Харьковский областной организационно-методический центр культуры и искусства

Основні культурно-мистецькі заходи КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури та мистецтва» на  2020 рік
 
Обласний онлайн фестиваль  художнього слова «Чарівний світ Слобожанської казки».
 

New in the Virtual Gallery

Новая фотогалерея Центра

 

Новая фотогалерея Центра

Upcoming Events

No events

Calendar of Events

July 2020
M T W T F S S
29 30 1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 31 1 2

All material on this site is intended solely for review purposes without commercial use. Created by: AnisLogo
Reprint articles permitted only when placing direct links https://www.cultura.kh.ua

Українська моваРусский языкEnglish (UK)
A+ R A-
Article rating:
( 9 Votes )

Народний календар: Різдво Христове

E-mail Print

КолядкиРічне коло народного календаря розпочинає цикл Різдвяних свят, що включає не лише саме Різдво, а й час підготовки до нього. Вважалося, що з дня святого Спиридона (25 грудня) сонце повертає на літо, а зима – на мороз. Віднині селяни починали різати птицю та колоти кабанчиків, а потому готувати домашні ковбаси й інші смаколики, щоби святковий стіл був щедрим.

На шосте січня, переддень Різдва, припадав, певно, найважливіший вечір у році – Святвечір. По суті, він визначав, яким буде весь наступний рік, тому господарі особливо пильнували, аби все було до ладу, як годиться. Господиня готувала багату, але пісну вечерю з 12-ти страв, особливе місце серед яких, як відомо, займали кутя та узвар. В селі Лиман Зміївського району улюбленою їжею була також кваша: для неї запарювали житнє борошно, яке протягом доби вигравало на теплій печі. До нього додавали терте пшоно, сухі груші, вишні і варили отриману суміш. Готова страва має червоний колір і на смак та запах нагадує вино.

На Харківщині згадують, що під час свят не можна було курити. У хаті засвічували свічки й лампадки, а в селах Рябухиному та Каравані Нововодолазького району збереглася пам'ять про традиційну різдвяну хатню прикрасу – теремки. Їх виготовляли із житньої соломи, нанизуючи стеблини на нитку, «робили великого куба, а потім по кутах додавали ще менші», і підв'язували до сволока.

Діти носили святкову вечерю (кутю та узвар) дідам, хрещеним і самотнім односельцям, а повернувшись додому з гостинцями, раз за разом припадали до вікна: чи не зійшла, бува, «звізда»? Аж поки на небі не з'явиться перша зірка, цього дня не можна було нічого їсти. На Куп'янщині дівчата постували особливо завзято, «щоб женихи були хороші».

Як наготують страв і впораються зі скотиною, «накривали на святу вечерю»: батько (у деяких селах мати або дід) «сіно клав на покуття або на стіл перед образами, не на голе», - згадують в богодухівських селах. Слідом за ним хазяйка несла на покуть кутю і узвар в горщиках. За народною уявою, щоб добре неслися кури і квочки сідали, господиня, як ставила кутю на покуті, сама трішки сунула по лаві і сиділа, а потім скубла дітей за чуба і квоктала: «Кво-кво-кво, - казала дітям, - сідайте, щоб квочки сідали». І діти присідали. За іншими свідченнями з села Станичне Нововодолазького району, треба заганяти дітей під стіл, скубти, примовляючи «щоб чубатенькі були курчата».

Найбільш значущі події слобожанського святвечора – спільна молитва перед початком вечері, задобрювання душ предків та злих духів. «Морозе, Морозе, йди до нас вечеряти!», - тричі гукав хазяїн, стоячи на порозі. А не дочекавшись відповіді, казав: «Як не йдеш, то не морозь нам жито-пшеницю і всяку пашницю!».

Починали вечерю з куті та узвару, але все не їли, залишали на ніч в мисці трошки їжі – «щоб доля вечеряла», та на край миски ставили ложки. Поганим знаком вважалося, якщо чия ложка зранку перевернута, – людина цього року помре. А ось коли комусь із дітей доводилося за вечерею чихнути, того чекав від батька подарунок – лоша або телятко.

Наступного дня, сьомого січня, зранку сідали розговлятися і чекали першого «полазника» – вісника свята, яким обов'язково був маленький хлопчик. Хлоп'я проголошувало вітальний віршик-пахолкування і, як водиться, отримувало винагороду. На Різдво (часто вже зночі) слобожанськими селами ходили й гурти чоловіків і старших хлопців, виконуючи «християнські» колядки та церковні твори, – «звіздували». З посеред себе обирали гарного хлопця-«звіздоношу», який йшов попереду і ніс «звізду», виготовлену з сита або жерсті (с. Минківка Валківського району) та кольорового паперу.
Ближче до вечора 7 січня та в наступні дні аж до 13 січня збиралися на вулиці галасливі хлопчачі та дівочі ватаги колядників. Ходили від хати до хати, вітаючи господарів: дівчині бажали щасливого заміжжя, хлопцю – вдалої служби у війську, прославляли хазяїна та хазяйку:

Щоб і хліб родився,
Щоб і скот плодився,
Щоб наш пан-хазяїн
Повік не журився.

Підготувала методист лабораторії досліджень нематеріальної культурної спадщини Світлана Коновалова

e-max.it: your social media marketing partner