараз я намагаюся купувати елементи національного костюму в хорошому стані, тому що в Харкові практично не залишилося професійних реставраторів тканин. Ще до початку 90-х років минулого століття у нас при інституті була лабораторія реставрації, я теж брав участь у її роботі. Туди приїжджали московські спецілісти, навчали всім тонкощам цієї справи, і наші фахівці були висококласні. Потім почалася перебудова, припинилося фінансування, і всі розбіглися. А зараз хороший факультет реставрації є лише в Києві».

Незважаючи на те, що тепер реставрацією вишивки Юрій Павлович практично не займається, звичка купувати кольорові нитки залишилася. Він дбайливо відкриває скриньку, доверху набиту різнобарвним муліне: це до кращих часів, коли реставрація відродиться на глобальному рівні.

«Пам'ятаю, як харківські майстри реставрували для чернігівського музею похоронне вбрання 18-го століття. Це була чорна сукня, ну, розумієте, що від неї залишилося - практично лише бруд. Коли його знайшли, то поклали у відро з формаліном і привезли нам. Це була дуже складна робота, але цікава. Уявляєте, цю сукню в результаті повісили на плічки і представили на виставці», - розповідає ентузіаст.

Щоб рятувати реліквії, що залишилися, Юрій Дерев'янко вишукує їх на блошиних ринках і по селах. Залежно від стану речі, її вартість може коливатися від однієї гривні до кількох тисяч. Від недбалого ставлення до стародавніх творів народної творчості серце кров'ю обливається, зізнається дослідник, часом унікальну річ він вивуджує в купі дрантя або просто кинуту на вулиці.

«Я - мисливець, часто хожу через села в Харківській області. Хати стоять порожні, покинуті. Я знаходжу прямо у дворах старовинний посуд, інші предмети побуту, потім передаю ці експонати в музеї. Сім років тому був на Сахновщині, село Халтурино, там жили люди, я потрапив на якесь їхнє свято. Зараз села вже немає. Залишилася одна хата, і то лише тому, що туди приїжджає пасічник ставити вулики. Так само в Сумській, Полтавській областях. Одного разу проїжджали на машині, бачимо, стоїть хата, а біля неї дерев'яна різьблена прядка валяється на землі. Також було у мене і з вишивкою: дивлюся на барахолці, чоловік продає на ганчірки рушник із дивним орнаментом - всього за гривню. Виявилося, що річ - позаминулого століття. Довелося, звичайно, над відновленням добре попрацювати, але вдалося врятувати».

Знайти вправну майстриню, що володіє техніками традиційної української вишивки, сьогодні теж непросто. Здавалося б, і мода на вишивку є, чи ледве ні на кожному розі продають схеми, нитки, всі необхідні підручні матеріали, та й тема відродження української культури постійно мусується в засобах масової інформації, але в точності відтворити на тканині традиційні автентичні орнаменти мало хто може.

«У мене збереглися фотографії зі стенду з будинку культури півстолітньої давності: школярки у гуртку вишивають. Виявляється, навіть у радянські часи і то більше приділялося уваги українській вишивці, ніж зараз. Мистецтво вишивки передавалося від матері до дочки, від бабусі до онучки. У давнину дівчинка вже з 12 років вишивала собі придане. І якщо ми не будемо навчати народним промислам підростаюче покоління, то пам'ять про наше культурне історичне минуле нівелюється. Предмети матеріальних культурних цінностей, які ми намагаємося зберегти, - це дуже добре, але вони теж не вічні, без живої передачі навичок тут не обійтися. А значить, потрібно всіляко зацікавлювати дітей та молодь, щоб вони вивчали традиційні методи вишивки, які зараз все більше йдуть у небуття».

e-max.it: your social media marketing partner